Існуючі сьогодні підходи до оцінки ризику можна звести до трьох груп.
Перший підхід полягає в тому, що ризик оцінюється як сума добутків можливих збитків, зважених з урахуванням їх імовірності.
За другим підходом ризик оцінюється як сума ризиків від ухвалення рішення і ризиків зовнішнього середовища (незалежних від внутрішніх рішень).
Третій підхід визначає ризик як добуток імовірності настання негативної події та ступеня негативних наслідків.
Усі ці підходи мають як переваги, так і недоліки. Так, вказані підходи до оцінки ризиків не відтворюють взаємозв'язку і розбіжностей між поняттями "ризик" і "невизначеність"; не визначають індивідуальність ризику, суб'єктивність його прояву; обмежують спектр критеріїв оцінки ризику, як правило, одним показником. Крім того, включення до показників оцінки ризику таких елементів, як альтернативні витрати, упущена вигода є недоцільним, тому що вони здебільшого характеризують прибутковість. Ризик слід розглядати як можливість втрат, що виникають внаслідок необхідності прийняття інвестиційних рішень в умовах невизначеності. А ступінь цієї можливості можна охарактеризувати за допомогою різних критеріїв, як-то імовірність настання події; величина відхилення від прогнозованого значення (розмах варіації); дисперсія; математичне очікування; середньоквадратичне відхилення; коефіцієнт асиметрії; ексцес, інші математичні і статистичні критерії.
Оскільки невизначеність може бути задана різними способами (імовірнісні розподіли, інтервальна невизначеність, суб'єктивні імовірності тощо), що спричиняє різні прояви ризику, на практиці доводиться використовувати всі вказані критерії. Крім того, при оцінці ризику варто враховувати індивідуальний підхід, що описується кривими індиферентності чи корисності.
При аналізі ризиків використовуються різні методи їх оцінки.
До найбільш розповсюджених відносять:
- метод коригування норми дисконту;
- метод достовірних еквівалентів (коефіцієнтів вірогідності);
- аналіз чутливості критеріїв ефективності (NPV, IRR);
- метод сценаріїв;
- аналіз імовірнісних розподілів потоків платежів;
- метод дерева рішень;
- метод Монте-Карло (імітаційне моделювання) тощо.
Розглянемо переваги, недоліки і проблеми їх практичного застосування, а також удосконалені алгоритми кількісного аналізу ризиків інвестиційних проектів.
Метод коригування норми дисконту
Перевагами цього методу є простота розрахунків, зрозумілість і доступність отримуваних результатів. До істотних недоліків слід віднести той факт, що приведення майбутніх потоків платежів до дійсного моменту часу (тобто звичайне дисконтування за більш високою нормою) не надає ніякої інформації про ступінь можливого ризику (можливого відхилення результатів від запланованого проекту). При цьому отримані результати істотно залежать тільки від величини винагороди за ризик.
Він також припускає збільшення ризику в часі відповідно до постійного коефіцієнта, що навряд чи може вважатися коректним, тому що для багатьох проектів характерна наявність ризиків у початкові періоди з поступовим зниженням їх до кінця реалізації. Таким чином, прибуткові проекти, що не припускають згодом істотного збільшення ризику, можуть бути оцінені невірно і відхилені.
Даний метод не несе ніякої інформації про імовірнісні розподіли майбутніх потоків платежів і не дає змоги оцінити їх. Нарешті, наслідком простоти методу є істотне обмеження можливостей моделювання різних варіантів, що зводиться до залежності критеріїв NPV. IRR, PI тільки від одного фактора - норми дисконту.
Незважаючи на визначені недоліки, метод коригування норми дисконту досить поширений у вітчизняній практиці оцінки ефективності інвестиційних проектів.
Аналіз чутливості
Метод сценаріїв
Аналіз імовірнісних розподілів потоків платежів
Метод дерева рішень
Метод Монте-Карло (Імітаційне моделювання)
9.9. Особливості управління системою ризиків на підприємстві
9.10. Напрямки підвищення ефективності використання Інвестиційних ресурсів підприємством
РОЗДІЛ 10. ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ПІДПРИЄМСТВІ
10.1. Зміст інноваційної діяльності, форми її інвестування