Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 16.3. Діяльність підприємств у ринкових умовах

У ринкових умовах багатогранну діяльність підприємства забезпечує система спеціалізованих ринків:

- землі;

- засобів виробництва;

- робочої сили;

- фінансів;

- інформації;

- інтелектуальної власності;

- послуг;

- валютний;

- предметів споживання;

- основних видів сільськогосподарської продукції.

Залежно від економічного устрою і панівної системи відносин у країні господарська діяльність підприємства може бути зорієнтована на певний вид: виробнича, розподільна, маркетингова (рис. 16.5-16.7).

Виробнича орієнтація не дбає про асортимент і кількість товару. Ємний ринок та "обґрунтована ціна" може спожити все, що виробляється. Виробник не в змозі (та й нема необхідності) контролювати реалізацію вироблених товарів.

16.7. Маркетингова орієнтація господарської діяльності

Його турботи зосереджені лише на виробництві продукції.

За цієї орієнтації споживача не турбує питання, котрими засобами вироблено продукт і котрі затрати поніс виробник на продукт, рівнозначно, як і не цікавить виробника попит споживачів на його продукцію. Споживача цікавить лише наявність продукту, якість і доступність ціни. Зворотної дії на виробника від споживача немає, оскільки ніхто не вивчав попиту і наявності цього товару на ринку. Поведінка споживача не впливає на виробника, тому однаковою мірою може спостерігатися як надлишок, так і дефіцит продукту на ринку залежно від можливостей виробника.

За виробничої орієнтації виробник одержує дохід зразу після реалізації продукції. Його обсяг залежить лише від встановленої ціни й витрат, понесених виробником на виробництво і транспортування продукції.

Орієнтує виробника не попит і пропозиція товару, а лише мета й можливості. За цієї орієнтації забезпеченість ресурсами, витрати й організація процесу виробництва покладаються на виробника. Споживач зорієнтований тільки на наявність та якість товару, доступність ціни. Проте за такої орієнтації дохід виробник отримає лише після реалізації товару споживачу. Його обсяг залежить від кількості реалізованої продукції, ЇЇ якості, ціни, попиту і пропозиції. Розподільна орієнтація передбачає турботу виробника про дохід. Він певною мірою зацікавлений у прискоренні реалізації товару на ринку, зростанні попиту і відсутності конкурентів.

Маркетингова орієнтація ґрунтується на вивченні потреб споживача (див. рис. 16.7). Ці дослідження є основою, орієнтиром і відправною точкою для виробника.

Саме вивчення ринку товарів (що потрібно споживачеві й у якій кількості, скільки є конкурентів, їх можливості стосовно виробництва певного виду продукту) орієнтує виробника. За цих умов виробник буде випускати той вид продукції й таку кількість, потреба в якій існує на ринку. Регулятором за маркетингової орієнтації виступають потреба й уподобання споживачів. Тому дохід отримує виробник лише тоді, коли продукт реалізується безпосередньо споживачеві.

16.4. Інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції

Реформи, що торкнулися аграрного сектору економіки, мали на меті не лише перевести його на нові засади розвитку на основі приватної власності на землю та засоби виробництва, а й створити умови для розвитку підприємницької діяльності, формування ефективного ринкового середовища. Чинниками сприятливого економічного середовища мали стати державна зважена цінова політика, фінансово-кредитне забезпечення товаровиробників і розвиток ринкової інфраструктури. Низький рівень розвитку останньої може негативно відбитися на створенні та діяльності ринків сільськогосподарської продукції.

Кінцевий продукт аграрних підприємств, на відміну від інших галузей, одержується нерегулярно (пшениця - раз на рік), проте роботи ведуться майже цілорічно. Тому реалізація сільськогосподарської продукції для багатьох виробників стає обтяжливою, і їм доводиться виступати в одній особі - трейдера і посередника, покупця, а згодом і продавця. Об'єктивно виникає необхідність скористатись послугами та працею інших, що дало б змогу аграрним виробникам вивільнитись від невластивих їм функцій, зосередивши зусилля лише на основній виробничій діяльності. З огляду на це, в Україні необхідно розвивати інфраструктуру ринку сільськогосподарської продукції, покликану забезпечити прозору стабільну взаємодію всіх його учасників, вільне просування продукції, упереджувати цінові ризики та виявляти реальні ціни, що сприятиме збільшенню доходів сільськогосподарських підприємств.

