Економіка підприємства - Гринчуцький В.І. - 9.1. Склад і структура обігових коштів

План

9.1. Склад і структура обігових коштів.

9.2. Визначення потреби в обігових коштах.

9.3. Показники ефективності використання обігових коштів.

9.1. Склад і структура обігових коштів

Обігові кошти - це сукупність грошових коштів, авансованих для створення і використання оборотних виробничих фондів та фондів обігу з метою забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції. Типовий склад і класифікація обігових коштів наведено в табл. 9.1.

Таблиця 9.1. Склад і класифікація обігових коштів

Потребу в обігових коштах в умовах ринку часто називають експлуатаційними потребами або фінансово-експлуатаційними потребами (ФЕП), які визначаються як різниця між засобами, іммобілізованими в запасах і клієнтській заборгованості, й заборгованістю підприємства постачальникам. У багатьох західних джерелах різниця між поточними активами і поточними пасивами називається робочим капіталом.

При формуванні статутного капіталу підприємство самостійно встановлює плановий розмір обігових коштів, необхідний для його виробничої діяльності, у вигляді нормативу в грошовому виразі. Потреба підприємства в обігових коштах коливається протягом року внаслідок сезонності виробництва, нерівномірності надходження грошей за відвантажену продукцію тощо. За джерелами формування обігові кошти підприємства поділяються на власні, позиченні (кредити банків), залученні (через акціонування) (рис. 9.1). На відміну від основних засобів, які неодноразово беруть участь у процесі виробництва, обігові кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі й повністю переносять свою вартість на знову виготовлений продукт, тому їх ще називають змінним капіталом.

Рис. 9.1. Схема формування обігових коштів підприємства

При плануванні потреби в обігових коштах застосовуються три методи - аналітичний, коефіцієнтний і метод прямого рахунку. Аналітичний і коефіцієнтний методи застосовуються на підприємствах, які стабільно працюють більше одного року, мають статистичні дані за минулі періоди про зміну величини обігових коштів та не мають у своєму розпорядженні достатньої кількості кваліфікованих економістів для детальної роботи в галузі планування обігових коштів.

Аналітичний метод передбачає визначення потреби в обігових коштах у розмірі їхніх середньо фактичних залишків з урахуванням зростання обсягу виробництва. При цьому необхідно врахувати конкретні умови роботи підприємства в майбутньому році. Цей метод застосовується на тих підприємствах, де кошти, вкладені в матеріальні цінності й витрати, мають велику частку в загальній сумі обігових коштів.

При коефіцієнтному методі запаси і витрати поділяються на залежні безпосередньо від зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, витрати на незавершене виробництво, готова продукція на складі) та не залежні від нього (запасні частини, малоцінні і швидкозношувальні предмети, витрати майбутніх періодів). По першій групі потреба в обігових коштах визначається виходячи з їх розміру в базисному році і темпів зростання виробництва продукції в майбутньому році. По другій групі обігових коштів, які не мають пропорційної залежності від зростання обсягу виробництва, потреба планується на рівні їхніх середньо фактичних залишків за декілька років. За необхідності можна використовувати аналітичний і коефіцієнтний методи в поєднанні. Спочатку аналітичним методом визначають потребу в обігових коштах, залежних від обсягу виробництва, а потім за допомогою коефіцієнтного методу враховують зміну обсягу виробництва.

Метод прямого рахунку передбачає обґрунтований розрахунок запасів за кожним елементом обігових коштів з урахуванням усіх змін на рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, транспортуванні товарно-матеріальних цінностей, практиці розрахунків між підприємствами. Цей метод трудомісткий, він потребує високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників багатьох служб підприємства. Метод прямого рахунку використовується при організації нового підприємства і періодичному уточненні потреби в обігових коштах діючих підприємств. У загальному вигляді його зміст передбачає такі етапи робіт:

1. Розробка норм запасу за окремими найважливішими видами товарно-матеріальних цінностей усіх елементів нормованих обігових коштів, виражених у днях, відсотках, гривнях на розрахункову одиницю тощо. Норма запасу обігових коштів, як правило, виражається у відносних величинах (днях або відсотках). Вона розраховується за кожним елементом обігових коштів і характеризує величину мінімального економічно обґрунтованого обсягу запасу товарно-матеріальних цінностей на певний період, який необхідний для забезпечення безперервності виробничого процесу.

2. Розрахунок середньоденних витрат певного виду матеріальних цінностей на підставі їхніх витрат за кошторисом затрат на виробництво, на 90, 180 або 360 днів.

3. Визначення нормативу власних обігових коштів у грошовому виразі для кожного елемента обігових коштів і сукупної потреби підприємства в обігових коштах. Норматив обігових коштів - це мінімальна сума грошових коштів, постійно необхідна підприємству для його виробничої діяльності. З більшості елементів обігових коштів норматив визначається так:

Загальний норматив обігових коштів, або сукупна потреба, в обігових коштах підприємства визначається як сума нормативів, розрахованих за окремими елементами обігових коштів.