Економіка підприємства - Ковальчук І.В. - Методика розрахунку основних статей калькуляції.

Стаття "сировина і матеріали" містить витрати на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, які можна безпосередньо віднести до складу собівартості конкретного виду продукції.

Стаття "зворотні відходи" відображає вартість зворотних відходів залишків сировини, матеріалів тощо, які утворилися у процесі виробництва, втратили повністю або частково споживчі властивості і можуть бути використані у виробничому процесі з підвищеними втратами.

Стаття "паливо та енергія на технологічні цілі" включає витрати на енергію та енергоносії, які використовуються в технологічному процесі.

Стаття "основна заробітна плата робітників" містить витрати на оплату праці за тарифними ставками, відрядними розцінками та посадовими окладами робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.

Стаття "додаткова заробітна плата робітників" включає надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (у тому числі оплата невідпрацьованого на

Таблиця 9.9. Поточні витрати на виробництво продукції, грн

виробництві часу); премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції. Визначається на практиці у відсотках до основної заробітної плати.

Стаття "відрахування на соціальні заходи" містить відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття тощо. Розраховується у відсотках до витрат на виплату основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат робітникам, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.

Стаття "витрати на утримання та експлуатацію устаткування" є комплексною й охоплює амортизаційні відрахування на технологічне устаткування, витрати на його ремонт і технічні огляди. Розраховується на одиницю продукції методом розподілу відповідно до особливостей галузі, до якої належить підприємство.

Стаття "витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції", включає витрати на винахідництво і раціоналізаторство, витрати на освоєння нових видів продукції тощо.

Стаття "відшкодування зносу інструментів і пристроїв цільового призначення" містить суму нарахованої амортизації (якщо такий процес передбачено чинним законодавством) малоцінних інструментів та інвентарю.

Стаття "загальновиробничі витрати" - комплексна за складом, охоплює декілька економічних елементів.

До загальновиробничих витрат належать:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи апарату управління цехами, дільницями; витрати на службові відрядження персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на удосконалення технології та організації виробництва (оплата праці й відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, покращенням якості продукції, витрати матеріалів, покупних напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

- витрати на освітлення, опалення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи робітників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо). Загальновиробничі витрати можуть бути поділені (самостійно підприємством) на змінні та постійні.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу виробництва, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються між видами продукції з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу виробництва, прямих витрати тощо) за умов нормальної потужності. Нерозподілені постійні витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення.

Перелік і склад статей калькуляції собівартості продукції встановлюються підприємством самостійно. Підприємство може також розробляти власні методи калькулювання собівартості продукції та використовувати вже відомі.

Оскільки собівартість включає як прямі, так і непрямі витрати, перед підприємством постає проблема щодо процедури розподілу останніх між видами продукції. Непрямі витрати повинні бути розподілені за видами продукції за допомогою певних методів, наприклад:

- пропорційно до суми прямих витрат на оплату праці: розвиток ринкових відносин привів до необхідності розширення асортименту продукції, що виготовляється підприємствами, товари почали відрізнятися за властивостями, розмірами, витратами ресурсів, складністю дизайну тощо. Завдяки цьому величина накладних витрат досягла тієї межі, за якою не спостерігається кореляція між ними та прямими витратами праці;

- із застосуванням моделі оцінки нормативів цехових накладних витрат на кожен вид продукції: сутність моделі полягає в тому, що спочатку накладні витрати нараховуються на так звані оцінювані одиниці (на окремі цехи й операції), потім - розподіляються в кожному цеху на окремі види робіт. При цьому величини нормативів встановлюються, виходячи з особливостей виробничого циклу, і залишаються незмінними протягом тривалого часу. Проте ця модель також має недоліки;

- метод поопераційного обліку (АВС-метод): основними засадами АВС-методу є поняття провідників витрат (носіїв витрат). Провідник (носій витрат) - будь-який процес (технологічна операція, угода тощо), що призводить до появи певного виду витрат підприємства і розглядається як укрупнено (для всього підприємства), так і деталізовано (в межах конкретного підрозділу підприємства). Він описується за допомогою кількісного показника, який є базовим і використовується як кількісний вимірник відповідного носія витрат.

АВС-метод має дві стадії процесу розподілу витрат. На першій стадії накладні витрати порівнюються з визначеними базовими показниками (часом роботи технологічного устаткування, кількістю операцій контролю якості тощо). На другій стадії витрати визначаються за кожним видом виробничої діяльності відповідно до носіїв витрат. Прикладами операцій-носіїв витрат є переналагодження устаткування, контроль якості, замовлення на виробництво (складання графіків), робота технологічного устаткування, споживання енергії тощо.

Методи калькулювання собівартості продукції.

Позамовний - система калькулювання за замовленнями. Застосовується в основному в індивідуальних і малосерійних виробництвах, де ціни часто ґрунтуються на витратах. Об'єктом обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних одиниць, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. У середовищі позамовного виробництва кожному замовленню надається свій окремий номер, який зазначається в усіх документах про витрати за цим замовленням. Собівартість одноразового замовлення визначається як сума фактично здійснених витрат на виконання замовлення.

Обирати позамовний метод обліку витрат на виробництво доцільно, коли виконується хоча б одна з таких умов:

- кожний зразок (партія ідентичних зразків) продукції легко відокремлюється відповідно від інших зразків (партій ідентичних зразків);

- кожний зразок або партія ідентичних зразків продукції виконується за технічним замовленням або просто за завданням замовника;

- виробляється відносно невелика кількість продукції;

- виготовлення кожного зразка або партії ідентичних зразків потребує значних витрат.

Попроцесний (попередільний) - система калькулювання за процесами. Назва походить від слова "переділ", що позначає окрему закінчену фазу обробки предметів праці (крім останньої), внаслідок якої підприємство отримує не кінцевий продукт переробки, а напівфабрикат власного виробництва.

Застосовується на підприємствах, де матеріальні ресурси в процесі виробництва проходять ряд переділів, фаз або з одних вихідних матеріалів в одному технологічному процесі одержують різні види продукції. За таких умов неможливо повністю віднести всі витрати до певного замовлення, наприклад у серійних виробництвах на безперервній основі (випічка одного виду хліба, виготовлення певного виду цукерок тощо), та недоцільно вести облік витрат за кожним окремим зразком продукції.

Сутність попроцесного методу в тому, що всі виробничі витрати (прямі і непрямі) акумулюються за технологічними процесами (стадіями обробки, переділами) або цехами протягом певного періоду. Витрати обліковуються в кожному цеху, починаючи з обробки сировини і закінчуючи випуском конкретного продукту. Собівартість продукції, виробленої кожним наступним цехом, складається з витрат, що мали місце в межах цього цеху, і собівартості напівфабрикатів, виготовлених у попередньому (в технологічному ланцюжку) підрозділі підприємства. Вимірюється обсяг випуску продукції за цей період. Собівартість одиниці продукції розраховується шляхом ділення всіх виробничих витрат процесу за період на обсяг випуску продукції.

Комбінований.

Застосовується в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, де готова продукція має як багато спільних, так й індивідуальних характеристик. При цьому облік витрат на виробництво окремих ідентичних деталей можна здійснювати, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії - використовуючи передільний.