Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Сегментація ринку праці

Інфраструктура ринку праці — це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями і працівниками (суб'єктами ринку праці) з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управління міграційними процесами в державі.

До організацій та установ, що забезпечують функціонування ринку праці, належать:

— державні органи управління ринком праці на національному, регіональному та місцевому рівнях;

— недержавні заклади сприяння зайнятості;

— організації роботодавців;

— громадські організації;

— інститути соціального партнерства.

Наступним кроком у вивченні теми є розгляд структури, типів та сегментів ринку праці.

Типізація ринків праці здійснюється за такими класифікаційними ознаками:

— з позицій територіального підходу (місцевий, .регіональний, національний (загальнонаціональний), міжнародний (транснаціональний), світовий);

— залежно від соціального підходу (робочих кадрів, спеціалістів, менеджерів);

— залежно від професійного поділу (ринок праці верстатників, економістів, лікарів і т. ін.);

— з погляду суспільного виробництва (народногосподарський (національний) — охоплює галузеві ринки праці; галузевий — внутрішньофірмові ринки праці; внутрішньофірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи; рис. 5.9);

Рис. 5.9. Структура народногосподарського ринку праці України: Г — галузеві ринки праці; В — внутрішньо фірмові.

ринки праці

— залежно від умов конкуренції: необмеженої конкуренції (повної), обмеженої конкуренції (повної);

— за кількісним співвідношенням суб'єктів ринку праці (табл. 5.1):

Таблиця 5.1. Типізація ринків праці за ознакою кількісного співвідношення суб'єктів рийку праці

— залежно від співвідношення попиту та пропозиції робочої сили (трудонадлишкові; трудодефіцитні);

— за характером функціонування (внутрішньофірмові; циркулюючі; потенційні).

Важливим поняттям при вивченні цієї теми є сегментація ринку праці.

Сегментація ринку праці

Сегментація ринку праці — це поділ працівників і робочих місць на сталі й замкнуті сектори, зони, що окреслюють мобільність робочої сили.

Розрізняють три ознаки сегментації ринку праці: Перша ознака сегментації — характеризує ринки праці за місцем здійснення ринкових відносин з приводу купівлі-про-дажу робочої сили. За цією ознакою вирізняють:

— зовнішній ринок праці — охоплює відносини між продавцями і покупцями в масштабах країни, регіону, виду діяльності поза межами підприємств;

— внутрішній ринок праці — віддзеркалює рух кадрів і трудові відносини всередині підприємства.

Друга ознака сегментації — визначає ринки праці за стабільністю зайнятості й розміром заробітної плати.

За цією ознакою ринок праці поділяють на два сегменти — первинний і вторинний.

Первинний ринок праці — це ринок, якому притаманні такі ознаки:

— стабільна зайнятість;

— високий рівень заробітної плати;

— можливість кар'єрного зростання;

- використання прогресивних технологій, які потребують високої кваліфікації працівників;

— наявність сильних профспілок.

Вторинний ринок праці, на відміну від первинного, характеризується такими ознаками:

— великою плинністю кадрів;

— низьким рівнем заробітної плати;

— низькою можливістю кар'єрного зростання;

— відсутністю або слабкістю профспілок.

Третя ознака сегментації — обумовлена функціонуванням робочої сили та її обліком. Тут виокремлюють відкритий (легальний ) та прихований ринок праці.

Як відомо, найбільш узагальнюючим є поняття сукупного ринку праці. Головними його складовими є сукупна пропозиція та сукупний попит, який визначається загальною потребою окремого виду діяльності в працівниках. На цьому ринку праці основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняється. Менша частина сукупного попиту з причин природного і механічного руху робочої сили та робочих місць є незайнятою, тобто вакантною, і потребує спеціальних заходів поєднання попиту і пропозиції. Ця частина формує так званий поточний ринок праці (рис. 5.10).

Структурними елементами поточного ринку праці є відкритий і прихований ринки праці, кожен з яких має офіційну та неофіційну частини. Відкритий ринок праці охоплює частину економічно активного населення регіону, яка фактично шукає роботу і потребує профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також усі вакантні робочі місця. Його офіційну частину становлять вільні працівники і вакансії, які зареєстровані в установах державної служби зайнятості й кадрових агенціях, та учнівські місця в системі професійної освіти (до якої належать як державні, так і недержавні навчальні заклади). Неофіційна частина акумулює вакансії, навчальні місця, пропозицію робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти.

Прихований ринок праці — це контингент формально зайнятих на підприємствах, який через скорочення обсягів виробництва послуг або зміну його структури міг бути вивільненим без збитків для виробництва (див. рис. 5.8).

Рис. 5.10. Складові елементи поточного ринку праці: 1 — відкритий ринок праці; 2 — офіційна частина відкритого ринку праці; 3 — неофіційна частина відкритого ринку праці; 4 — прихований ринок праці; 5 — офіційна частина прихованого ринку праці; 6 — неофіційна частина прихованого ринку праці

Дослідження сегментації ринку праці, тобто розподілу працівників і робочих місць на сталі сектори, призвело до появи теорії двоїстості ринку праці. Поглибленню двоїстості ринку праці сприяє гнучкість ринку праці.

Гнучкість ринку праці — це його здатність швидко адаптуватись до змін у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили завдяки високим рівням: загальної й професійної освіти, активності й мобільності робочої сили та зміни регламентованого робочого часу (дня, тижня, року). Частиною, або елементом, гнучкості ринку праці, який здійснює зміну регламентованого робочого часу, є гнучкі форми зайнятості.

Ринок праці може бути жорстким або гнучким, залежно від того, які відносини склалися між найманими працівниками та роботодавцями.

На практиці розрізняють п'ять концепцій регулювання ринку праці (табл. 5.2).

Таблиця 5.2. Суть та регулятори основних концепцій розвитку та регулювання ринку праці

Закінчення табл. 5.2

Кожна країна має власну соціально-економічну стратегію, її населення характеризується притаманною лише їй ментальністю, рівнем освіти, культурним середовищем та традиціями. Відповідно до цього й обирається модель ринку праці. Можна виділити три основні моделі ринку праці.