Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М. - 14.10.5. Підприємства

Європейська Комісія радить підприємствам завчасно розробити стратегію переходу на євро, що враховувала б особливості їх діяльності і залишала достатні резерви часу для здійснення технічної підготовки. Такий підхід дасть змогу виділити необхідні кошти в рамках загальних планів капіталовкладень і оптимально розподілити витрати-в часі. Кошти ЦІ будуть чималими. Відповідно до підрахунків Комісії різним категоріям підприємств будуть потрібні такі строки і витрати для переходу на євро (табл. 15)1.

Таблиця 15. Необхідний час і витрати для переходу на євро

Тим підприємствам, що за характером своєї діяльності мають великі грошові резерви, здійснюють значну транскордонну торгівлю або тісно пов'язані зі своїми закордонними філіями чи дочірніми підприємствами, було б логічно якомога швидше запровадити євро. Однак жодному з них не вдасться повністю позбутися операцій у національній чи національних валютах. Тому, якщо буде прийняте рішення перейти на євро, доведеться шукати способи пов'язати ці два види операцій.

Малим і середнім підприємствам, орієнтованим в основному на національні ринки, очевидно, було б доцільно почекати до початку фази "В" і перейти на євро одночасно зі своїми клієнтами. Але чи не виявляться вони "розірваними надвоє", коли постачальники будуть виставляти їм рахунки в євро, а клієнти будуть, як і раніше, платити національною валютою? Саме перед цією групою підприємств особливо гостро постане питання про вибір робочої валюти протягом фази "В". Чи перейти відразу на євро, чи залишити на якийсь час і можливість роботи з національною валютою?

І той, і інший варіанти мають як свої переваги, так і недоліки. При першому варіанті виникнуть труднощі з раптовим переходом на нову валюту і гнівом клієнтів, що зовсім законно бажають використовувати свої національні банкноти й монети. Другий варіант припускає подвійні цінники, подвійні касові операції, додаткові заходи безпеки та ін. Як бути, наприклад, касирам супермаркетів? Адже потрібно буде мати по два касових апарати або перейти на зовсім нові пристрої, що дадуть змогу вибивати чеки як у євро, так і в національних валютах. Чи розумно витрачати гроші на подібні пристрої, якщо із закінченням фази "В" потреба в них зникне?

Питання про ціни й цінники перетворилося на предмет гострої боротьби між організаціями споживачів, з одного боку, та організаціями роздрібних торговців — з другого. Роздрібним торговцям, що вирішать мати подвійні прейскуранти, доведеться добре подумати над тим, як поєднати сувору вказівку регламенту ЄС про неприпустимість скорочення шестизначних ставок конвертування і неможливість пропонувати покупцям надто складні ціни. Очевидно, в процесі переводу роздрібних цін з національної валюти в євро торговці будуть змушені відійти від офіційних правил округлення й у невеликих межах змінити ціни у бік збільшення чи зменшення. Наприклад, якщо в процесі перерахування виявиться, що ціна товару в євро буде дорівнювати 18 євро 54 центам, то відповідно до західноєвропейської традиції ціна може становити або 17 євро 99 центів, або 18 євро 99 центів. Арифметично продавець має право округлити "незручну" ціну. Споживацькі організації впевнені, що торговці ніколи нічого не роблять на шкоду собі і, отже, не оминуть скористатися нагодою для прихованого підвищення цін. Для того щоб нейтралізувати ці наміри, вони вимагають, щоб подвійні цінники з'явилися на прилавках заздалегідь, щоб покупці змогли проконтролювати сумлінність продавців. Організації роздрібних торговців, навпаки, виступають за максимальне скорочення періоду подвійних цінників з огляду на пов'язані з ними значні витрати. Якщо торговельним підприємствам доведеться нести ці витрати протягом тривалого часу, у них дійсно не буде іншого виходу, крім підвищення цін. Якщо ж період подвійних цінників буде обмеженим, конкуренція змусить роздрібних торговців округлювати ціни у бік зниження.

