Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 4. Фінанси підприємств

Провідною ланкою фінансової системи держави є фінанси підприємств (акціонерних і приватних, та взагалі всіх форм власності), які через систему податків перераховуються в бюджети всіх рівнів.

Фінанси підприємств виражають грошові відносини, що виникають при утворенні і використанні грошових доходів для формування основних і обігових фондів у процесі розширеного відтворення, а також в організації процесу виробництва на основі використання грошей з метою формування основних і обігових фондів, організації їх кругообігу, розподілу і використання в грошовій формі створеного у сфері матеріального виробництва суспільного продукту, включаючи і чистий дохід.

Проте функції фінансів підприємств не обмежуються розподілом і перерозподілом доходу. Вони ще й обслуговують кругообіг коштів підприємств та зміну форм вартості у цьому кругообігу.

Дія закону вартості в господарській діяльності підприємств проходить через рух і використання показника вартості та організації фінансових відносин. Фінанси державних підприємств мають за мету розширене відтворення основних і обігових виробничих фондів і фондів обертання зі створенням фондів грошових коштів для оплати праці з акумуляцією створюваної в процесі матеріального виробництва частини чистого доходу для забезпечення розширеного відтворення виробництва.

За нинішніх умов підприємства є повністю самостійними, мають баланс доходів і видатків або бізнес-план. Вони вступають у господарські зв'язки і відносини з іншими підприємствами і збутовими організаціями, проводять з ними грошові розрахунки, мають закінчений баланс прибутків і збитків.

Фінансові ресурси підприємства - це кошти, що знаходяться в його постійному або частковому володінні для забезпечення безперервної роботи, а також забезпечення в процесі діяльності грошових доходів і накопичень.

Витрати підприємств складаються з коштів, які компенсують всі матеріальні витрати, пов'язані з виробництвом продукції, коштів, направлених у фонд оплати праці; амортизаційних відрахувань, платежів за користування кредитом тощо.

За своїм розподілом витрати підприємств можна згрупувати як витрати на виробництво і господарсько-експлуатаційну діяльність та витрати на розширення виробництва; платежі бюджету та відрахування у спеціальні фонди.

Фінансова самостійність підприємств потребує активної фінансово-господарської діяльності, з тим щоб поряд з покриттям виробничих витрат створювався прибуток, відображений у фінансах.

Діяльність підприємств за нових умов обумовлена дією закону вартості. Свою дію закон вартості виявляє через показники вартості продукції і її форм (грошей, ціни, собівартості, кредиту, фінансів, прибутку тощо) з метою стимулювання зменшення витрат на одиницю продукції, зростання виробництва продукції і прибутків. Це теорія, а дійсність і практика не завжди відповідає наведеній концепції. За відсутності конкуренції і спаду виробництва державні підприємства і навіть приватні не мають прибутку, а тому при спаді виробництва ніякі вартісні показники не дають змоги вийти з прибутками більшості підприємств. Разом з тим необхідною умовою діяльності підприємств є відшкодування проведених підприємством витрат за рахунок своїх доходів і забезпечення одержання прибутку, який надає можливість збільшувати внутрішні господарські накопичення.

Організовуючи фінансово-господарську діяльність, підприємства використовують свої грошові кошти і залучені кредити на умовах повернення, оскільки держава, як правило, товаровиробників коштами не підтримує. Слід розрізняти власні і позикові кошти, тим більше, коли вони видаються під високі відсотки та ще й на умовах повернення. За умов дії закону вартості та об'єктивної необхідності матеріального стимулювання зростання суспільного продукту необхідно послабити негативну дію державної податкової системи на виробництво. Ця дія має ґрунтуватися на фінансових розрахунках і аналізі фінансово-господарської діяльності підприємств усіх форм власності, а тому податкова система повинна постійно удосконалюватися відповідно до процесів у період трансформації суспільства в цілому і розвитку виробництва.

