Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 3. Організація та перспективи валютного регулювання (з урахуванням світового досвіду і особливостей економічного розвитку України)

Становлення валютних відносин незалежної України з країнами далекого зарубіжжя починалося практично з нуля, оскільки частка колишнього СРСР у світовій торгівлі була незначною - всього до 5%, а її структура мала чітко визначену спрямованість - торгівля сировиною, нафтою, металом і зовсім невелику частку займала продукція машинобудування та радіоелектроніки. Це обумовило ситуацію, за якої Україна не має ринків збуту і повинна боротися за їх створення.

У боротьбі за місце у світовому співтоваристві щодо розширення структури торгівлі Україна, на наш погляд, проходить такі етапи:

експорт сировини і металів, придбання за рахунок одержаної валюти новітніх технологій для виробництва продукції, яка б відповідала світовим стандартам якості;

поступове завоювання ринків збуту продукції, поліпшення валютних відносин;

становлення партнерських, економічних відносин у світовому співтоваристві.

Сьогодні Україна - на першому з етапів, який вона долає з великими труднощами. Вивозиться сировина, метали, продукція легкої, машинобудівної та інших видів промисловості, але кошти від реалізації залишаються за кордоном як заощадження фізичних осіб, вкладені у банки Швейцарії, Англії, США тощо. Йде процес експорту сировини і валюти, оскільки валюта від реалізації продукції, вкладена в іноземні банки, використовується відповідними країнами як кредитні ресурси, спрямовані на розвиток власної економіки. Тому вироблені чіткі заходи переміщення валюти через митний кордон України:

1. Дозволяється вивезення за межі України:

а) за умови усного декларування митному органу фізичними особами резидентами на одну особу (незалежно від віку) коштів у сумі, що не перевищує 1000 гривень, - з урахуванням ювілейних і пам'ятних монет із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях, та ювілейних і пам'ятних монет із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в українських карбованцях;

б) з обов'язковим зазначенням у митній декларації фізичними особами - резидентами та нерезидентами на одну особу (незалежно від віку) коштів у сумі, що не перевищує 10 000 гривень, у тому числі:

• коштів у сумі, що не перевищує 5000 гривень (за номінальною вартістю), - з урахуванням ювілейних і пам'ятних монет із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях та в українських карбованцях;

• коштів у вигляді ювілейних і пам'ятних монет із золота та срібла, номінал яких виражено в гривнях, та ювілейних і пам'ятних монет із срібла, номінал яких виражено в українських карбованцях, загальна сума яких за номінальною вартістю не перевищує 5000 гривень. Вивезення валюти України фізичними особами - резидентами та нерезидентами в сумі, яка перевищує встановлені норми, а також у випадках, не передбачених нормативними актами, дозволяється на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку, копія якої надсилається відповідним структурним підрозділом Національного банку Державній митній службі України.

2. Дозволяється ввезення в Україну:

а) за умови усного декларування митному органу фізичними особами-резидентами на одну особу (незалежно від віку) коштів у сумі, що не перевищує 1000 гривень, - з урахуванням ювілейних і пам'ятних монет із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях, та ювілейних і пам'ятних монет із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в українських карбованцях;

б) з обов'язковим зазначенням у митній декларації фізичними особами - резидентами та нерезидентами на одну особу (незалежно від віку) коштів, які вивезені раніше з України на законних підставах (за наявності митної декларації на їх вивезення).

Ввезення валюти України фізичними особами - резидентами та нерезидентами в сумі, яка перевищує встановлені норми, а також у випадках, не передбачених нормативними актами, дозволяється на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку за встановленою формою, копія якої надсилається відповідним структурним підрозділом Національного банку Державній митній службі.

3. Дозволяється вивезення за межі України юридичними особами-резидентами, яким належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні) транспортні засоби, що здійснюють пасажирські рейси за межі України, через підзвітну фізичну особу коштів у сумі, що не перевищує 3000 гривень, для забезпечення розрахунків на транспортних засобах за надані послуги та/або реалізовані товари.

