Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - 11.2. Державне регулювання оплати праці

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, зазвичай, у грошовому вираженні, який за трудовою угодою працедавець або уповноважений ним орган виплачує найманому працівникові за виконану роботу або надані послуги.

За умов класичної ринкової економіки оплата праці регулюється законом вартості робочої сили та законом попиту і пропозиції.

З метою захисту населення від зростання цін при нестабільному розвитку національної економіки для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму держава регулює оплату праці адекватно умовам перехідного до ринкової економіки періоду. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної платні, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень, умов і розмірів оплати праці у бюджетних організаціях та установах, максимальних розмірів посадових окладів керівникам державних підприємств. Це методи прямого державного регулювання. Крім них, держава застосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці - оподаткування доходів працівників, фонду споживання тошо.

Слід зазначити, що основним елементом державного регулювання оплати праці є регулювання мінімальної заробітної платні.

Мінімальна заробітна платня - це законодавчо встановлений розмір заробітної платні за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну погодинну норму праці.

Мінімальна заробітна платня є державною соціальною гарантією, обов'язковою для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Державне регулювання оплати праці полягає в запровадженні тарифної системи, форм і систем оплати праці, єдиних тарифних умов.

Тарифна система - це сукупність тарифних сіток, ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних довідників. Вона є основою для формування і регулювання заробітної платні.

Договірне регулювання оплати праці на всіх рівнях здійснюється відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижчу, ніж норми, визначені генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижчу ніж державні норми і гарантії в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більше, ніж шість місяців.

З метою поглиблення економічних реформ та розв'язання однієї з найгостріших соціальних проблем розпочата розробка Концепції подальшого реформування оплати праці в Україні.

Відповідно до Концепції реальне підвищення заробітної платні стане можливим за рахунок забезпечення: зростання обсягів виробництва, продуктивності праці, фінансової стабілізації підприємств, ліквідації заборгованості із заробітної платні у виробничій та бюджетній сферах, задіяння механізму фіксованої санації та банкрутства підприємств тощо.

11.3. Соціальний захист населення, регулювання доходів та рівня споживання

Соціальна політика, її зміст, спрямованість на формування нової якості соціального буття, підвищення індексу людського розвитку є визначальною ознакою соціальної ринкової економіки.

Соціальна політика - це система управлінських, регулятивних, організаційних, саморегулятивних заходів, дій, цілеспрямованої діяльності суб'єктів господарювання, скерована на забезпечення оптимального функціонування соціальних відносин, умов для їх розвитку, всебічної самореалізації соціального потенціалу особистості, її соціальної безпеки (А. Ф. Мельник та ін.). Основним координуючим суб'єктом виступає соціальна держава, яка за своїм потенціалом переважає можливості інших суб'єктів цього процесу.

Особливістю соціальної політики України у трансформаційний період є: надання пріоритету проблемам соціального захисту населення, підвищення ролі особистого трудового доходу і ліквідації системи утримань, формування нового механізму фінансування та регулювання розвитку соціальної сфери.

Основний зміст політики соціального захисту працездатного населення зводиться до створення необхідних умов підвищення кожним працівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу ".підприємництва, ділової активності.

З урахуванням сучасного стану економіки в Україні метою державного регулювання доходів та споживання є соціальний захист населення від зростання цін та гарантоване забезпечення прожиткового мінімуму громадян.

На макрорівні функції державного регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують Міністерство економіки і Міністерство праці та соціальної політики України. За умов недосконалості ринкових механізмів головною формою державного регулювання є планові розробки системи показників, які характеризують матеріальні основи, стан і розвиток рівня життя населення. Серед них можна назвати такі: рівні та структура доходів, споживання населенням матеріальних благ і послуг; стан споживчого ринку; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення.

Доходи населення формуються на підставі: грошових коштів (включаючи оплату праці, грошові виплати з суспільних фондів споживання) та доходів в натуральній формі. Для розрахунків грошових доходів складають баланс грошових доходів і видатків населення. Цей баланс відображає обсяг і джерела грошових надходжень, обсяг і структуру витрат, співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень. На підставі балансу визначають рівень забезпечення населення готівкою, задають головні параметри для розрахунку показника емісії грошей. Баланс характеризує середній рівень достатку населення, дає змогу: визначити реальні доходи, загальний обсяг платоспроможності попиту, розраховувати показники інфляції тощо.

Інформацію для розробки балансу надають Держкомстат України, Міністерство фінансів, Національний банк, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, інші позабюджетні державні та суспільні фонди, які є учасниками готівкового грошового обігу.

Реальні доходи, як узагальнений показник рівня життя населення, відображають частку національного доходу, яку безпосередньо використовують на споживання і нагромадження.

До реальних доходів належать:

o усі види грошових доходів населення,

o натуральні доходи від особистого підсобного господарства,

o доходи, отримувані у вигляді безоплатних послуг із суспільних фондів споживання (не враховуючи зношення основних невиробничих фондів).