Цей конфлікт інтересів став предметом обговорення під час організованих Європейською Комісією зустрічей громадських і професійних організацій Західної Європи в травні 1997 р. і лютому 1998 р. Заслухавши всі зацікавлені сторони, Комісія дійшла висновку, що було б неправильно прийняти постанову на рівні ЄС, що зобов'язує всі організації використовувати подвійні цінники. Замість цього Комісія вирішила прийняти рекомендацію на основі гнучкого і диференційованого підходу. У документі сформульовано "стандарт сумлінної практики", тобто ті правила, які, на думку Комісії, економічним операторам варто було б добровільно прийняти на себе для інформування громадян про ціни в національній валюті і євро.

Організації роздрібних торговців різко негативно поставилися до строків випуску в обіг банкнот і монет євро. 1 січня, на їхню думку, — найбільш невдалий час для проведення цієї відповідальної операції. Справді, цей час, коли закінчується ажіотаж різдвяного і новорічного продажу, коли люди перебувають у новорічних відпустках, а торгівля готується до проведення січневих розпродажів і щорічної інвентаризації. Тому торговельні асоціації запропонували випустити євро в обіг в один із понеділків лютого — березня 2002 р. або восени 2001 р.

Така пропозиція не тільки суперечила рішенням Мадридського саміту, а й викликала різкі заперечення банків і державних установ. Питання було знято з порядку денного рішенням саміту в Люксембурзі в грудні 1997 p., який підтвердив, що в усіх державах "першої хвилі" банкноти і монети євро будуть випущені в обіг, як і намічалося, 1 січня 2002 р.

Ще одна проблема пов'язана з тим, що в країнах — учасницях майбутнього економічного і валютного союзу встановлено мільйони касових апаратів, автоматичних бензоколонок, автоматів з продажу залізничних та інших квитків, прохолодних напоїв, сигарет, газет, шоколаду та інших товарів, машин для автоматичного обміну банкнот в іноземній валюті тощо. Усі ці машини підлягають переналагодженню або заміні. Для того щоб швидко провести цю операцію протягом фази "В", підприємства мають завчасно накопичити запаси таких машин.

У цілому в ході практичної проробки підприємствами планів переходу на нову валюту з всією очевидністю виявилося, що перевагами зони євро скористаються в основному транснаціональні та великі національні фірми. Намальована творцями економічного і валютного союзу перспектива виходу ледве не кожного з малих і середніх підприємств на єдиний ринок, що стане після введення євро цілком "прозорим", поки що зовсім ілюзорна. Нічого, крім збитків і турбот, перехід на євро їм не обіцяє.

Важлива роль в процесі утвердження нової валюти належить і десяткам мільйонів споживачів. Для них перехід до євро буде дійсно важким, а вигоди менш помітними, ніж для підприємств і банків. На якийсь час люди втратять міру цінності речей — у більшості країн ставка конвертування буде занадто громіздкою, щоб "у розумі" переводити нові ціни в старі.

Однак справа не тільки в прагматичних незручностях переключення на новий, незвичний масштаб цін і необхідності навчитися "мислити" у категоріях зовсім іншої грошової одиниці. Рядові громадяни, особливо у Німеччині і Франції, звикли до своєї валюти і вважають її однією з підвалин національної самоідентифікації. її зникнення сприймається цією групою населення як дійсна трагедія. Ніяка роз'яснювальна робота, яку ведуть і Європейський Союз, і національні держави, не зможе відразу перебороти психологічні стереотипи, що сформувалися протягом століть.

Отже, можна припустити, що європейська співпраця зможе відкрити нові шляхи, як вона зробила це в повоєнний період, повернувшись до конвертованості, а в 70-х роках XX ст. впровадивши механізм управління валютними курсами. Однак якщо розглядати довгострокову перспективу, то треба погодитися, що розвиток фінансових центрів визначається більш фундаментальними чинниками і що економічні реалії та політичні заходи не завжди збігаються.