Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Ефективна зайнятість

Ефективна зайнятість відображує ступінь використання робочої сили і характеризується такими показниками:

— пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі у суспільно корисній діяльності; вони показують, за якого рівня продуктивності праці задовольняється потреба населення у праці та в який спосіб досягти повної зайнятості;

— рівень зайнятості працездатного населення у господарстві країни; показник може розраховуватись за допомогою формул:

де 3 — чисельність зайнятих; Н — загальна чисельність населення;

де ЕАН — економічно активне населення;

— структура розподілу працюючих за галузями господарства;

— професійно-кваліфікаційна структура працюючих.

У сфері зайнятості важливе значення має поділ населення за соціально-демографічними ознаками. Сукупність соціально-демографічних характеристик населення визначає місце окремих поколінь у функціонуванні трудового потенціалу і значною мірою впливає на розвиток продуктивних сил суспільства, їх відтворення, економічне навантаження на працездатне населення працездатного віку, продуктивність суспільної праці. Тому розглядати зайнятість у практичному аспекті без урахування питомої ваги різних соціально-демографічних груп населення не можна.

В економічній літературі виокремлюють такі соціально-демографічні групи населення:

— чоловіки, жінки, молодь 16—29 років; основою диференційованого підходу до цієї групи населення є природні відмінності статі; економічна і соціальна функція молоді визначається її роллю у формуванні трудового потенціалу країни;

— особи середнього віку (ЗО—49 років) відзначаються найвищим рівнем зайнятості у господарстві країни; у працівників цієї групи чітко визначені професійні інтереси і тому прагнення до зміни роботи в цій групі найменше;

— особи передпенсійного віку (до 55—60 років), зайнятість яких визначається віковими особливостями групи, а саме: зниженням фізичних можливостей; високим рівнем професійних знань; значним професійним досвідом (у цій групі різко падає рівень зайнятості);

— особи пенсійного віку.

Зайнятість населення належить до основних макроекономічних показників і є головною складовою соціально-економічної політики будь-якої держави, зокрема й України. При вивченні теми варто з акцентувати увагу на державному регулюванні зайнятості населення.

Мета державної політики зайнятості полягає в тому, щоби завдяки правовим, економічним і організаційним заходам створити умови для максимально можливої зайнятості населення, підвищення її продуктивності, забезпечення необхідного захисту безробітних та членів сімей, які перебувають на їх утриманні.

До основних нормотворчих документів, які мають відношення до державного регулювання зайнятості населення, належать:

— Конституція України;

— Закон України "Про зайнятість населення";

— Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

— Закон України "Про оплату праці";

— Закон України "Про колективні договори і угоди";

— Закон України "Про охорону праці";

— Господарський кодекс та ін.

Основні принципи державної політики зайнятості містить Закон України "Про зайнятість населення":

— забезпечення рівних умов усім громадянам;

— сприяння ефективній зайнятості, запобігання безробіттю;

— координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

— співробітництво професійних спілок, асоціації (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

— міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, у тому числі праця громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Студенти повинні знати, що в державних та регіональних програмах зайнятості узагальнюються конкретні заходи щодо забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

— формування механізму збереження робочих місць;

— створення умов для зайнятості вивільнених працівників;

— забезпечення зацікавленості підприємств у створенні додаткових робочих місць;

— удосконалення системи відтворення трудових ресурсів;

— захист безробітних та їх сімей;

— сприяння розвитку професійної мобільності;

— удосконалення інформаційно-статистичної бази розвитку ринку праці.

У системі державних заходів щодо забезпечення зайнятості населення особливо велика увага приділяється гнучким формам зайнятості.