Важливим фактором, який накладає свій відбиток на всі напрямки фінансової діяльності підприємств, є належність підприємства до певної галузі промисловості. Наприклад, фінанси швейної фабрики істотно відрізняються від фінансів підприємства з виробництва бурильних труб. У зв'язку з цим, відображаючи виробничі відносини в усій їх конкретній різноманітності, фінанси підприємств повністю відображають і такі особливості галузі, як склад і структура виробничих витрат, способи виробництва, специфіка виробничого процесу і створюваної продукції, швидкість обернення коштів, ціни на продукцію тощо.

До факторів, які впливають на функціонування і організацію фінансів, також належить така особливість виробництва, як наявність або відсутність сезонності. Для сезонних галузей (цукрової, лісової, торф'яної, річкового флоту та ін.) властива нерівномірність в обсязі господарської діяльності і змінна потреба в коштах. Тому підприємства мають користуватися кредитом, який задовольняє тимчасові потреби в коштах, розраховуючись за них відразу ж після того, як така потреба відпала.

У названих галузях потреба в коштах стабільна і зростає в міру збільшення обсягу господарської діяльності. Отже, у сезонні галузі важко залучити капітал, а тому держава має вжити щодо цього радикальні заходи.

Істотна відмінність є й між підприємствами, що випускають продукцію, і організаціями, які займаються капітальним будівництвом і капітальним ремонтом, оскільки в останньому випадку фактично йде авансування в незавершене виробництво.

Розглядаючи акціонерні і приватні підприємства, слід відзначити, що за своєю суттю вони відрізняються від державних форм власності. Акціонерні товариства сьогодні є однією з найпоширеніших організаційних форм підприємств. Поглиблення процесів роздержавлення власності та акціонування стає домінуючим у народному господарстві країни. Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" акціонерним товариством є підприємство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості і відповідає за зобов'язаннями тільки майном товариства. Фінансовою базою діяльності акціонерних товариств є сформований шляхом емісії і поширення цінних паперів акціонерний капітал, управління яким здійснюється на основі реалізації організаційно-економічних, правових, адміністративних і фінансових засад менеджменту.

Менеджмент акціонерного капіталу підприємства охоплює всі основні напрямки діяльності підприємства і базується на регулюванні відносин між підприємством, його засновниками та акціонерами, державними органами, податковою і банківською системами, кредиторами і боржниками, страховими установами, фондовою біржею і фондовими магазинами, інвестиційними компаніями і фондами тощо. Тому його можна характеризувати як систему принципів, методів, засобів та форм організації управління коштами, переданими акціонерами в управління товариству та його керівним органам. Менеджмент акціонерного капіталу підприємства є складовою частиною фінансового менеджменту, а головна мета його - здійснення підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, зростання доходів акціонерів і підприємства, підвищення конкурентоспроможності підприємства і зростання курсових цін його акції.

Практичну реалізацію менеджмент акціонерного капіталу знаходить у розробці і використанні спонукальних мотивів управління підприємством, прийнятті і виконанні рішень, пов'язаних з рухом акціонерного капіталу. Це передусім стосується пошуку джерел капіталу, визначення кола майбутніх акціонерів, організації емісії цінних паперів, формування дивідендної політики, підвищення ліквідності та забезпечення високої ринкової ціни і сталого попиту на акції, здійснення політики конвертації цінних паперів, забезпечення оптимальних методів фінансування підприємства, формування стратегії і тактики діяльності підприємства з урахуванням інтересів акціонерів, захисту вкладів від інфляції тощо.

Одним із важливих елементів менеджменту акціонерного капіталу є формування його обсягів і структури. Під оптимальною структурою капіталу слід розуміти співвідношення між основними джерелами його формування, головними серед яких є короткострокові і довгострокові борги підприємства, капітал від продажу акцій і нерозподілений прибуток, що дозволяє забезпечити високі і сталі прибутки. Це дуже важливо для реалізації стратегії фінансового менеджменту, оскільки структура капіталу забезпечує певний рівень фінансового ліверіджу, тобто співвідношення власних і позичених коштів підприємства.

