Економіка праці та соціально-трудові відносини - Гриньова B.M. - 2.2. Відтворення та міграція населення

Відтворення населення — це процес постійного оновлення населення внаслідок зміни поколінь, тобто народжуваності і смертності. У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи та режими (рис. 2.2).

Рух населення характеризується особливостями зміни чисельності та складу населення країни. Наукою виділено чотири види руху населення:

— природний — це рух населення у процесі народжуваності та смертності;

— міграційний — просторове переміщення населення внаслідок політичних, економічних, релігійних та інших причин;

— соціальний — рух, викликаний зміною освітньої, професійної та національної структури населення;

— економічний — зміна трудової активності населення.

У сукупності рух населення визначає чисельність та якісні характеристики населення.

У природному русі населення виокремлюють традиційний та сучасний типи відтворення населення.

Традиційний тип характеризується високим рівнем народжуваності та смертністю внаслідок нерозвиненості медичних послуг, низького рівня життя та інших причин. Такий тип відтворення населення характерний для ранніх стадій розвитку людських відносин.

Сучасний тип характеризується, на відміну від традиційного, соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, збільшенням народжуваності та тривалості життя.

Є три режими відтворення населення:

— розширене характеризується переважанням народжуваності над смертністю та, відповідно, природним приростом населення;

— просте передбачає стабільну кількість населення, тобто у країні спостерігається однаковий рівень народжуваності та смертності;

— звужене характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності.

Значну роль при аналізі населення країни відіграють абсолютні та відносні показники. До абсолютних показників природного руху населення належать: кількість народжених та померлих, середня тривалість життя населення, кількість зареєстрованих шлюбів та розлучень за певний проміжок часу.

До відносних показників належать:

— коефіцієнт народжуваності в розрахунку на 1000 осіб:

де Кн — коефіцієнт народжуваності;

Чн — чисельність народжених;

Чз — загальна чисельність населення:

— коефіцієнт смертності в розрахунку на 1000 осіб:

де Кс — коефіцієнт смертності;

Чп — чисельність померлих;

— коефіцієнт шлюбності в розрахунку на 1000 осіб:

де Кш — коефіцієнт шлюбності;

Чш — чисельність зареєстрованих шлюбів;

— коефіцієнт розлучень в розрахунку на 1000 осіб:

де Кр — коефіцієнт розлучень;

Чр — чисельність зареєстрованих розлучень.

З об'єктивних і суб'єктивних причин одна частина населення перебуває у постійному русі (наприклад, територіальному, соціальному, професійно-кваліфікаційному), інша — здатна і потенційно готова до зміни місця проживання, роботи, посади, соціального статусу, професії, професійно-кваліфікаційних характеристик і навіть способу життя в цілому. Переміщення людей можуть бути одиничними, разовими, регулярними або нерегулярними, систематичними або безсистемними, частими і навпаки, тобто мати різний характер, властивий певному типу населення.

Термін "міграція" (від лат. migratio) означає переселення, пересування, переміщення (наприклад, населення, капіталу). Людей, що переселилися, або переселених, називають переселенцями, або мігрантами.

У широкому значенні термін "міграція" — це будь-яке, незалежно від мети, регулярності і тривалості, територіальне переміщення з одного населеного пункту в інший, яке може призвести до зміни постійного місця проживання.

Міграція є об'єктивним і достатньо конкретним об'єктом вивчення різних наук і навчальних дисциплін, зокрема економіки, соціології, демографії, юриспруденції, історії. Для оцінювання масштабів і характеру міграції робочої сили, її аналізу і прогнозування застосовуються прямі й непрямі методи, що включають ряд загальних і спеціальних показників, зокрема такі:

1. Коефіцієнт інтенсивності механічного руху — відношення чисельності мігрантів у конкретний період у певній адміністративно-територіальній місцевості до загальної чисельності населення цієї території (конкретного населеного пункту, регіону, країни) за той самий період.

2. Масштаби вибуття — число осіб, які вибули з певної територіально-адміністративної місцевості (держави, регіону) у певний період.

3. Коефіцієнт інтенсивності вибуття населення, що розраховується як відношення числа вибулих з певної територіально-адміністративної місцевості (держави, регіону) у певний період до середньорічної чисельності населення місцевості, з якої виїхали (вибули) мігранти.

4. Масштаби прибуття — число осіб, які прибули у певну територіально-адміністративну місцевість (країну, регіон) за певний період (місяць, квартал, рік).

5. Коефіцієнт інтенсивності прибуття населення, що розраховується як відношення числа прибулих на певну територіально-адміністративну місцевість (країну, регіон) до середньорічної чисельності населення певної країни (регіону), в яку прибули мігранти.

6. Сальдо міграції (чиста, або нетто-міграція) — різниця між числом прибуття і числом вибуття за певною територіально-адміністративною місцевістю (державою, регіоном) в аналізованому періоді.

7. Коефіцієнт чистої міграції (коефіцієнт сальдо міграції) — різниця між коефіцієнтами прибуття і вибуття.

Залежно від того, який із показників сальдо міграції більший — прибуття або вибуття — результат може бути відповідно з позитивним або негативним знаком. Додатний знак " + " означає приплив населення на певну територію, від'ємний — його відплив.

Абсолютна або відносна, позитивна або негативна підсумкова величина сальдо міграції характеризує вплив механічного руху населення на стан ринку праці конкретної територіально-адміністративної місцевості. Причому вплив незначної величини сальдо міграції на ринок праці може бути вельми відчутним унаслідок відмінностей в якісному складі населення, що прибуває і вибуває.