Якщо до перетинання митного кордону України на цих транспортних засобах надавалися послуги та/або реалізовувався товар на території України, то дозволяється, крім вищезазначеної суми, вивезення через підзвітну фізичну особу отриманої виручки в гривнях, сума якої підтверджується записом у товарно-касовій (касовій) книзі або чеками електронних контрольно-касових апаратів.

Валюта України, що вивозиться з України юридичними особами-резидентами, підлягає декларуванню відповідному митному органу підзвітною фізичною особою, яка має доручення юридичної особи-резидента на вивезення за межі України валюти України. У митній декларації зазначаються повна назва юридичної особи, її місцезнаходження та номер зазначеного доручення, копія якого залишається на митниці.

Вивезення валюти України юридичними особами-резидентами через підзвітну фізичну особу в сумі, яка перевищує встановлені норми, а також у випадках, не передбачених нормативними актами, дозволяється на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку, копія якої надсилається відповідним структурним підрозділом Національного банку Державній митній службі. 4. Дозволяється ввезення в Україну юридичними особами-резидентами через підзвітну фізичну особу коштів, які вивезені раніше з України на законних підставах (за наявності митної декларації на їх вивезення) на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), а також валюти України, що отримана як виручка за надані послуги чи реалізовані товари на території України до перетинання митного кордону України або під час пасажирського рейсу за межами України, що підтверджено записом у товарно-касовій (касовій) книзі або чеками електронних контрольно-касових апаратів.

Валюта України, що ввозиться в Україну юридичними особами-резидентами, підлягає декларуванню відповідному митному органу підзвітною фізичною особою, яка має доручення юридичної особи-резидента на ввезення в Україну валюти України. У митній декларації зазначаються повна назва юридичної особи, її місцезнаходження та номер зазначеного доручення, копія якого залишається на митниці.

Ввезення валюти України юридичними особами-резидентами через підзвітну фізичну особу в сумі, яка перевищує встановлені норми, а також у випадках, не передбачених нормативними документами, дозволяється на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку, копія якої надсилається відповідним структурним підрозділом Національного банку Державній митній службі.

Законодавчими та нормативними актами України чітко регламентовані правила переміщення валюти з-за кордону та її пересилання.

Органи державної влади України та управління прийняли ряд нормативних документів про декларування резидентами України валютних цінностей та майна, що належить їм за межами України. Усі резиденти повинні щоквартально подавати до регіональних управлінь Національного банку України деклараційні повідомлення про цінності та майно, а також звіти про доходи (дивіденди) в іноземній валюті, одержані від інвестиційної діяльності за межами України. Неподання резидентами таких повідомлень, приховування або перекручення відомостей про валютні цінності та майно.

що знаходиться за межами України, тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з чинним валютним законодавством України.

Поряд із цим вдосконалюється і валютне регулювання з метою створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, стимулювання експорту, збільшення надходжень в Україну вільноконвертованої валюти, скорочення обсягів некритичного імпорту і розвитку валютного ринку та гривні України до іноземних валют за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку.

Проведені заходи забезпечили:

введення єдиного валютного курсу української гривні відносно іноземних валют та механізм встановлення граничних коефіцієнтів відхилень офіціального валютного курсу від ринкового;

встановлення валютного курсу з урахуванням рівня внутрішньої інфляції, обсягів грошової емісії та стану платіжного і торговельного балансів України;

розробку і здійснення заходів щодо збільшення офіційних валютних резервів для підтримки єдиного валютного курсу української грошової одиниці до іноземних валют;

• проведення торгів іноземною валютою на українській валютній біржі.

Крім того, було розроблено порядок придбання іноземної валюти для закупівлі через імпорт газу, нафти, ядерного палива, кольорових металів, засобів захисту рослин, медикаментів, сировини і матеріалів для їх виготовлення, сплати державою зовнішнього боргу, внесків та платежів за міжнародними договорами України.

Таким чином, іде активна робота щодо становлення національної валютної системи.

