Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Методичні вказівки до вивчення теми

Методичні вказівки до вивчення теми

Розвиток національної економіки залежить від подальшого зростання продуктивності, що належить до основних факторів забезпечення конкурентоспроможності підприємства і свідчить про прогресивний процес його розвитку. Для підприємств створення необхідних передумов зростання продуктивності як основного джерела ефективного економічного розвитку набуває в умовах жорсткої конкуренції першочергового значення.

Продуктивність праці

Продуктивність — ефективність використання ресурсів— праці, капіталу, землі — в процесі виробництва різних товарів і надання послуг. Як економічна категорія продуктивність відображає взаємозв'язок між кількістю та якістю виконаної роботи з вартістю використаних ресурсів. Зростання продуктивності означає збільшення обсягу господарської діяльності за умови незмінних витрат ресурсів.

В економічній літературі й господарській практиці для оцінки результативності трудової діяльності використовують

категорію "продуктивність праці", яка визначає ступінь ефективності процесу праці, що характеризується обсягом продукції, виробленої за одиницю часу, або економією робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю, що відображає ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність.

У визначенні продуктивності праці вихідною категорією є праця, витрачена на виробництво продукції, яка, в свою чергу, складається з:

— живої праці — використаної безпосередньо в даний момент у процесі виробництва;

— минулої праці — уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю, машини, споруди тощо — частково).

Важливо знати, що співвідношення між витратами живої й минулої праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Чим вищий рівень технічної озброєності праці, тим більшого значення у його економії набуватиме скорочення витрат уречевленої праці.

Розрізняють поняття праці:

— індивідуальної—живої праці;

— суспільної — всієї праці: як живої, так і уречевленої. Зростання продуктивності суспільної праці виявляється у:

— скороченні витрат праці на одиницю продукції, що виражається в економії трудових і матеріальних ресурсів;

— зростанні маси споживчої вартості, що визначається за результатами праці;

— зміні співвідношення між витратами живої й минулої праці зі зменшенням загальних витрат праці.

Зазвичай продуктивність праці характеризує результативність затрат живої праці у сфері матеріального виробництва. Але ця категорія може використовуватися і для визначення результативності сукупних затрат живої й уречевленої праці. Механізм підвищення продуктивності суспільної праці полягає в тому, що загальна сума праці, закладена в одиниці продукту, скорочується. Відтак частка минулої праці у виробленій продукції зростає, а частка живої праці — зменшується.

Однак науково-технічний прогрес вимагає нового концептуального підходу до оцінки результату праці при збереженні ролі й значення категорії "продуктивність праці" та зумовлює необхідність використання категорії "ефективність праці", яка є об'ємнішою.

Ефективність праці

Ефективність праці — економічна категорія, що характеризує результативність праці й враховує низку соціально-психологічних аспектів, а саме:

— корисність результату праці;

— значущість трудових затрат для підприємства і суспільства;

— моральне задоволення від процесу трудової діяльності. Застосування категорії "ефективність праці" в сучасному

економічному і соціальному житті суспільства все більше поширюється. Це пов'язано зі зростанням кількості й ролі:

— працівників сфери обміну і грошово-кредитної системи;

— праці науковців, конструкторів, робітників та інженерно-технічних працівників, які зайняті в експериментальному виробництві нових зразків техніки, обладнання, товарів широкого вжитку;

— праці в нематеріальних галузях суспільного виробництва.

Рівень ефективності праці в ринковій економіці характеризується системою взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих натуральних і вартісних показників, які відтворюють результат праці та можуть бути використані у господарському механізмі ринкової економіки.

У галузях матеріального виробництва такими показниками є: загальна кількість продукції та кількість продукції в розрахунку на одиницю робочого часу, номенклатура й асортимент продукції; затрати праці на виробництво одиниці продукції. В сфері нематеріального виробництва — вид і обсяг результату, його наукова або художня цінність, актуальність, своєчасність, зручність, а також обсяг діяльності в грошовому виразі та затрати праці па одиницю обсягу діяльності.

Вимір ефективності всієї сукупної праці суспільства в багатьох країнах світу здійснюється за таким показником, як валовий національний продукт (ВНП), тобто за ринковою вартістю всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними підприємствами протягом певного періоду.

Як економічний показник ефективність праці характеризує співвідношення результату і витрат й розраховується за допомогою узагальнювальних показників:

— продуктивності праці;

— рентабельності праці.