Інфраструктура складається з галузей, які надають суб'єктам господарської діяльності матеріальні й нематеріальні послуги, забезпечують їх ефективне функціонування в ринкових умовах.

Інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції - це сукупність галузей, що обслуговують ринок і забезпечують безперервність його функціонування, створюючи умови нормального просування продукції від виробника до споживача й у такий спосіб формування ринкових відносин на усіх стадіях виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Призначення ринкової інфраструктури полягає у створенні належних умов для ефективного функціонування продовольчого ринку, забезпеченні стабільної та прибуткової роботи аграрних підприємств внаслідок зниження підприємницького ризику і вивільнення безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції від невластивих їм функцій. Саме інфраструктура, вдосконалюючи взаємовідносини і взаємозв'язки, створює умови для переходу підприємств АПК на якісно вищий організаційний рівень розвитку.

Усю ринкову інфраструктуру, відповідно до взаємодії її елементів із господарюючими структурами на шляху просування товару від виробника до споживача, доцільно поділити на три підсистеми: кредитно-фінансову, інформаційно-організаційну та регулювальну.

До кредитно-фінансової підсистеми належать ті елементи інфраструктури, що обслуговують сферу нематеріальних послуг. Це комерційні й інвестиційні банки, лізингові організації, страхові та факторингові компанії і под.

До інформаційно-організаційної підсистеми належать ті, які забезпечують просування товару на ринку. Це торговельні доми та палати, біржі, гуртово-роздрібні організації, аукціони, виставки, брокерські контори, маркетингові, консалтингові, юридичні й аудиторські компанії, підприємства оперативного зв'язку, рекламні фірми тощо.

До регулювальної підсистеми відносять податкову службу, митницю, законодавчі органи, державні фонди, асоціації підприємців та ін.

Зазначимо, що і на національному, і на регіональних рівнях спостерігаються ще невисокі темпи розвитку ринкової інфраструктури загалом і її складових елементів. Найбільшою є потреба у послугах, котрі надають банки і страхові компанії. Проте вони неспроможні повністю задовольнити потреби суб'єктів ринкової діяльності, зокрема господарюючих підприємств аграрного сектору, розміщених у сільській місцевості, оскільки більшість з них функціонують в обласних центрах. Ще слабша ринкова інфраструктура на рівні адміністративного району.

Клементи інфраструктури в створенні умов просування сільськогосподарської продукції до споживача, забезпечення розвитку й ефективного функціонування ринку набувають особливого значення. Адже, незважаючи на позитивні зрушення, які останнім часом відбулися на ринку сільськогосподарської продукції, пов'язані з приватизацією заготівельних і переробних підприємств, а також підприємств торгівлі, формування ефективної пропозиції на ньому, особливо продукції галузі рослинництва, гальмується незадовільним функціонуванням каналів її розповсюдження. Наявна частина інфраструктури потребує не лише структурного вдосконалення, а й зміни форми діяльності у прискоренні реалізації сільськогосподарської продукції та скороченні втрат і затрат.

На інфраструктуру ринку сільськогосподарської продукції, відповідно до природи ринкової економіки, покладаються важливі функції: опосередкувати взаємини економічних суб'єктів, забезпечити безперебійність господарських зв'язків і руху сільськогосподарської продукції та фінансових ресурсів, а також регулювання їх потоків, здійснення фінансового і правового контролю. Інфраструктура акумулює інформацію, яка надходить від споживачів, і передає її виробникам, пов'язуючи виробництво та споживання в єдиний комплекс.