У практиці інших держав показник реальних доходів населення визначають шляхом коригування показника грошових доходів населення на індекс споживчих цін. В Україні прогнозування і планування реальних доходів пов'язане з розрахунком і використанням трьох показників: номінальні та реальні доходи, кінцеві (реально використовувані) доходи.

Номінальні доходи - це сума доходів у грошовій та натуральній формі та у вигляді так званого безплатного споживання суспільних благ.

Реальні доходи визначають на підставі величини кінцевих (реально використовуваних) доходів. Кінцеві доходи менші від реальних на величину приросту заощаджень населення і внесків до державних і громадських організацій та фондів.

Розрахунок кінцевих доходів населення потребує послідовного визначення таких складових:

o номінальних доходів (грошових, натуральних, матеріального споживання в закладах, що надають суспільні послуги);

o грошових доходів, не використаних для придбання товарів;

o зміни заощаджень населення;

o сальдо операцій за переказами та акредитивами.

Кінцеві (реально використовувані) доходи населення спочатку обчислюють у цінах відповідних років, а пізніше - у порівняльних цінах. Для перерахунку кінцевих доходів у порівняльних цінах реальні доходи коригують на прогнозований індекс споживчих цін.

Іншим узагальнюючим показником рівня життя населення є суспільні фонди споживання - матеріальні блага і послуги, які надає населенню держава безоплатно або на пільгових умовах, а також грошові виплати, які не є оплатою праці.

Важливе значення має розрахунок середнього сукупного доходу сім'ї та середнього сукупного доходу на особу. Останній показник з основою для визначення щомісячної допомоги на дітей до 16 років (учнів - до 18 років), грошових виплат матерям (батькам), що доглядають трьох дітей віком до 16 років, за народження дитини тощо.

Індекси споживчих цін прожиткового мінімуму визначають стосовно фіксованого набору матеріальних благ та послуг, що входять до мінімального споживчого бюджету. Державний комітет статистики України ці індекси розраховує за власною методикою, а прогнозно-плановий період оцінює з урахуванням інфляційних очікувань.

Основою системи державного регулювання добробуту і доходів населення є показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та ін.

Мінімальний споживчий бюджет - це головний соціальний критерій, який визначає межу бідності і реальний рівень життя населення, можливість отримання послуг установ охорони здоров'я, житлово-комунальних тощо.

Для характеристики рівня життя можна використовувати ще один показник - бюджет мінімального достатку (соціальний мінімум), в який входить широкий і якісний асортимент товарів та послуг, що забезпечує родині потрібний достаток.

З огляду на те, що держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення мінімальних соціальних гарантій, у прогнозуванні і державному регулюванні народного споживання головною є розробка мінімального споживчого бюджету населення (МСБ). Його показники розраховують згідно із Законом про мінімальний споживчий бюджет на підставі нормативних МСБ (для населення в цілому та для його типових груп), мінімального нормативного споживчого кошика (МНСК), прогнозних даних із соціально-демографічної, статево-вікової структури населення, його розподілу за рівнем середнього сукупного доходу на особу та оцінки індексів споживчих цін.

На підставі МНСК та відповідних цін придбання (за звітний період), враховуючи зміни у соціально-демографічній структурі населення, розраховують мінімальний прогнозний нормативний споживчий бюджет (МПНСБ) у цінах звітного періоду. Його підсумкова вартісна оцінка відповідає кількісному рівню межі бідності у прогнозному періоді (у звітних цінах). Натуральна структура визначає потрібну кількість тих або інших товарних ресурсів на мінімальному рівні. Отже, МПНСБ відображає мінімальну межу потреб для прогнозу інших показників.

Унаслідок недостатньої кількості ресурсів у держави для забезпечення соціальних гарантій їхній рівень знижений до межі малозабезпеченості. Споживчий кошик МСБ рівня межі бідності грунтується на нормативному МСБ, у якому скорочений рівень витрат на споживання продовольчих товарів, придбання та забезпеченість предметами першої потреби, практично вилучені витрати на культурно-побутові та господарські товари. МСБ рівня межі бідності розробляють для України в цілому відповідно до статево-вікових груп населення у вигляді мінімальних нормативних наборів.

До системи державного регулювання належить, індексація грошових доходів населення. Головна її мета - збереження рівня життя населення у випадку зростання цін або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Держава може застосовувати два варіанти індексації. Один повністю зберігає рівень життя населення, інший - передбачає компенсацію лише для частини населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, шо не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності.

Отже, держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення лише мінімальних соціальних гарантій, які відповідають науково обгрунтованому мінімальному рівню споживання населенням матеріальних благ. Вихідною інформацією для розробки цих бюджетів є комплекс нормативів щодо споживання продовольчих товарів і послуг, прогнозні дані із соціально-демографічної, статево-вікової структури населення, рівень середньодушового сукупного доходу, прогнозування оцінки індексів споживчих цін, регіональна структура споживання.

У 1990 р. ООН запровадила інтегральний показник - індекс людського розвитку, який характеризує рівень добробуту населення. Цей показник включає три компоненти: тривалість життя, освіченість та життєвий рівень населення.