Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 20.2. Відтворення валового продукту, трудових ресурсів і основних фондів

Валовий продукт аграрних підприємств є частиною сукупного суспільного продукту, отриманого в країні. Його відтворення відображає певні відносини і місце підприємства в загальному розподілі праці країни. На частку аграрних підприємств припадає близько 20 % у структурі сукупного валового продукту. За матеріально-речовою формою він є валовим збором продукції рослинництва, вихідним продуктом тваринництва й інших галузей аграрних підприємств. За вартістю валовий продукт аграрних підприємств розпадається на дві частини: вартість спожитих засобів виробництва і заново створену вартість. Складові валового продукту можна подати у вигляді формули

Вартість спожитих засобів виробництва - грошовий вираз вартості, що створена минулою працею, спожитою і перенесеною в процесі виробництва на вироблений продукт поточного року. Це вартість машин і обладнання, будівель і споруд, сировини та матеріалів і под. Іншою складовою є грошовий вираз вартості, яка створена живою працею теж поточного року.

Перша частина валової продукції сільського господарства аграрних підприємств за розширеного відтворення за економічним призначенням є фондом заміщення (рис. 20.3).

Рис. 20.3. Складові валової продукції аграрного підприємства

У натурально-речовій формі - це тварини, корми, насіння, органічні добрива власного виробництва та придбані за виручені кошти від реалізації продукції пальне, мінеральні добрива, отрутохімікати, запасні частини та ін. Щоб відновити процес відтворення, цю частину варто повернути виробництву. Це основна вимога не лише розширеного, ай простого відтворення.

Повернення затрачених засобів виробництва - найважливіша й об'єктивно необхідна умова збереження досягнутого рівня виробництва, тобто здійснення простого відтворення. їх не можна використовувати для іншої мети, в тому числі на розширення виробництва, оскільки фонд заміщення не може набути форми доходу.

Водночас за певних обставин фонд заміщення може бути джерелом накопичення. Така можливість виникає, коли замість спожитих насіння і кормів підприємство може придбати кращі за параметрами й якістю ресурси, що спричинить в наступному виробничому циклі підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин без додаткових вкладень. Так само, за рахунок амортизаційних відрахувань, призначених на повне відновлення, можна придбати нову техніку чи обладнання, продуктивніші й кращі за якісними показниками. За такого підходу й оцінки, в міру збільшення абсолютних розмірів фонду заміщення у складі валової продукції, значення його використання зростає.

У практиці аграрних підприємств вартість спожитих засобів власного виробництва у фонді заміщення (насіння, корми тощо) визначається за фактичною собівартістю їх виробництва, а куплених - за цінами придбання. Фактично це є частина витрат виробництва, тобто собівартості певного виду сільськогосподарської продукції, без затрат на оплату праці. Ці затрати матеріальних засобів у фонді заміщення не збігаються зі суспільною вартістю як через відхилення ціни від вартості промислових засобів виробництва, так і собівартості власних засобів.

Різке зростання рівня цін на засоби виробництва промислового походження та собівартості виробництва власної продукції спричинило зростання питомої ваги фонду заміщення у валовій продукції аграрних підприємств. Частка фонду заміщення в аграрних підприємствах на сучасному етапі дорівнює 65 % і більше, а в підприємствах розвинутих країн з ринковою економікою вона становить близько 40 %.

Друга частина вартості валової продукції, яка заново створена живою працею, - валовий дохід - один з найважливіших показників ефективності діяльності аграрних підприємств. Джерелом його формування є необхідна і додаткова праця.

Отже, грошовий вираз вартості заново створеної продукції необхідною та додатковою працею називається валовим дохо* дом.

Обсяг валового доходу підприємства визначається як різниця між вартістю валової продукції, обчисленою в цінах використання, і матеріально-грошовими витратами, що формують фонд заміщення. В аграрних підприємствах валовий дохід інколи позначають терміном "чиста продукція", а в масштабах країни - "національний дохід". Основна частка в сумі валового доходу підприємства належить фонду споживання, який переважно створюється необхідною працею і становить собою оплату праці. Оплата праці також охоплює фонд матеріального стимулювання, що використовується на виплату премій, винагород й інші види стимулювання за працю, на матеріальну допомогу.

Грошовий вираз вартості додаткового продукту, створеного додатковою працею, називається чистим доходом. Його розмір визначають як різницю між грошовим виразом вартості валової продукції та витратами виробництва підприємства, або як різницю між валовим доходом і витратами на оплату праці. За рахунок чистого доходу частково створюються суспільні фонди споживання, але основна його частина використовується на накопичення. Отже, фонд накопичення створюється із суми чистого доходу і є важливим джерелом розширеного відтворення аграрних підприємств.