Інфраструктура, як і власне ринок, має стихійний, анархічний характер в організації структурних підрозділів і їх роботи. І такої ієрархії в межах елементів ринкової інфраструктури, щоб між ними складалася певна залежність чи підлеглість, - немає. Чинне законодавство країни, яке нормативно забезпечує функціонування ринкових відносин, з одного боку, відповідно регламентує поведінку господарюючих суб'єктів, а також діяльність інституційних елементів інфраструктури. З іншого боку, повідомлення про внутрішні процеси в глибинах інфраструктури є джерелом інформації зворотного зв'язку між нею й економічною системою, що й забезпечує її функціонування.

Ринкова інфраструктура на товарному ринку сільськогосподарської продукції може бути подана за певною структурою організаційно-технологічних елементів (рис. 16.8).

Функції інфраструктури:

- здійснює правове забезпечення ринку;

- сприяє підвищенню оперативності й ефективності діяльності ринкових суб'єктів;

- постійно підтримує конкуренцію;

- інформаційно забезпечує ринок.

Основним завданням інфраструктури є безперебійне забезпечення функціонування ринку сільськогосподарської продукції, що дає змогу сільськогосподарським виробникам об'єднати свій товар у великі партії для зберігання та продажу.

Реалізація визначеної кількості певного виду і високої якості сільськогосподарської продукції й упорядкування цін, створення прозорої системи реалізації сільськогосподарської продукції і економічного захисту її виробників можливе з використаннями різних елементів ринкової інфраструктури* її складовими є товарні біржі, гуртові ринки, торгові доми, маркетингові

Рис. 16.8. Інфраструктура регіонального ринку сільськогосподарської продукції

обслуговуючі кооперативи, заготівельні пункти і под. До її елементів можна віднести ті організації, зокрема транспортні, що спеціалізуються на переміщенні товарів з одного місця в інше, де можна їх реалізувати з більшою економічною вигодою.

Біржа - це місце, де оперативно укладаються угоди для партнерів купівлі-продажу товарів. Вона є організаційною формою ринку, на якому відбувається вільна торгівля, кулів-ля-продаж цінних паперів, валюти та масових товарів, що реалізують за стандартами або зразками. Історично першим видом бірж були товарні.

Особливу роль у розвитку ринкових відносин і забезпечення вільного та прозорого просування сільськогосподарської продукції від товаровиробника до споживача відіграють товарні біржі.

Товарна біржа - організація, що діє на основі самоокупності з метою надання посередницьких послуг із укладенням торгових угод, упорядкування торгівлі товарами, регулювання торгових операцій і розв'язання торгових спорів, збирання і публікації відомостей про стан виробництва й інших факторів, які впливають на ціни. Це комерційне підприємство, що організовує ринок однорідних товарів (зерно, цукор) може бути публічним або приватним.

Товарна біржа характеризується такими рисами:

- здійснення купівлі та продажу не товарів як таких, а контрактів на їх поставку;

- продаж контрактів лише на стандартизовані види товарів, тобто такі, що можуть бути продані великими партіями за Зразками або технічним описом;

- регулярність торгів, яке дає змогу зосередити на біржі велику кількість покупців та продавців і виявити ринкові ціни;

- вільна купівля і продаж контрактів;

- дія ринкових цін, що формуються під впливом реального співвідношення попиту та пропозиції;

- здійснення торгів за єдиними біржовими правилами;

- активна й безпосередня участь у торгах біржових посередників;

- наявність типізації, контрактів і мінімальних поставок, що спрощує ведення торгів.

Як засвідчує світова практика, біржі є простою і класичною структурою узгодження відповідності попиту та пропозиції, репрезентативних ринкових цін, навколо котрих відбувається узгодженість взаємозв'язків і дій між виробниками та споживачами. Проте на сучасному етапі через біржову систему в Україні здійснюється мізерна частина угод з реалізації сільськогосподарської продукції. Основною причиною недостатньої зацікавленості біржовою торгівлею сільськогосподарських товаровиробників є їх труднощі в зберіганні готової продукції та надання переваг фактору термінового одержання готівкових грошей.

Створення об'єктів інфраструктури ринку на селі як ефективної умови товароруху мало б бути спрямоване на збільшення конкурентоспроможних учасників цього ринку, котрі б забезпечували пропозицію продукції належної якості та в достатній кількості за помірними цінами.

