Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 5.2. Епоха феодального денарія

У VIII ст. в економічному житті феодальних західноєвропейських держав сталися певні зміни, що виражалось у зміцненні міст, розвиткові ремесел і сільського господарства. Це спричинило формування локального ринку, появу ярмарків і щотижневих торгів у містах і містечках. Повноцінне функціонування торгівлі вимагало більшої кількості розмінної обігової повновартісної монети. Наприкінці VII ст. дедалі яскравіше стали проявлятися явища, пов'язані з браком дорогоцінних металів. Причинами цього були вивіз і тезаврація благородних металів, зменшення їх видобування тощо. Все це вимагало вдосконалення монетного господарства, проведення грошових реформ.

Перші нововведення у монетному карбуванні франкської держави були запроваджені 755 р. за Піпіна Короткого (751-768 pp.). Саме тоді у п'ятій статті Вернонського капітулярія було встановлено, що надалі з фунта срібла (327,45 г) слід карбувати 264 денарії (22 лічильні соліди). При цьому 12 денаріїв, що складали вартість перекарбування у монету фунта срібла, віддавалися монетарієві, а решту монет одержував власник дорогоцінного металу. Цей же документ підтверджував право вільного (відкритого) карбування монет у франкській державі, за якого дозволялося використання металу замовника. Запровадження нової монетної стопи привело до наближення ваги франкських денаріїв до метрологічних параметрів дирхемів Арабського халіфату (1 денарій = 1/2 дирхема). Водночас до 40 зменшувалася кількість монетарень, що функціонували на території держави, та запроваджувався єдиний стандарт оформлення аверсу монет.

Монетну політику короля Піпіна продовжив Карл Великий (768-814 pp.). Близько 780 р. було проведено грошову реформу, яка мала вплив на становлення монетних систем країн Західної Європи впродовж усього середньовіччя. Найважливішим її заходом стало запровадження нової монетної стопи, за якої з фунта срібла карбувалося 20 солідів, кожен з яких налічував 12 денаріїв, а також збільшення ваги фунта майже на чверть (до 408 г). Новий фунт дістав назву "фунт Карла Великого" або "каролінзький фунт". Це привело до зростання ваги денарія, яка встановлювалася на рівні 1,75-1,8 г. У 781 р. згідно зі статтями Мантуанського капітулярія заборонявся обіг раніше відкарбованих монет, а Франкфуртський капітулярій 794 р. зобов'язував населення всіх земель Франкського королівства без обмежень приймати нову монету. Особи, які порушували ці розпорядження, підлягали покаранню у вигляді штрафу чи побиття батогами.

Важливе місце у процесі реформування монетної справи належало централізації монетного карбування. Статті Тіонвільського капітулярія 805 р. дозволяли карбування монет лише у резиденції імператора. Однак аналіз нумізматичного матеріалу дає підстави стверджувати про наявність принаймні декількох десятків монетарень на землях монархії Карла Великого. Тому можемо припустити, що повністю централізованим було виготовлення монетних штемпелів, які згодом розсилалися до місць карбування монетних номіналів. Цим кроком було досягнено однотипності у зовнішньому оформленні монет, на яких завжди зазначались ім'я правителя, його титули, а також місце розміщення монетного двору. Найчастіше на монетах імперії франків вміщувалися зображення монограми Карла Великого або фасаду храму. Сировиною для виробництва денаріїв та оболів (південаріїв) були західноєвропейські монети попередніх емісій, а також срібло з країн Арабського халіфату.

Після розпаду імперії Карла Великого його наступники продовжували впорядкування монетної системи. У 864 р. Карл II Лисий (840-877 рр.) видав Пітрський едикт, який регламентував питання виробництва та обігу монет. Цей документ вперше запровадив єдині принципи зовнішнього оформлення денаріїв. На аверсі навколо монограми короля вміщувалася легенда з його іменем, а на реверсі - зображення хреста, оточене легендою, що вказувала на місце карбування монети. Монетне виробництво зосереджувалось у дев'яти містах королівства (Париж, Реймс, Руан, Орлеан, Нарбон-на та ін.), а також при королівському дворі. Передбачалося вилучення з обігу всіх випущених раніше монет.

X ст. стало перехідним до епохи пізнього середньовіччя. На тлі панування натурального господарства в аграрних відносинах спостерігалося поширення нових форм землеволодіння, зростання продуктивності праці, вдосконалення методів і засобів виробництва, знарядь праці тощо (трипільна система обробітку землі, широке застосування колісного плуга, водяного млина та ін.). Міські поселення дедалі більше перетворювалися на осередки ремесла й торгівлі. Особливого розвитку набули італійські та надрейнські міста, які стали центрами міжнародної торгівлі. Розвиток товарно-грошових відносин вимагав зростання обсягів монетного карбування. Цьому сприяв початок видобування срібла у Чехії та виробництво монетного срібла у Саксонії, Словаччині та Англії.

Франція. Денарії (деньє) перших Капетингів карбувалися з високопробного срібла. Згодом проба монетного металу погіршилась, і з XII ст. випускалися лише білонні монети. За Іуго Капета (987- 996 рр.) вага деньє складала 1,2-1,3 г (близько 1 г щирого срібла). З середини XI ст. з паризької марки срібла (244,7529 г) емітували 240 монет цього номіналу. Через постійне псування денаріїв од середини XIII ст. значення цього монетного номіналу в процесі грошового обігу зменшувалось.

Результатом послаблення королівської влади у другій половині IX ст. стала повна децентралізація монетного виробництва і користування правом монетної регалії світськими та духовними феодалами. Лише в результаті грошової реформи Людовіка IX Святого (1226-1270 рр.) з 1262 р. коронні монети дістали право обігу на всій території держави, а монети сеньйорів - лише в їхніх володіннях.

Авторитет коронних монет зріс за часів панування Філіппа II Авгус-та (1180-1223 рр.), який спромігся суттєво розширити королівський домен і відкрити низку монетних дворів. Емітовані в них номінали незабаром стали панівними в окремих частинах Франції. Насамперед це стосується турського денарія, вперше випущеного 1205 р. Ця монета впродовж тривалого часу була взірцем для багатьох емісій Середньої Франції.

В оформленні французьких феодальних денаріїв довго зберігалися традиції каролінзьких часів. Зображення хреста в різних модифікаціях присутнє на всіх монетах тієї епохи. Крім нього, часто траплялися зображення міських воріт, фасад храму, монограма Карла Великого, христограма та ін. Від середини X ст. поширювалися різноманітні тили оформлення монет окремими сеньйорами. Часто вони були виготовлені вкрай неакуратно, легенди на них не підлягаються прочитанню, а зображення - цілковито схематичні.