Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 5. Перспективи економічного розвитку України

Поступальний розвиток суспільства спонукає країни до спілкування між собою у політичній, економічній, культурній та, відповідно, у різних галузях виробництва або новітніх технологій. Інша річ - застосування, та впровадження в життя отриманої інформації, адже її впровадження залежить від стану і ступеня розвитку окремо взятої держави, але в будь-якому випадку ця інформація надає змогу суттєво поліпшити економічний розвиток шляхом впровадження наукоємних технологій та досягнень у різних галузях виробництва, що створює умови для поступального розвитку слаборозвинених в економічному плані держав.

Підтвердженням залежності окремих держав від розвитку світової спільноти може служити приклад розвитку високорозвинених держав, які поступово захоплюють світовий економічний простір, його все більше і більше пронизують внутрішні зв'язки через міжнародні організації - ООН, МВФ, НАТО, Світовий банк, Європейський банк та ін.

До речі, кінець XX ст. - початок XXI ст. характеризується розумінням необхідності економічного об'єднання держав, що ми можемо спостерігати на прикладі Європейського Союзу. Більше того, країни ЄС пішли далі - ввели єдину валюту - євро. Такий розвиток можна відобразити як позитивний, але не слід забувати історію. Адже розвиток суспільства у XX ст., проходив у жорсткій боротьбі монархій і республік, тоталітаризму і демократії, в умовах "холодної війни", до цього необхідно додати дві світові війни, які забрали життя десятків мільйонів людей.

Минув невеликий проміжок часу з дня закінчення Другої світової війни, але вогнища війни і сьогодні палають то в одному, то в іншому місці.

Попри це ми вже маємо чітку систему глобалізації економіки. Тобто людство за короткий проміжок часу пройшло значний період розвитку, і економічно розвинені держави вже не вогнем і мечем, а економічними методами підкорюють слаборозвинені країни шляхом глобалізації економіки.

Слід чітко визначитись, що глобалізм вже є реальністю. У широкому плані глобалізм начебто стоїть на захисті цівілізації, яка передбачає волю до співіснування. Тоді можемо дійти єдиного правильного висновку, що співіснування можливе тільки в тому випадку, коли кожна держава і люди в ній мають відповідні умови і право на економічний розвиток та забезпечене життя. Ось тут і виникає оборотний бік глобалізму: чи зможуть такі країни, як Україна, мати необхідні умови для розвитку виробництва та забезпечення життя людей в умовах глобалізації. У цьому аспекті слід визначити позитивні і негативні сторони глобалізації.

На наш погляд, позитивними сторонами глобалізації економіки для високорозвинених держав слід вважати:

можливість розподілу сфер впливу та спеціалізації на виробництві тієї чи іншої продукції з використанням високоефективних технологій, що ми вже маємо у країнах світового співтовариства, таких, як СІЛА, Англія, Японія, Німеччина та ін;

подальший розвиток комп'ютерних технологій: інтернету, комп'ютерної телефонії, електронної пошти і електронних платежів;

створення міжнародних сил для оборони на кшалт НАТО та інших військових об'єднань;

можливість започаткування і впровадження в життя програм освоєння Космосу або програм охорони здоров'я, наприклад, у боротьбі з раком, вірусами (вірусом Ебола) та ін.

Головним позитивним моментом глобалізації економіки слід також вважати можливість на випадок загрози існування цивілізації з боку, наприклад, космічних об'єктів (астероїдів, комет і т.д.) мобілізувати всі ресурси Землі для знищення загрози цивілізації.