Важливу роль у просуванні сільськогосподарської продукції відіграють гуртові ринки. Гуртовий ринок - це місце, де формуються великі партії сільськогосподарської продукції для перепродажу її іншим підприємствам. Система гуртових ринків має опиратись на розвинену мережу інфраструктури аграрного ринку в сільській місцевості, де виробляють продовольство і формують первинні ланки його заготівлі, збуту та просування до регіональних і національних ринків. Вона має стати основою запровадження засад вільного і прозорого ціноутворення з обов'язковим застосуванням ринкових механізмів державного регулювання.

Аукціони - форма продажу у визначений час і у конкретному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. Зазвичай ці товари користуються підвищеним попитом, і продавець несе обмежену відповідальність за їх якість. Для сільськогосподарських товаровиробників аукціони використовуються здебільшого для продажу реальних товарів - сортового насіння, племінної худоби, птиці та ін.

Особливим і першочерговим має стати розв'язання проблеми гармонізації стандартів, сертифікації якості продукції за європейськими та світовими нормами. Саме дотримання цих вимог має зняти перешкоду в просуванні продовольчих товарів як на загальнонаціональному ринку, так і виходу на зовнішній.

Важливим елементом у просуванні продукції на біржовому ринку могли б стати агроторгові доми, котрі б забезпечили основний потік її продажу.

Агроторговий дім - це комерційна структура, що займається закупівлею товарів у виробників переважно своєї країни і перепродажем їх сільськогосподарським товаровиробникам. Вони можуть здійснювати торгівлю сільськогосподарською та промисловою продукцією, зокрема реалізують насіння, добрива, засоби захисту рослин і под.

Основною перевагою агроторгових домів є те, що їх діяльність зосереджена в окремому регіоні, який має особливості розвитку і характерний спеціалізацією підприємств на виробництві певних видів продукції. За таких умов вони здатні координувати дії товаровиробників, накопичувати та реалізовувати сільськогосподарську сировину через систему товарних бірж. Агроторговим домам легше здійснювати товарно-грошові розрахунки, беручи до уваги інтереси товаровиробників і споживачів сільськогосподарської продукції. Однак ефективність функціонування агроторгових домів через недосконалість нормативно-правової бази та невідпрацьованість економічного механізму їх діяльності призводить до недовіри товаровиробників до цієї структури і небажання реалізувати їм свою продукцію.

У ринкових умовах з високою конкуренцією та низьким рівнем розвитку інфраструктури сільськогосподарських товаровиробників розвиваються кооперативні відносини у сфері реалізації продукції. Створення заготівельно-збутових кооперативів дає їм можливість ретельно відстежувати рух своєї продукції від виробництва до реалізації, контролювати ситуацію на ринку, уникати впливу посередницьких комерційних структур. Функціонування кооперативу, створеного самими товаровиробниками, на практиці є продовженням їх виробничої діяльності з забезпеченням вигідних умов реалізації продукції.

Становлення ринку сільськогосподарської продукції та його ефективне функціонування зумовлює необхідність організації управління ринковою інфраструктурою в контексті виробничої потреби, комплектності та цілісності організації самого ринкового середовища. Особливо важливою є потреба у створенні низки спеціалізованих страхових, банківських структур, агенцій з нерухомості й оцінки ризиків, агробірж, торгових домів, аукціонів, виставок, інформаційних і консалтингових компаній тощо. Такий підхід до розвитку інфраструктури на загальнодержавному рівні беззаперечний і зумовлений масштабністю розвитку ринку сільськогосподарської продукції.

У процесі формування елементів інфраструктури ринку Сільськогосподаоської продукці Велике значення має поєднаня ринкового механізму з державним регулюванням. Воно може здійснюватися економічними, інформаційно-орієнтувальними, законодавчими й адміністративними методами. Всі ці методи є важливими і не суперечать вимогам розвитку ринкових відносин. Наприклад, економічні методи - найчутливіший інструмент узгодження механізму ринкового саморегулювання з інтересами держави. Насамперед, це метод дії на попит і пропозицію продукції, який може здійснюватися державною структурою із залученням до співпраці всіх елементів ринкової інфраструктури .