Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - Тема 5. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ

Падіння Західної Римської імперії (476 р.), знищеної навалою варварів, ознаменувало початок нової сторінки в історії Європи - епохи середньовіччя. Нові політичні реалії стали можливими завдяки суттєвим змінам в економічному житті Західної Європи. Впродовж другої половини IV-V ст. тут наростали кризові явища, пов'язані з недостатнім рівнем розвитку економіки та подальшим пануванням натурального господарства в аграрному секторі, занепадом товарного виробництва та падінням значення міст, ремесел, торгівлі тощо.

Аналіз нумізматичних матеріалів і писемних пам'яток дає підстави вирізнити чотири основні періоди історії монетної справи і грошового обігу середньовічної Європи:

1) монета епохи мандрівки народів, варварське карбування у ранньому середньовіччі (середина V - середина VIII ст.);

2) грошове господарство періоду розвиненого середньовіччя, епоха феодального денарія (середина VIII - кінець XIII ст.);

3) період великих грошових реформ в Європі, епоха гроша та флорина (XIІI-XIV cт.);

4) час стабілізації монетних відносин у країнах Західної Європи, початок періоду талера (XV - початок XVI ст.).

5.1. Варварські наслідування римських монет у Європі

Початок монетної емісії варварських королівств припав на останні десятиліття існування Західної Римської імперії. Першими, ще у другій чверті V ст., започаткували карбування власної монети племена свевів, які проживали у Галісії (нині територія Північної Іспанії та Португалії). Невдовзі за їхнім прикладом монетну емісію розпочали вестготи (у Південно-Західній Галлії) та вандали (в Північній Африці). Наприкінці V - на початку VI ст. виробництво монет було започатковане у королівствах остготів, франків та бур-гундів. Останніми, в середині VI ст., організували власну монетну справу англо-сакси. Причинами довготривалоеті цього процесу були відмінності соціально-економічного та культурного розвитку окремих груп германських племен, ступінь впливу на них античної культурної спадщини, їхня віддаленість від осередків римської влади тощо.

Монетне карбування варварських королівств було організоване за римськими зразками. Основною грошово-ваговою одиницею монетної системи, що складалася з золотих, срібних і мідних (бронзових) номіналів, залишався фунт (лат. libra), що дорівнював 327,45 г. Головною золотою монетою був запроваджений імператором Константаном (306-337 pp.) замість ауреуса солід. Його вага - 4,54 г (і/72 фунта, і/6 унції, 4 скрупули) залишалася незмінною впродовж століть. У Східній Римській імперії солід у дещо зміненому вигляді емітувався аж до загарбання турками Константинополя (1453 p.). У середньовічній Європі ця монета мала назву "безаит", а на Русі - "златігик". Вперше випущена за Константина Великого, ця монета вже в середині IV ст. витрутила денарій. Основна кількість розмінних монет вироблялася з міді (бронзи). У 498 р. імператор Анастасій І (491-518 pp.) запровадив фоліс, що дорівнював 40 нуміям. Карбувалися також його фракції - 20, 10 і 5 нуміїв.

Основною причиною карбування власних монет у германських королівствах Західної Європи було зменшення, а згодом і припинення, емісії римських монет, які виконували на ринку функції засобів обігу, платежу і нагромадження скарбів. Варто також пам'ятати, що від часів Октавіана Августа (27 р. до н. е. - 14 р. н. е.) карбування золотих монет було одним з атрибутів імператорської влади. А це не могло не впливати на германських королів, які в усьому намагалися копіювати римську модель держави. Тож навіть відсутність на монетних штемпелях їхніх зображень і відповідних легенд не зупиняла володарів варварських королівств. При цьому не бралася до уваги й відсутність відчутної матеріальної вигоди від карбування власних монет.

Одним із чинників, який суттєво впливав на організацію монетної справи, було забезпечення новостворених монетарень сировиною. Основним джерелом дорогоцінних металів були монети попередніх емісій, а також надходження від зовнішньоторговельних операцій.

Наявність значної кількості відмінностей і регіональних особливостей у процесі організації монетної справи окремих державних утворень спонукає до розгляду найбільш характерних і показових випадків.