Економіка праці та соціально-трудові відносини - Гриньова B.M. - Тема 3. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА

3.1. Формування та розвиток системи соціально-трудових відносин.

3.2. Суб'єкти соціально-трудових відносин.

3.3. Рівні, типи та принципи функціонування соціально-трудових відносин.

3.1. Формування та розвиток системи соціально-трудових відносин

З кінця XIX до 60-х років XX ст. соціально-трудові відносини не виокремились у науку. У той час людина розглядалась як ресурс виробничої системи, тобто аналізувалася лише праця, яка вимірювалася затратами робочого часу та зарплатою. З 60-х років XX ст. у зв'язку з високою оплатою праці у розвинених країнах Європи й Америки продукція багатьох західних фірм стала неконкурентоспроможною порівняно з країнами Південно-Східної Азії. Було прийнято рішення поділити весь персонал на дві групи: висококваліфіковані постійні працівники із соціальними гарантіями й високою оплатою праці ("ядро") та малокваліфіковані сезонні працівники без соціальних гарантій і низькою оплатою праці ("периферію"). Багато підприємців визнало, що єдиним джерелом довгострокової переваги па ринку є звання здібностей своїх працівників і максимізації їх винахідливості, мотивації й людських відносин. Саме тоді починається розвиток організаційної культури: формуються загальні цілі, колективні цінності, харизматичні лідери, тверді позиції на ринку, контроль співробітників за допомогою соціальних коштів, утворюється система соціально-трудових відносин.

Суттєвих змін соціально-трудові відносини, як в Україні, так і в країнах з розвиненою економікою, зазнали у 90-х роках XX ст. Ці зміни вплинули на функціонування ринку праці, а саме на підготовку та відтворення робочої сили. Людину почали розглядати як головний фактор ефективності виробництва, а соціально-трудові відносини — як складну динамічну систему, що ґрунтується на певних принципах, реалізується на різних рівнях, які виокремлюються за характером предмета цих відносин. Соціально-трудові відносини в сучасному розумінні їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів між покупцями й продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави.

На основі узагальнення досвіду країн із розвиненою ринковою економікою було сформульовано сутність поняття системи соціально-трудових відносин, під яким доцільно розуміти комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями за участю держави з метою ефективного використання людського та фізичного капіталу і досягнення високого рівня ефективності виробництва.

Суб'єктами системи соціально-трудових відносин є індивіди або їх групи, об'єднані певною системоутворювальною ознакою. Тому соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними (якщо з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник) і колективними або груповими (коли взаємодіють об'єднання, групи роботодавців та працівників). Таким чином, соціально-трудові відносини можуть бути дво- та тристоронніми. З позиції Світового співтовариства суб'єктом соціально-трудових відносин може виступати й окрема держава. Система соціально-трудових відносин наведена на рис. 3.1.

3.2. Суб'єкти соціально-трудових відносин

Суб'єктами соціально-трудових відносин є: робоча сила (наймані працівники), підприємства, організації, установи (роботодавці), професійні спілки і держава.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав індивідуальну трудову угоду з роботодавцем, і, відповідно до цієї угоди, набув відповідних прав і обов'язків. Разом з тим, найманий працівник — досить узагальнене поняття. Реально суб'єктом соціально-трудових відносин можуть бути й окремі індивіди, і групи працівників, організаційно об'єднані за певними системоутворювальними ознаками (професійна, посадова, галузева належність, регіон працеприкладання, вік, стать, рівень освіти, стан здоров'я та ін.). Ці ознаки часто визначають специфіку інтересів групи працівників, їх становища в соціально-професійній структурі, конкурентоспроможності на ринку праці тощо. Але в будь-якому випадку є певні спільні характеристики, наявність і міра розвинутості яких у найманих працівників впливає на зміст і зрілість соціально-трудових відносин.

Передусім, це готовність і здатність найманого працівника особисто брати участь у соціально-трудових відносинах, мати певну думку щодо способів особистої участі в цих відносинах.

Розвинуті соціально-трудові відносини передбачають наявність інститутів, що представляють інтереси найманих працівників і виступають від їх імені. Традиційно такими інститутами є професійні спілки — масові організації, що об'єднують найманих працівників, пов'язаних спільними соціально-економічними інтересами. У світовій економіці відомі також інші організаційні форми об'єднання найманих працівників.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин, відповідно до міжнародної класифікації, — це людина, що працює самостійно і систематично надає роботу одній або багатьом особам. Роботодавець, як правило, є власником засобів виробництва. Звідси, роботодавець — це юридична або фізична особа, яка використовує працю найманих працівників згідно з трудовим договором. У вітчизняній господарській практиці роботодавцем вважається також керівник підприємства; у державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча сам він також є найманим працівником держави і не володіє засобами виробництва.

Цивілізовані соціально-трудові відносини передбачають також і наявність інститутів, що представляють інтереси роботодавців і виступають від їх імені, зокрема, при вирішенні питань на територіальному, галузевому й національному рівнях.

Значення держави в соціально-трудових відносинах проявляється у функціях, які вона традиційно виконує. Умовно ці функції можна назвати так: "законодавство, встановлення норм і правил", "гарантія і захист прав", "створення робочих місць (держава як роботодавець)", "арбітраж і регулювання", "примирення сторін, забезпечення злагоди". Ступінь реалізації кожної з них, характер поєднання їх у кожен конкретний момент часу визначаються історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави, відповідно й роль держави може докорінно змінюватися. Лише соціально-активні і відповідальні працівники і роботодавці (за інших необхідних умов) можуть бути рівноправними.