Основи екології - Олійник Я.Б. - 5.2.1. Природокористування та ресурсні цикли

Людина використовує ПРП у процесі природокористування. Природокористування - це використання природи, сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення та охорону природного середовища і природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності суспільства. За характером використання природних ресурсів розрізняють такі види природокористування: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. Також природокористування поділяють за його основними напрямами (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Класифікація основних напрямів і видів природокористування

Природокористування може бути раціональним і нераціональним, У першому випадку суспільство і природні ресурси середовища перебувають у взаємовідносинах позитивного зворотного зв'язку: чим більше природних ресурсів, тим швидше розвивається або може розвиватися економіка. Раціональне природокористування не призводить до різких змін ПРП і негативних змін у навколишньому середовищі, оскільки техногенне навантаження на природне середовище не перевищує рівня його гранично допустимих величин. Отже, раціональне природокористування - це збалансована взаємодія природи і суспільства, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольнити їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування. Охорона природи є складником раціонального природокористування, без якої воно не може вважатися раціональним.

Нераціональне природокористування - це система діяльності, яка не забезпечує збереження ПРП, оскільки природа і суспільство перебувають у стані негативного зворотного зв'язку: технологічно швидкий розвиток економіки без урахування екологічних обмежень приводить до виникнення кризового стану природного середовища та його окремих компонентів. Відповідно, стан природного середовища у процесі природокористування може бути:

- природним (натуральним) - це стан, не змінений безпосередньо господарською діяльністю людини (місцева природа зазнає лише незначного впливу від глобальних антропогенних процесів);

- рівноважним - це такий стан, коли швидкість відновних процесів у природі вища або дорівнює темпу антропогенних порушень;

- кризовим - це такий стан, коли швидкість антропогенних порушень перевищує темпи самовідновлення природи, але ще не відчувається докорінної зміни природних екосистем;

- критичним це такий стан, коли під антропогенним тиском відбувається заміна існуючих екосистем на менш продуктивні (наприклад, часткове спустелення після відкритого видобування корисних копалин).

Перші два стани відповідають раціональному природокористуванню, а кризовий та критичний є типовими для нераціонального природокористування і врешті-решт призводять до серйозних порушень ПРП території.

З природокористуванням тісно пов'язане поняття "техносфера". Техносферу можна розглядати як екологічну нішу людства, яка за багатьма просторовими параметрами збігається з біосферою. Це неминуче передбачає конкуренцію між елементами біосфери і техносфери, тобто між суспільним виробництвом і живою речовиною біосфери. Подібні взаємовідносини - це конкурентне витискування біосфери техносферою. Можна сказати, що техносфера стає тим простором геосфер Землі, який зазнає впливу виробничої діяльності людини та є зайнятим її продуктами. Наприкінці XX ст. людина розширила техносферу далеко за межі біосфери - у ближній і далекий Космос, у глибини земної кори і навіть углиб дна океану.

Будь-який технологічний процес у техносфері починається з вилучення природного ресурсу із навколишнього середовища, а закінчується поверненням у середовище різноманітних відходів, а також тих готових виробів, які відслужили свій термін. Цей процес незамкнений, на відміну від обмінних біосферних процесів, у техносфері він кінцевий. Ці відмінності створюють істотні суперечності у їх взаємодії - антропогенна діяльність порушує розвиток природних циклів, виводить їх зі стану стійкої рівноваги.

Розвиток ПРП території циклічний у часі і веде до формування ресурсних циклів, які відображають життєдіяльність потенціалу природних ресурсів. Ресурсний цикл розуміють як сукупність перетворень і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що наявні на всіх етапах використання їх людиною в межах суспільної ланки загального кругообігу цієї речовини на Землі. Концепція ресурсних циклів була розроблена у 1975 р. І.В. Комаром. Він вважав, що обмін речовин між суспільством і природою має добре виражений циклічний характер за типом кругообігу, а сумарний потік цього обміну можна розділити на окремі ресурсні цикли.

Ресурсний цикл включає: 1) виявлення природних ресурсів; 2) підготовку їх до експлуатації; 3) вилучення з природного середовища; 4) перероблення; 5) споживання людиною; 6) повернення у природу (рис. 5.1).

Обмін речовиною між суспільством і природою поділяють на такі основні ресурсні цикли та підцикли:

- цикл енергоресурсів і енергії з енергохімічним і гідроенергетичним під циклами;

- цикл металорудних ресурсів і металів з коксохімічним під-циклом;

Рис. 5.1. Приклад ресурсного циклу лісоматеріалів

- цикл неметалевої викопної речовини з групою підциклів - гірничо-хімічних, мінеральних, будівельних матеріалів, особливо цінних і рідкісних нерудних корисних копалин;

- цикл лісових ресурсів і лісоматеріалів з лісохімічним під-циклом;

- цикл ґрунтових і кліматичних ресурсів та сільськогосподарської сировини;

- цикл ресурсів флори і фауни із серією підциклів, що розвиваються на базі біологічних ресурсів вод, ресурсів мисливського господарства та корисних дикорослих плодів і рослинності.

Позитивною є сучасна тенденція у розвинутих країнах, коли ресурсні цикли поступово трансформуються на основі природних принципів взаємозв'язку і замкненості. Така їх організація врешті-решт веде до безвідходного виробництва, тобто до такої організації технологічних процесів, коли відходи одних процесів використовуються як сировина для інших, що забезпечує повну утилізацію відходів. Але поки що у більшості виробництв утворення тих чи інших відходів неминуче. Тому нині реальною метою є перехід до маловідходних виробництв, які характеризуються максимально можливою утилізацією відходів.

Діяльність людини додає до ПРП території якісно нову ознаку: поряд із самоорганізованою вона стає керованою системою, спрямованість функціонування якої підпорядкована не лише саморегуляції потоків речовини, енергії та інформації, а й економічним інтересам. Маючи безпосередній зв'язок із суспільним виробництвом, із задоволенням потреб людей, ПРП території великою мірою є фактичним потенціалом усього подальшого прогресу суспільства.