Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 2. Форми господарювання в АПК

Передумовою становлення ринкових відносин в Україні є реформування державної і колгоспно-кооперативної власності. З позицій становлення різних її форм досліджуються проблеми власності, розвиваються і конкретизуються певні її категорії. Вивчення власності як категорії мотивації високопродуктивного господарювання і підприємництва свідчить про те. що становлення ринкових відносин в Україні і створення селянина-власника неможливе без зміни відносин власності.

Власність визначається як система об'єктивних відносин між людьми, що історично змінюються у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання і характеризуються привласненням засобів виробництва і предметів споживання.

Всі види власності - індивідуальна (приватна), колективно-акціонерна, державна - співіснують між собою. В період розвитку ринкових відносин велику роль відіграє конкуренція між різними формами власності, яка і формує їх співвідношення у сфері виробництва, обміну і споживання. Отже, конкуренція форм власності сама по собі корисна, бо примушує кожну форму власності вдосконалюватись. Не можна визначити, яка форма власності є найефективнішою. З позиції організації виробництва найвищий економічний потенціал має та форма власності, яка забезпечує робітникові становище реального господаря виробництва, тобто індивідуальна форма власності. З розвитком продуктивних сил рівень концентрації виробництва потребує все більших інвестицій, а індивідуальна власність може забезпечити його тільки за умови об'єднання. Таким чином, відбувається об'єднання індивідуального майна і колективного капіталу до оптимального розміру, якого потребує виробництво. Це і є приватно-колективна форма власності (акціонерна), яка має великий економічний потенціал.

Одним із способів реалізації тієї чи іншої форми власності, який найповніше відображає її суть і реалізує закладені в ній переваги, є форма господарювання. Вона визначає дві сторони відносин: організаційно-технологічну, пов'язану з технологічними процесами і незалежну від відносин власності, і соціально-економічну, що випливає з самих відносин власності. Закономірним у розвитку суспільства є різноманітність форм власності та господарювання - колективні господарства, акціонерні товариства, селянські (фермерські) господарства та інші. Згідно з законодавством, усі форми власності визнані рівноправними.

Пошук нових форм господарювання в умовах переходу до ринкової економіки висунув на передній план дослідження акціонерну форму господарювання, яка має посісти відповідне місце в процесі розвитку форм господарювання на селі, бо це є шлях створення нових суб'єктів ринку підприємницького типу. Щодо цієї форми господарювання в аграрному секторі погляди вчених і практиків не збігаються. Більшість вчених пов'язують вихід аграрного сектора економіки України з кризового стану з розвитком індивідуальної (приватної) власності.

Особливості акціонерної форми господарювання полягають у тому, що вона зберігає все те позитивне, що властиве приватній власності, - підприємницькі інтереси, ініціативу, наслідування тощо, але свою господарську діяльність веде на колективній демократичній основі; тобто це є приватно-колективна власність. Неправомірно робити акценти тільки на критичних оцінках тієї чи іншої форми господарювання. Нові форми господарювання доведуть своє право на існування лише на практиці, у процесі вільної конкуренції, і акціонерна форма господарювання поступово займе гідне місце в цьому процесі.

Перехід економіки України до ринкових відносин передусім пов'язаний з реформуванням відносин власності та поширенням різноманітних форм господарювання, забезпечення їх правової та економічної рівності.

Земельна реформа передбачає необхідність глибокого осмислення процесу приватизації з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду.

Залишаються невирішеними питання права власності на засоби виробництва та вироблену продукцію. Все це обумовлює необхідність проведення аграрної реформи, спрямованої на зміну форм власності та форм господарювання. Першим етапом цієї реформи стала приватизація підприємств АПК і трансформація колгоспно-радгоспної системи. Власність господарств була поділена на паї, на основі яких створено господарства з ознаками приватної власності кожного селянина. Однак процеси паювання не забезпечили підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, про це свідчить зниження показників одержаної валової продукції та продуктивності праці. Отже, реформування господарств з паюванням майна не змінило існуючого в господарствах важкого фінансового становища, оскільки вони не були реорганізовані і не перейшли на нові форми господарювання.

Ефективною організаційною формою господарювання мало стати акціонерне підприємство. Переваги даної форми господарювання полягають в тому, що:

при її поширенні відбувається процес роздержавлення і створення приватно-колективних господарств на основі сумісної власності, де акціонери одержують права власника з пакетом цінних паперів - акцій, а створене акціонерне підприємство сприяє розвиткові підприємницького середовища і ринкових відносин;

акціонерна форма господарювання сприяє мобілізації додаткових фінансових ресурсів (а це сьогодні, коли держава не може виділити необхідні кошти для виробничо-соціального розвитку підприємств, дуже актуально);

акціонерна форма найдемократичніша, оскільки через акціонування відбувається залучення коштів та цінних паперів широких мас сільського населення, працівників інших галузей народного господарства, а акції вкладаються в акціонерне товариство і дозволяють одержати на них дивіденди;

акціонерні відносини сприяють активізації руху власності: вони спрямовані на розвиток взаємовідносин товаровиробників з підприємствами переробної, сервісної сфери, фінансовими інвесторами та іншими підприємствами агропромислового комплексу.