На практиці з метою забезпечення ефективного фінансового ліверіджу підприємства здійснюють конвертацію цінних паперів одних видів в інші - акцій в облігації чи навпаки.

Розробка системи менеджменту акціонерного капіталу потребує подальшого вдосконалення правових взаємовідносин між емітентами, акціонерами, інвесторами та фінансовими посередниками в таких напрямках діяльності:

• забезпечення нормативно-правових засад і гарантій щодо власності на цінні папери;

вдосконалення визначеності щодо правового статусу, прав та обов'язків емітентів, інвесторів і фінансових посередників;

забезпечення системи надійного і кваліфікованого державного регулювання та управління фондовим ринком;

регулювання інформаційного забезпечення відносин на фондовому ринку;

податкове стимулювання;

контроль за політикою акціонерних товариств, створення умов для забезпечення гарантій акціонерам та системи страхової діяльності на ринку.

Крім того, на державному рівні мають вирішуватися питання співпраці з Міжнародною федерацією фондових бірж та запровадження міжнародних стандартів роботи на фондовому ринку.

Зміцнення централізованого фондового ринку, на наш погляд, потребує забезпечення інтенсивного розвитку позабіржового і вторинного ринків, широкого розвитку посередницької діяльності з цінними паперами, розширення кола учасників фондового ринку (залучення до нього, крім емітентів і біржі, також інвестиційних фондів та компаній, банків, холдингових та страхових компаній, у тому числі й іноземних).

З метою використання заощаджень громадян як важливого джерела інвестування для розвитку економіки вважаємо за доцільне розв'язання таких проблем, як збільшення випуску цінних паперів у матеріалізованій формі на пред'явника, забезпечення вільного доступу громадян до ринку державних цінних паперів, зняття обмежень на придбання цінних паперів та зниження рівня податків на доходи за цінними паперами до 5% або й повне їх зняття, оскільки прибуток акціонерного товариства, який спрямовується на виплату дивідендів, оподатковується на загальних підставах.

Нині відбуваються складні процеси становлення ринкових відносин між товаровиробниками. Необхідність і неминучість формування механізму функціонування господарюючих суб'єктів ринку визначають актуальність та важливість вивчення проблеми адаптації підприємств до нових умов господарювання. Від сучасного пошуку шляхів її вирішення та ефективності реалізації обраних напрямків залежить майбутнє підприємств, конкурентоспроможність їх продукції, становище на ринках збуту і, як наслідок, відродження національної економіки.

Пристосування підприємств до нових умов економіки перехідного періоду потребує створення системи адаптації. Основні функції системи адаптації: забезпечення конкурентоспроможності підприємства та продукції його стратегічних одиниць бізнесу, заснування заходів щодо адаптації на основі бізнес-планів, маркетингове, інформаційне та фінансове забезпечення діяльності підприємства. При цьому необхідно враховувати особливості сучасного періоду формування ринку: плюралізм форм власності та форм господарювання; посилення конкурентної боротьби за ринки збуту; орієнтацію на довгочасний комерційний успіх, пошук зовнішніх джерел і, передусім, кредитів банків.

Невід'ємною складовою діючої системи адаптації має стати організація малого бізнесу на основі договірних відносин між великими та малими підприємствами. Необхідність створення конкурентоспроможних підприємств, прийняття рішень про напрямки їх пристосування до ринкового середовища з метою подальшого функціонування та розвитку передбачає використання бізнес-планів. При такому підході слід застосовувати методики, які стимулюють умови господарювання економіки перехідного періоду.

Складність і комплексність завдань, які вирішуються в межах адаптаційних процесів, потребує застосування відповідного інструментарію. Для цього доцільно використовувати маркетинг, який забезпечує ринкову орієнтацію управління.