Унаслідок реалізації продукції чистий дохід набуває форми прибутку. Прибуток - частина чистого доходу,реалізованого в ціні. Розмір прибутку визначається як різниця між грошовими надходженнями підприємств і витратами, понесеними на виробництво й реалізацію товарної продукції. Обсяг чистого доходу значною мірою залежить від обсягів виробництва, ціни на сільськогосподарську продукцію, рівня продуктивності праці, собівартості й якості продукції, рівня використання землі та виробничих фондів підприємства.

Розширене відтворення аграрних підприємств як безперервний відновлювальний процес суспільного виробництва, крім

відтворення валового продукту ,охоплює відтворення робочої сили і виробничих відносин. Однією з можливостей зростання виробництва валового продукту, за всіх інших рівних обставин, є залучення додаткової робочої сили, збільшення якої створює умови для розширеного відтворення робочої сили за чисельністю. Такий підхід небажаний, оскільки характеризується як екстенсивний тип розвитку підприємства. З розвитком науково-технічного прогресу, внаслідок запровадження нових засобів та індустріалізації виробництва, зменшується чисельність працюючих і зростає рівень продуктивності праці. Але, щоб привести в робочий стан засоби виробництва, необхідні висококваліфіковані кадри. Отже, розширене відтворення розвитку аграрних підприємств інтенсивного типу визначає необхідність розширеного відтворення робочої сили на якіснішому рівні. Йдеться про зменшення чисельності працівників, зайнятих на важкій некваліфікованій праці, через підготовку й перепідготовку працівників для роботи на процесах, що вимагають високої кваліфікації.

Для цього в кожному підприємстві необхідно організувати планове навчання молоді, скеровуючи її у вищі навчальні заклади або професійно-технічні училища. Крім того, доцільно організувати виробниче навчання та підвищення рівня кваліфікації безпосередньо на виробництві з метою підвищення кваліфікації й присвоєння механізаторам і тваринникам вищого класу.

Характерними напрямами розширеного відтворення трудових ресурсів є:

- збільшення частки спеціалістів з вищою освітою;

- зростання загальної кількості механізаторських кадрів і раціональний їх розподіл у сфері аграрного виробництва та підприємства загалом;

- забезпечення раціональної зайнятості всього працездатного населення села;

- створення необхідних виробничих і соціальних умов для високопродуктивного використання трудових ресурсів.

До важливих напрямів відтворення робочої сили належить раціональна система оплати праці, що створює високу матеріальну зацікавленість усіх працівників у розвитку підприємства, одержанні ними високої кваліфікації й підвищення їх культурно-технічного рівня. Неабияку роль у створенні сприятливих культурно-побутових умов праці та відпочинку працівників може відіграти наявність суспільних фондів споживання.

У процесі розширеного відтворення трудових ресурсів аграрних підприємств відтворюються і вдосконалюються виробничі відносини. Коли існувала планова економіка, розширене відтворення сільськогосподарських підприємств відбувалося за умов відчуження працівників села від землі, засобів виробництва і результатів праці, чим сковувало ініціативу, розкриття потенційних можливостей сільськогосподарських підприємств. Усе це негативно позначилося на діяльності аграрних підприємств і не стимулювало виробництво. У перехідному періоді ці відносини значно ускладнилися порушенням еквівалентності обміну між містом і селом.

З розвитком ринкових відносин продуктивні сили та виробничі відносини в аграрних підприємствах стали розвиватися на засадах приватної власності. Вони змінили ставлення селянина до землі й засобів виробництва, дали змогу повністю володіти результатами праці. У зв'язку з цим подальший розвиток виробничих відносин повинен здійснюватися з урахуванням вимог і принципів ринкової економіки. Зокрема:

- вільний вибір бажаного виду діяльності;

- самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції;

- вільне ціноутворення, що передбачає встановлення цін на товари та послуги на рівні, який підприємство вважає за доцільний;

- самостійне і вільне розпоряджання прибутком, що залишився після сплати обов'язкових платежів і податків;

- функціонування різноманітних форм власності на засадах рівноправності;

- спрямування діяльності підприємств на соціальний розвиток села, поліпшення умов життя та праці його працівників.

Важлива умова розширеного відтворення - зростання й удосконалення основних виробничих фондів і оборотних засобів,

що є органічною єдністю вартісної та натуральної форми. Значна частина фондів за натурально-речовим складом формується за рахунок власного виробництва і використовується для покриття спожитих у процесі виробництва на попередньому етапі. Показниками розширеного відтворення виробничих фондів є зростання вартості основних і оборотних фондів в абсолютному відношенні та з кращими якісними й технічними параметрами, а також підвищення фондозабезпеченості аграрних підприємств і фондоозброєності праці.

Натуральні показники розширеного відтворення виробничих фондів - це збільшення поголів'я худоби, підвищення енергоозброєності праці й енергозабезпеченості підприємств, зростання кількості органічних і мінеральних добрив, що вносяться на 1 га ріллі. Залучення додаткових засобів з кращою якістю, як результату розвитку науково-технічного прогресу, сприятимуть розширеному відтворенню матеріально-технічної бази підприємств і збільшенню обсягів виробництва.