На рівні підприємства результатом праці є продукція підприємства (роботи чи послуги) або розмір прибутку, а витрати праці вимірюються чисельністю працівників, їх робочим часом або фондом оплати праці*

Якщо в розрахунку ефективності праці результати характеризуються обсягом продукції, то ми маємо показники рівня продуктивності праці, а якщо результати характеризуються розміром прибутку, отримуємо показники рентабельності праці.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення величин результату праці та їх витрат розрізняють два показники рівня продуктивності праці:

Результат праці:

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається, як було зазначено раніше, кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу. При цьому обсяг продукції може бути представлений показниками товарної, реалізованої, а в окремих випадках — чистої продукції підприємства.

Залежно від одиниці виміру робочого часу розрізняють: — виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний

— виробіток на один відпрацьований людино-день — денний

— виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний), місячний

або

де ТП — товарна продукція підприємства; Ч¯ — середньооблікова чисельність персоналу.

Залежно від способу визначення обсягів виробленої продукції розрізняють натуральний, трудовий і вартісний методи вимірювання виробітку (рис. 8.1).

Рис, 8.1. Методи вимірювання виробітку

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і вимірюється кількістю людино-годин, людино-днів, людино-місяців і т. ін.

За призначенням трудомісткість буває:

— нормативною — відображає суму витрат робочого часу одного робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу робіт;

— плановою — визначається на основі показників нормативної трудомісткості;

— фактичною — показує фактичні витрати робочого часу.

Окремо виділяють:

— трудомісткість одиниці продукції

— трудомісткість однієї гривні продукції

Наведені показники є основою аналізу продуктивності праці й планування інших трудових показників.

Продуктивність праці має важливе значення для соціально-економічного розвитку суспільства. Виходячи з цього, варто розглянути основні концепції ефективності праці й теорії вартості.

Оскільки продуктивність праці, як було зазначено, характеризує результативність праці, а рівень її відображається відношенням результату праці до затрат праці (або навпаки), то вона значною мірою залежить від того, наскільки повно, за інших рівних умов, реалізуються основні фактори продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці — це ті рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється її рівень. Вивчення факторів і пошук резервів збільшення продуктивності праці є надзвичайно важливим завданням практики господарювання. З огляду на це студентам варто ознайомитись з класифікацією факторів продуктивності праці в сучасних умовах діяльності підприємств (рис. 8.2).

Зовнішні фактори належать до неконтрольованих, тобто таких, які знаходяться поза контролем окремого підприємства. Внутрішні фактори — контрольовані; вони перебувають у зоні контролю підприємства.

.

Рис. 8.2. Класифікація факторів продуктивності праці

Класифікація факторів зміни продуктивності праці підприємств зорієнтована на мсту дослідження, тобто є складовою економічного механізму підвищення продуктивності праці. При цьому наголошується па щораз більшій ролі матеріально-технічних, організаційно економічних і соціально-психологічних факторів зміни продуктивності праці.

До матеріально-технічних чинників належать: вплив науково-технічного прогресу, модернізація устаткування, вдосконалення технології виробництва, покращення використання засобів праці. Сукупність чинників цієї групи та їх вплив на рівень продуктивності праці характеризується показниками фондоозброєності, фондовіддачі, електроозброєності праці, енергоозброєності праці, рівня автоматизації (механізації).

Організаційно економічні чинники характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва (вдосконалення організації праці завдяки поглибленню поділу і кооперації праці, поліпшенню підготовки і підвищенню кваліфікації кадрів" поліпшенню умов праці; вдосконаленню ціноутворення, фінансово-кредитного механізму та ін.).

Соціально-психологічні чинники безпосередньо пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві й віддзеркалюють її особистісні характеристики і трудову поведінку. До них належать: мотивація трудової діяльності й формування ставлення до праці; трудова адаптація; міжособистісні відносини і соціально-психологічний клімат у трудовому колективі підприємства, професійна орієнтація і добір кадрів.

При вивченні досвіду теоретиків і практиків, що займаються питаннями праці та її продуктивності, було з'ясовано, що вибір оптимального механізму підвищення продуктивності праці здійснюється під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Фактори росту тісно пов'язані з резервами зростання продуктивності праці. Тому наступним проблемним питанням цієї теми є розгляд резервів зростання продуктивності праці.