Прискоренню адаптації підприємств до ринку допомагає рекламна діяльність, оскільки її основною функцією є формування попиту. Цю проблему можна ефективно вирішити на основі комплексного підходу до планування рекламної кампанії. При цьому слід визначити її цілі та засіб складання рекламного бюджету, сформувати рекламну політику, розробити методику ефективності обраних заходів.

Перехід до ринку потребує значних змін в усіх сферах діяльності людей. За ринкових умов потрібно також спрямовувати достатні кошти на соціальні потреби робітників. Адже підприємства мають бути зацікавлені у сприятливому соціальному кліматі, підвищенні кваліфікації трудового потенціалу, врешті, у нормальному порядку в країні.

Поліпшення професійної підготовки та вимог до умов необхідно врахувати як соціально-економічний фактор при розробці стратегічного плану розвитку підприємства, оскільки людський фактор є основним "енергетичним фактором", завдяки якому здійснюється реалізація економічних переваг розвитку підприємства в конкурентній боротьбі. Стратегії ж підприємств, які досить широко використовуються на Заході і які випробовують в Україні, спрямовані на досягнення максимальних прибутків шляхом задоволення ринків, і тому, на наш погляд, не мають бути пріоритетними стратегіями розвитку. До речі, прибуток - це важливий показник підприємницької діяльності, але не головний. Проведені соціологічні дослідження підтверджують цей факт. Основні положення, на яких базується стратегія розвитку підприємства з урахуванням соціально-економічних факторів, такі:

1) затрати підприємства поділяються на явні (які безпосередньо враховуються в калькуляції витрат) та приховані. Так, недостатньо швидка перебудова організаційних структур виробництва може спричинити зростання втрат виробництва, наприклад, у результаті збільшення кількості робітників, що зумовлює нерівномірне завантаження різних підрозділів; втрат робочого часу внаслідок прогулів, виробничих травм тощо. Часто скорочення прихованих втрат можливе лише за умови збільшення явних витрат. У цьому випадку створюється можливість поставити питання про доцільність витрат та отримання вигоди. Однак, як правило, економія на явних витратах призводить не тільки до зростання прихованих витрат, але й негативно впливає на продуктивність праці персоналу;

оскільки приховані витрати та втрати звичайно впливають на зростання поточних витрат, то з економічної точки зору найраціональнішим може бути одночасне зростання капіталовкладень (наприклад, на заміну устаткування, поліпшення умов праці) з метою усунення причин, які використовуються при приховуванні втрат і збільшенні поточних витрат;

виграш у часі за рахунок скорочення втрат, пов'язаних з організацією виробництва (наприклад, прогулами, поверненням продукції незадовільної якості, виробничими травмами), може створити умови для реалізації додаткових заходів, спрямованих на підвищення виробництва праці (наприклад, інформування виробників, їх перепідготовка, проведення зборів по обговоренню внутрішньовиробничих проблем);

підприємство, яке прагне скоротити витрати на охорону навколишнього середовища або зекономити на явних витратах (скоротити частку персоналу), може постраждати, оскільки з часом йому доведеться зараховувати всі приховані втрати до витрат у виробництві продукції, та ще й у значно більших розмірах.

Тому доцільно при розробці стратегічного прогнозування розвитку підприємств враховувати всі фактори. Завдання полягає у виборі принципового способу вирішення конкретних проблем, які випливають з підтримки конкуренції за ринкових умов, а також з поширення ринкових умов функціонування підприємств, які нерозривно пов'язані з їх фінансовим становищем. За складних умов взаємних неплатежів підприємства гостро відчували потребу в залученні зовнішніх джерел фінансування, передусім - кредитів банків. Вирішення цієї проблеми обумовлює необхідність формування фінансової політики підприємства і розв'язання таких основних завдань, як визначення фінансової структури, аналіз ризику та вибір засобів страхового захисту, вибір критеріїв оцінки фінансового стану підприємства-позичальника. При такому комплексному підході оцінюється реальна можливість підприємства в одержанні зовнішніх кредитів і обґрунтовуються рішення, які приймаються комерційними банками щодо кредитоспроможності одержувачів кредиту.