Прикладів можливостей міжнародного співробітництва можна навести багато - як позитивних, так і негативних. Отже, поряд із позитивними моментами слід висвітлити й негативні. Враховуючи, що ми живемо у незалежній Україні, їх буде доцільно висвітлити у відповідному ракурсі, з урахуванням посилення процесів економічного розвитку. До негативних аспектів слід віднести:

1) великі економічно розвинені держави, які входять до складу "великої вісімки", постійно, невідступно і всеохоплююче підкорюють слаборозвинені в економічному плані держави, такі, як Україна та ін. Для цього використовуються всі можливі й неможливі важелі впливу. У першу чергу це кредити МВФ, Світового банку і того ж Європейського банку, а далі - ідеологічні канали одурманювання людей через ЗМІ, кіно, телебачення, інтернет і т.п.;

ще зовсім недавно ми були свідками того, як ті ж великі держави обіцяли золоті гори Україні, якщо вона ліквідує ядерну зброю і ракети стратегічного призначення. Україна чітко виконала зобов'язання, а обіцянки Заходу залишились обіцянками. Аналогічний приклад із закриттям Чорнобильської АЕС. Україна дотрималась зобов'язань, а ось кошти на будівництво компенсуючих блоків на діючих Рівненській і Хмельницькій АЕС так і не виділені до цього часу;

лозунг про те, що Захід нам допоможе, який протягом великого проміжку часу втовкмачували пересічному громадянинові України, залишився мильною бульбашкою. Заходу не потрібна економічно розвинена Україна, і він робить все, щоб повністю розвалити її економіку та перетворити її на сировинну базу, своєрідну економічну колонію.

Україна від початку попала під економічний контроль міжнародних фінансових організацій, адже на словах усі депутати-урядовці клянуться в любові і публічно виступають за розвиток неньки України, а самі перекачують кошти за кордон. На сьогодні за кордоном знаходяться десятки мільярдів доларів, зароблених громадянами України, але ці кошти працюють на розвиток не українського виробництва, де вкрай необхідно впровадити новітні технології, а на ті держави, в які їх вкладено. Це аксіома.

На нашу думку, слід чітко визначити, що глобалізм і глобальна економіка вигідні високорозвиненим державам, адже з допомогою цього надзвичайно сильного важеля можна ставити в економічну залежність всі без винятку слаборозвинені країни. Раніше зі зброєю в руках завойовували країни, а зараз з допомогою економічної глобалізації завойовуються держави і цілі народи. Зростаючі борги перед міжнародними фінансовими установами надають можливість диктувати залежним країнам правила гри, і нікуди від цього не подітися. Виникає питання: а кому потрібні слаборозвинені країни?

Визначальним є й той факт, що у свідомості пересічних громадян України постійно укорінювали той же лозунг співпраці з Заходом. Під цим лозунгом відкрили кордони для товарів, які заполонили український ринок, що призвело до повної руйнації українського виробництва. За прикладом далеко ходити не потрібно. Усім і в Україні, і в Росії відомі кінофотоплівка та магнітна стрічка з маркою "Свема", які вироблялись на Шосткінському НВО "Свема". Продукція з цією маркою поставлялась не тільки в країни колишнього СРСР, а й за кордон у більше ніж сорок країн. У цьому об'єднанні працювало 15 тис. робітників і службовців, а в бюджет надходило більше мільярда рублів. Питання: хто сьогодні бачить продукцію цього підприємства? Відповідь однозначна; ніхто. Ринок заполонила продукція фірм

"Кодак", "Соні" та інших. Таких прикладів можна навести тисячі. Ще один приклад: Україна, яка у всі віки славилась своєю сільськогосподарською продукцією, поставляючи її за кордон, сьогодні сама повинна закуповувати зерно. Маючи найродючіші чорноземи, держава повинна тільки повернутись обличчям до власного виробника, надати йому матеріальну підтримку.

Примітно й те, що раніш проголошувані лозунги про безвізові проїзди за кордон, тобто практичне підтвердження розвитку процесів свободи і демократії, знову виявились мильними бульбашками для України, адже на неї ці процеси не поширюються. Тими ж державами "великої вісімки" вона віднесена до економічно слаборозвинених країн типу африканських.

Виходячи з наведеного, можна визначити головні негативні чинники, які призвели до розвалу економіки України:

Акція з переведення капіталів з України в закордонні банки повністю зруйнувала економічну незалежність.

Відмова від вікових традиційних економічних зв'язків з державами, які виникли після розвалу СРСР, і в першу чергу з Російською Федерацією, призвела до розвалу виробництва.