Резерви зростання продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці, які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів.

Класифікацію резервів зростання продуктивності праці здійснюють залежно від сфери виникнення і часу використання (рис. 8.3).

Студентам необхідно детальніше розглянути складові резервів зростання продуктивності праці, зокрема, особливу увагу варто приділити внутрішньовиробничим резервам, позаяк вони виявляються па підприємствах, які є первинними осередками економіки.

Внутрішньовиробничі резерви пов'язані з використанням техніки, сировини, матеріалів, робочого часу. їх поділяють на:

— резерви зниження трудомісткості продукції;

— резерви за рахунок економії чисельності;

— резерви за рахунок поліпшення використання робочого часу;

— резерви за рахунок зниження втрат робочого часу.

Рис. 8.3. Класифікація резервів зростання продуктивності праці

Так, зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості розраховується за формулою:

де ΔТ — зміна трудомісткості продукції; Ет — економія трудомісткості.

Зростання продуктивності праці за рахунок економи чисельності:

де Еч — економія чисельності; Ч¯ — середньооблікова чисельність працівників.

Зростання продуктивності праці за рахунок підвищення ефективного фонду робочого часу:

де Феф1 — ефективний фонд робочого часу в базовому періоді; Феф2 — ефективний фонд робочого часу в поточному періоді.

Зростання продуктивності праці за рахунок зниження втрат робочого часу:

де β1 — втрати робочого часу в базовому періоді, %; β2 — втрати робочого часу в поточному періоді, %.

До невикористаних резервів та можливостей підвищення продуктивності праці у вітчизняній економіці відносять: проведення активного технічного переозброєння та реконструкції підприємства; застосування прогресивних технологій, сучасного обладнання, розширення чисельності й активності сфери підприємництва; зниження ресурсо- та енергомісткості продукції; збільшення кваліфікованих працівників тощо.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, де зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, витрати на них, терміни виконання.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, доцільно на всіх рівнях управління підприємством розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.

Управління продуктивністю праці на підприємстві

Управління продуктивністю праці на підприємстві — це частина загального процесу управління підприємством, що передбачає планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Цей процес ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність — з іншого.

Програми управління продуктивністю праці на підприємстві передбачають реалізацію низки послідовних, організаційно-автономних і разом з тим змістовно взаємозалежних етапів (рис. 8.4).

Важливою передумовою успішності реалізації програми управління продуктивністю праці на підприємстві є правильне

Рис. 8.4. Етапи розробки програми управління продуктивністю праці на підприємстві

і точне вимірювання й здійснення оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству загалом і за окремими видами праці. На цьому етапі надзвичайно важливо використати всі можливі прийоми і методи для забезпечення достовірності й порівнянності показників продуктивності праці.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на зіставленні інформації, одержаної на першому етапі програми, з наявною інформацією щодо максимально можливого рівня продуктивності праці на аналогічних роботах.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, важливо пам'ятати, що він повинен:

— забезпечувати узгодження цілей та завдань програми;

— містити конкретні заходи, спрямовані на реалізацію поставлених цілей;

— передбачати фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією відповідних заходів;

— прогнозувати очікуваний економічний ефект від впровадження заходів;

— визначати терміни виконання та відповідальних виконавців.

Одне з важливих завдань програми управління продуктивністю праці на підприємстві полягає у розробці такої системи мотивації праці, яка спонукала би працівників підприємства до зростання продуктивності праці. Тобто, працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати зростання продуктивності праці вплинуть на реалізацію їхніх особистих професійних інтересів.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових станах. У процесі контролю порівнюють фактичні й задані показники (їх складові) продуктивності праці, визначають межі допустимих відхилень; приймаються рішення щодо регулювання системи. Треба завжди пам'ятати, що контроль повинен здійснюватися таким чином, щоб сприяти досягнення цілей підприємства, а не задоволенню вимог контролю.

Вимірювання й оцінка реального виливу реалізованих заходів па зростання продуктивності праці потрібні для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період.

Отже, управління продуктивністю праці — це складне комплексне завдання, важливе для будь-яких підприємств та організацій. У широкому розумінні зростання ефективності праці полягає в досягненні певної мсти з мінімальними затратами праці та безпосередньо пов'язане з головною мстою суспільства — забезпеченням стійких і високих темпів економічного зростання, спрямованого на збільшення реального ВШІ загалом і на душу населення.