Перевага акціонерної форми полягає і в тому, що вона гнучка і балансує між інтересами держави, засновників і акціонерів у розподілі прибутку підприємств.

Акціонування відкриває великі можливості для залучення вітчизняних інвестицій, а також іноземного капіталу через створення спільних підприємств. Але воно має й низку негативних ознак: випуск і реалізація акцій - досить дорога форма мобілізації грошового капіталу, бо виплата дивідендів залежить від кінцевого результату роботи підприємства; продовження випуску акцій може призвести до втрати їх контрольного пакету засновниками акціонерних товариств.

Як показують дослідження, процес розвитку акціонерних відносин в агропромисловій сфері відбувається в основному через реформування державних підприємств і створення на їх базі акціонерних товариств відкритого та закритого типів. В сільському господарстві їх засновниками стають члени трудових колективів господарств, в інших підприємствах АПК створюється акціонерна структура, в якій, з одного боку, засновниками стають товаровиробники, які мають контрольний пакет акцій акціонерного товариства, а з другого - члени трудового колективу підприємства, що приватизується. При даному варіанті створення акціонерного товариства виникає об'єднання економічних інтересів власників і партнерів. Такий тип акціонерних підприємств сьогодні поширюється все більше й більше.

Приватизація підприємств АПК здійснюється через розподіл акцій між членами трудового колективу, товаровиробниками і державою та через вільний продаж на ринку цінних паперів.

Особлива увага приділяється питанням післяреформаційної реструктуризації діяльності акціонерного товариства, а саме: вирішення проблем фінансового менеджменту при аналізі основних видів продукції акціонерного товариства на беззбитковість виробництва, реалізації продукції, модернізації технологій, бізнес-планування, маркетингу; організації внутрішньогосподарських самостійних підрозділів або входження акціонерного товариства до складу інтегрованих формувань; залучення вітчизняних інвестицій і створення спільних підприємств з іноземними інвестиціями та вдосконалення механізму персоніфікації земельних і майнових відносин. При цьому основним є створення умов для реформування на внутрішньогосподарському рівні. Практика показує доцільність вибору двох варіантів виробничо-економічної самостійності підрозділів в умовах ринкових відносин: у формі внутрішньогосподарських кооперативів та у формі корпоративних підрозділів.

На нашу думку, всі типи внутрішньогосподарських відносин мають відповідати основним принципам: добровільність участі; демократичний характер управління (член підрозділу є власником і одночасно інвестором).

Вибір шляхів підприємницької діяльності передбачає розв'язання завдань виробничого і фінансового менеджменту. Один з ефективних методів, який застосовується при цьому, - метод операційного аналізу. Він полягає в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації продукції завжди породжує ще більшу зміну прибутку. Цей ефект обумовлюється різною мірою впливу на діяльність підприємства динаміки постійних та змінних затрат при зміні обсягу виробництва. Темп піднесення (падіння) прибутку з кожним відсотком підвищення (зниження) виручки характеризує рівень підприємницького ризику акціонерного товариства. А фінансовий ефект полягає в тому, що акціонерне товариство, яке використовує позики, має коливання у своїх можливостях. Оскільки відсотки за кредит відносяться до постійних витрат, то фінансові витрати підвищують підприємницький ризик товариств. Таким чином, операційний аналіз завжди спрямований на найвигіднішу комбінацію постійних та непостійних витрат, цін і обсягів виробництва.

Підсумок: акціонерне підприємство має стати фінансово стійким і конкурентоспроможним.

Нині в агропромисловому комплексі України діють різноманітні об'єднання - агрофірми, агрокомбінати тощо. Такі формування являють собою об'єднання громадян для спільного ведення виробництва, переробки і реалізації продукції, надання послуг, виконання робіт і т.д.

На основі узагальнення результатів ми дійшли висновку, що здійснення подальших соціально-економічних перетворень пов'язане з появою великих об'єднань агропромислового типу з залученням фінансових інститутів - агропромислово-фінансових корпорацій. Щоб їх створити, слід об'єднати виробничо-господарську діяльність підприємств на акціонерній основі; досягти координації зусиль у вирішенні складних технологічних, фінансових, соціально-економічних проблем; забезпечити захист спільних інтересів; збалансувати випуск продукції та послуг; сприяти процесу внутрішньої вертикальної інтеграції щодо виробництва та реалізації готового продукту; знайти нові ринки реалізації (внутрішні і зовнішні); залучити інвестиції (вітчизняні й іноземні).

Оскільки існує необхідність прискорення ринкових реформ в економіці України, приватизаційні процеси мають відповідати головній меті - створенню умов для підвищення ефективності виробництва, прискоренню структурної перебудови економіки внаслідок приватизації майна ліквідованих збиткових підприємств та підприємств, визнаних банкрутами, запровадженню механізму реструктуризації та санації підприємств.