8. Міграційний обмін (загальна, або валова, міграція) — сума числа прибулих і вибулих в адміністративно-територіальній місцевості (державі, регіоні) за певний період.

9. Коефіцієнт ефективності міграційних переміщень — відношення сальдо міграції до середньорічної чисельності населення конкретної території.

Усі наведені вище коефіцієнти розраховуються за певний період часу (місяць, квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік) на 100 або 1000 осіб населення, тобто у відсотках (% ).

Істотним недоліком розглянутих загальних коефіцієнтів є те, що в них не враховуються відмінності у складі, структурі і працездатності населення місць прибуття і вибуття, індивідуальні особливості мігрантів. Подолати його можна за допомогою розрахунку статтевовікових коефіцієнтів інтенсивності прибуття (вибуття), сальдо міграції, обчислюваних як відношення числа прибулих, вибулих, сальдо міграції певної вікової групи населення до середньорічної чисельності цієї групи. Аналогічно здійснюється розрахунок спеціальних коефіцієнтів прибуття, вибуття, сальдо міграції для груп населення, виокремлених за конкретною ознакою, наприклад, рівнем освіти, сімейним станом, колишнім місцем проживання, етнічним походженням, економічною активністю, приналежністю до певної соціальної групи.

Багатоцільовий характер міграції дає змогу класифікувати її за різними ознаками.

Відповідно до переміщення населення через межі адміністративно-територіальних утворень розрізняють два типи міграції: зовнішню (щодо країни, з якої виїжджає населення) або міждержавну (що зачіпає декілька країн), міжнародну і внутрішню (в межах території країни).

Зовнішня міграція населення складається з двох міграційних потоків: еміграції (відплив населення за межі певної держави) та імміграції (приплив на територію певної держави).

Напрями міграційних потоків різноманітні, але порівняно стійкі і часто між собою перетинаються.

У міжнародній практиці міграції робочої сили чітко виділяються чотири традиційно утворені напрями:

1) міграційні потоки з країн, в яких відбувається розвиток ринкових відносин, в індустріально розвинені, де сконцентровано "54 млн іммігрантів — майже половина всіх жителів планети";

2) міграція між країнами з ринковою економікою, що розвивається;

3) міграція з країн з розвиненою ринковою економікою в країни з ринковою економікою, що розвивається (наприклад, міграція висококваліфікованих, рідкісних і унікальних фахівців різних професій, талановитих учених);

4) міграція у межах країн із розвиненою ринковою економікою.

Залежно від намірів мігранта розрізняють такі види міграції:

— поворотну — тимчасове переміщення (на який-небудь термін), що припускає обов'язкове повернення мігранта через якийсь час до колишнього місця постійного проживання, наприклад, щоденні поїздки на навчання, роботу за межами країни проживання;

— безповоротну — переміщення населення, що супроводжується зміною постійного місця проживання, тобто міграцію на довгий час або назавжди (в неї входить зовнішня міграція, міграція сільського населення в міста), що виключає повернення мігранта через якийсь час або періодичні поїздки до колишнього місця постійного проживання.

Залежно від характеру переміщення мігрантів розрізняють міграцію:

— періодичну, тобто переміщення мігрантів" викликані певними (визначеними) обставинами, що повторюються через певні проміжки часу, з подальшим поверненням до постійного місця проживання;

— сезонну — це переміщення населення залежно від пори року (в період певних сезонів) зі збереженням можливості повернення на місце постійного проживання, метою якого може бути туризм, лікування, сільськогосподарські роботи;

— епізодичну — випадкові переміщення населення, які є нерегулярними (ділові, туристичні та інші поїздки, службові відрядження), здійснюваними не обов'язково в одних і тих самих напрямах;

— маятникову — переміщення з одного населеного пункту в інший (розміщених, як правило, в межах однієї області, міста або прикордонних міст сусідніх областей) і назад до постійного місця проживання, наприклад, щоденні або щотижневі поїздки населення з місць проживання до місця роботи, служби або навчання (туди і назад).

Періодична, сезонна, епізодична і маятникова міграції є тимчасовими і поворотними.

За способом реалізації міграція підрозділяється на:

— організовані переселення, здійснювані за участі або за допомогою державних (еміграційні агентства і бюро по еміграції робочої сили) або суспільних органів (в основному по лінії молодіжних організацій) і підприємств різних форм власності (наприклад, вербування робочої сили на новобудови східних районів колишнього СРСР й освоєння цілинних земель, так звані сільськогосподарські переселення в довоєнний (30-ті рр.) і післявоєнний час, а також примусове вивезення (депортація) з території якої-небудь держави;

— стихійні індивідуальні переїзди, здійснювані силами і засобами самих мігрантів.

Залежно від власного або чийогось бажання розрізняють міграцію:

— добровільну — переміщення, переселення за власним бажанням мігранта і членів його сім'ї (наприклад, у зв'язку зі шлюбом з іноземцем (іноземкою) і переїздом на батьківщину обранця (обраниці), з'їздом з батьками або батьків із дітьми, з поліпшенням соціально-побутових та інших умов);

— недобровільну (примусову, вимушену) — переміщення всупереч бажанню або проти такого (наприклад, депортація, державне відселення або переселення, пов'язане з будівництвом, організацією заповідної зони, військовими діями, екологічними катастрофами, стихійними бідами, надзвичайними подіями, політичними, міжнаціональними, етнічними конфліктами).