Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Активні форми регулювання ринку праці

ЇЇ головною ознакою є надання пожиттєвих гарантій працевлаштування роботодавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її підґрунтям став "довічний" найм. Ця система передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку і зростання всіх виплат відповідно до стажу роботи.

Соціал-демократична модель (шведська).

Спирається па проведення активної політики на ринку праці. Основні елементи шведської моделі:

— непрямі податки на товари та послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств;

— поєднання низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємства на утримання неконкурентоспроможних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі економіки;

— селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально-необхідні послуги.

Ліберальна модель (американська).

Така модель притаманна США, Канаді, Австралії. Для неї характерні яскраво виражена децентралізація, яка пов'язала з федеральним устроєм країни, та існування в коленому штаті власного законодавства щодо зайнятості й безробіття. Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Ліберальна модель с найбільш динамічною.

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні засвідчує, що механізм його регулювання має враховувати загальні закономірності організації ринку праці, властиві ринковій економіці.

Саме тому стратегія регулювання ринку праці дає відповідь на запитання:

— по-перше, чи треба враховувати життєві інтереси всіх членів суспільства;

— по-друге, чи потрібна особлива увага до становища пай-менш забезпечених

громадян;

— по-третє, чи варто дотримуватися вимоги справедливості при розподілі результатів суспільного виробництва.

Вибір одного з цих напрямів буде визначати соціальну спрямованість процесу регулювання ринку праці й обумовить принципи регулювання ринку праці та його методи (рис. 5.11—5.12).

Основні методи регулювання ринку праці диференціюють за таким ознаками. За об'єктом впливу:

— заходи загального впливу;

— спеціальні заходи.

Об'єктами впливу в цій класифікації є населення; його окремі групи; працівники, їх окремі групи; оплата праці; умови праці та ін.

За спрямованістю впливу:

заходи, що збільшують (зменшують) пропозицію праці; - заходи, що збільшують (зменшують) попит на працю;

— заходи, що впливають на структуру попиту і пропозиції ринку праці;

— заходи, спрямовані па збалансування попиту і пропозиції па ринку праці.

Рис.5.12.Заходи, спрямовані на активізацію ринку праці.

За формою впливу:

— прямі;

— непрямі.

За характером впливу на ринок праці:

— заохочувальні;

— обмежувальні;

— заборонні;

— захисні.

За змістом заходу:

— заходи економічного характеру;

— заходи адміністративного впливу;

— поєднання економічних та адміністративних заходів. За рівнем впливу:

— загальнодержавні;

— регіональні;

— галузеві;

— внутрішньофірмові.

За джерелами фінансування:

— з держбюджету;

— небюджетні кошти;

— кошти фонду зайнятості;

— кошти комерційних організацій.

Загалом політика регулювання ринку праці поділяється за різними ознаками, наведеними на рис. 5.13.

Студентам варто взяти до уваги те, що в основу вибору тих чи інших методів регулювання ринку праці покладені такі заходи, як:

— аналіз і прогноз ситуації на ринку праці;

— визначення ступеня переваги кожного із заходів;

— оцінка наслідків обраних методів;

— дослідження ступеня суперечності деяких методів.

Як свідчать дані рис. 5.13, за способом реалізації форми регулювання ринку праці поділяються на активні та пасивні.

Активні форми регулювання ринку праці

Активні форми регулювання ринку праці реалізуються за допомогою набору економічних інструментів та виконують кілька основних функцій:

— професійної активізації безробітних;

— зменшення структурного дисбалансу на ринку праці;

— підвищення продуктивності праці робочої сили;

Рис. 5.13. Класифікація ознак політики регулювання ринку праці в Україні.

— впливу на обсяги зайнятості та безробіття;

— верифікації готовності безробітних до праці.

Одна з найбільш поширених класифікацій інструментів активної політики на ринку праці полягає у їх розподілі на:

— інструменти макроекономічної політики (фіскально-фінансові та грошові інструменти);

— інструменти мікроекономічної політики;

— "спеціальні" інструменти регулювання зайнятості (громадські програми зайнятості; субсидіювання зайнятості; субсидіювання зарплат і зайнятості; позики підприємствам для створення нових робочих місць; професійна підготовка; послуги посередництва праці; проведення персональних консультацій; професійна адаптація випускників; скорочення робочого часу працівників).

Пасивні форми регулювання ринку праці

Пасивні форми регулювання ринку праці виконують також багато функцій, основними з яких є:

— компенсаційна (матеріальна, або соціальна);

— мотиваційна (стимуляційна).

Матеріальна функція полягає у захисті безробітного від радикального погіршення умов його життя завдяки забезпеченню мінімуму доходів. Метою цієї функції є наближення величини допомоги до попередніх доходів.

Мотиваційна функція має стимулювати безробітного до пошуку нової праці. Одночасно вона спонукає до створення певної різниці між величиною допомоги та величиною попередніх доходів, що має на меті заохочення безробітного до пошуку праці.

У державному регулюванні ринку праці виділяють три методи отримання відносно оптимальної комбінації зазначених функцій: перший полягає у встановленні відносно низької величини допомоги; другий — у поступовому зниженні допомоги; третій — у встановленні відносно низького рівня допомоги на початку безробіття, тобто на рівні 40—50 % індивідуальної зарплати.

Фінансовими важелями пасивної політики на ринку праці є допомога для безробітних та соціальна допомога у вигляді відшкодування для осіб, котрих звільняють з роботи. Звісно, що заходи протидії безробіттю (як активні, так і пасивні форми) можуть розглядатися як на макро-, так і на мезо- та мікрорівнях. Регулятори спричиняють різний вплив на ринок праці залежно від рівня організації політики, форми, характеру та інших ознак її реалізації.

Таким чином, аналіз політики функціонування та регулювання ринку праці є складним працемістким процесом, який ґрунтується на застосуванні великої кількості методів і прийомів роботи.