Продукція, вироблена на більш ніж на 50% зношеному обладнані в Україні, не могла і не може бути конкурентоспроможною і користуватись попитом на Заході.

Орієнтація на економічну допомогу Україні держав Заходу виявилась наскрізь фальшивою.

Сьогодні, як і раніше, зі шпальт газет не сходить гасло про європейський вибір України. Не заперечуючи цей вибір, слід запитати, а чи готова Україна до входження в Євросоюз? Можна з певністю стверджувати, що в період сьогодення не готова. Наразі вже саме розуміння того, що відокремленість в умовах глобалізації призводить до загибелі, вимагає того, щоб Україна ввійшла в Євросоюз рівноправним партнером.

На нашу думку, рівноправність Україна може отримати шляхом здійснення дієвих заходів, спрямованих на:

повернення коштів, перерахованих бізнесменами і політиками за кордон, як у валюті, так і у новітньому обладнанні для стимулювання виробництва конкурентоспроможних товарів. При цьому повинна бути 100-відсот-кова гарантія від переслідування, адже початковий капітал чесним шляхом ніколи не створювався;

надання дієвої державної підтримки розвитку малого і середнього бізнесу. Без розвитку цього бізнесу Україна не може мати перспектив розвитку, свідченням чого є розвиток країн з ринковою економікою, де не менше 50% ВВП становить продукція малого і середнього бізнесу;

відновлення і розвиток економічних зв'язків з країнами СНД і країнами третього світу, що надасть змогу поступово відновити розвиток виробництва і крок за кроком завойовувати відповідну торговельну нішу у світовому співтоваристві; 4) вирішення питання з Російською Федерацією про справедливий розподіл капіталу колишнього СРСР, який розміщений за кордоном як у валюті, так і в нерухомості. Адже загальна сума вкладень коштів колишнього СРСР за кордоном на сьогодні перевищує 400 мільярдів доларів. Тим більше, що Україна взяла на себе зобов'язання по погашенню зовнішнього боргу, і тому справедливість вимагає участі в розподілі та отриманні частки капіталу колишнього СРСР, розміщеного за кордоном. Адже це не примарні скарби гетьмана Полуботка, а цілком реальна валюта, яка вкрай необхідна для розвитку економіки України.

На мікрорівні глобалізація не обійшла й питання розвитку банківської системи України, адже знову ЗМІ втовкмачують пересічному громадянинові необхідність ліквідації малих банків з капіталом до 10 мільйонів євро, або їх об'єднання з великими банками, але ж поглинання великими банками малих в сумі не збільшить загального капіталу банків, а шкода очевидна.

По-перше, малі і середні банки, як правило, є місцевими і, як такі, забезпечують кредитними ресурсами області, міста, райони.

По-друге, підтримку малого і середнього бізнесу можна забезпечити лише за допомогою місцевих банків, великим банкам такий бізнес не потрібний, адже він дуже ризиковий, а тим більше не потрібні і підприємці.

Все ж, говорячи про глобалізацію, слід підкреслити, що вона поступово крок за кроком завойовує позиції у різних сферах світової спільноти. Хотіли б ми чи ні, Європейське Співтовариство вже діє і встановлює свої правила гри. Наприклад, поряд із введенням ЄВРО відповідно провадяться заходи по усуненню перепон у торгівлі, грошовому обігу, а також створюється еврозона - реальна та прозора для громадян. Вагомим є й розширення торгівлі з державами Співтовариства, для яких встановлюється рівень плати за транскордонні платежі не вище платежів на внутрішньому ринку (національних платежів держави-члена).

Таким чином, не виступаючи проти ідеї глобалізації (адже це закономірний процес розвитку) та підтримуючи ідею європейського вибору, все ж вкрай необхідно Україні ввійти в Європейське Співтовариство рівноправним членом, тобто як економічно розвинена держава, яка може на рівних вирішувати питання політичної та економічної інтеграції. Адже в цьому сенс розвитку суспільства!

Хочеться сподіватися, що світова спільнота не дасть перетворити процеси розвитку глобалізації на загрозу незалежності для слаборозвинених країн і громадян, які проживають в них.