Національна валютна система України є організацією фінансових, кредитних відносин та розрахунків, через які створюються валютні кошти та проводиться їх використання, тобто формою організації грошових відносин, яка охоплює грошово-кредитні відносини та міжнародні розрахунки.

Становлення валютної системи неможливе без вибору чіткої валютної політики, яка, на наш погляд, повинна задовольняти таким вимогам:

проведення комплексу заходів щодо поліпшення платіжного і торговельного балансів держави;

заборона вивозу валюти за кордон;

оподаткування переказних операцій з метою їх регулювання;

проведення комплексу заходів, спрямованих на обмеження обігу в Україні іноземної валюти та її обміну населенням на національну грошову одиницю і на прискорення ЇЇ конвертованості.

Конвертованість національної валюти та її участь у міжнародних розрахунках може бути частковою і повною.

Часткова конвертованість - це обмін національної валюти на обмежену кількість валют інших держав.

Повна конвертованість - обмін національної валюти на інші валюти без обмежень. Таку конвертованість мають валюти США, Англії, Німеччини, Японії та деяких інших держав.

Слід зазначити, що навіть при повній конвертованості валюти, наприклад Німеччини, вона матиме суттєві обмеження в США. Такі обмеження, і доволі жорсткі, виникають при переведенні капіталів з однієї держави в іншу. Валютні обмеження - це сукупність правил, що обмежують операції з національною або іноземною валютою. Вони регламентуються законодавчими та іншими нормативними документами, що встановлюють систему заходів щодо організації і проведення компетентними органами (в Україні - Національним банком України і державною інспекцією) валютного контролю з метою забезпечення збалансованості валютних надходжень і платежів за міжнародними розрахунками. Таке обмеження необхідне для нашої держави у зв'язку з наявністю пасивного платіжного балансу.

Становлення ринкової економіки - тривалий процес. Поки що проходить період становлення валютний ривок, а це вимагає, щоб міжнародні операції виконувалися лише банками з солідною репутацією, спроможними надавати своїм клієнтам послуги на високому професійному рівні. Вони повинні мати власний капітал, достатній для серйозних гарантій перед міжнародними клієнтами - не менше ніж 5 млн. євро.

Міжнародна кредитно-розрахункова одиниця - спочатку екю, а тепер євро - започаткована країнами Європейського економічного співтовариства, які створили в 1979 р. Європейську валютну систему. Курс екю, а тепер євро визначається через стандартний кошик валют країн-учасниць співтовариства. На початку екю виступала як розрахункова одиниця, а тепер євро стала новою формою міжнародних грошей. Країнами-учасницями С ЕС, які започаткували колективну валюту, були встановлені жорсткі рамки коливання курсів валют одна відносно іншої в рамках співтовариства, розширення масштабів взаємної інтервенції на валютних ринках для підтримки курсів валют. Сьогодні євро є досить авторитетною міжнародною кредитно-розрахунковою одиницею.

Значне місце у структурній перебудові валютних відносин в Україні належить Національному банку, який провів велику роботу з організації виробництва української національної валюти - гривні, заснував банкнотну фабрику. Йому належить також ініціатива щодо накопичення валютних цінностей за рахунок закупівлі у населення іноземної валюти, золота, срібла і платини (у злитках і монетах). Причому іноземна валюта накопичується не тільки за рахунок купівлі-продажу, а й за рахунок обміну її на національну валюту при зарахуванні на валютні рахунки в банках.

Валютні операції, що полягають у купівлі і продажу валют різних країн, обслуговують міжнародну торгівлю і міжнародні розрахунки. При валютних обмеженнях право на ведення валютних операцій надається державою тільки певним банкам.

Розрахунки в іноземній валюті, так само як і торгівля нею, тісно пов'язані з валютним курсом. Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті держави, та курси валютних цінностей, виражені в іноземних валютах.

Ліцензування валютних операцій банків зміцнило довіру підприємств усіх форм власності до банків, і свої розрахунки з партнерами за кордоном вони вже проводять не через бартерні операції, а платіжними дорученнями через банки, що значно прискорює обіговість валютних коштів, сприяє поліпшенню платіжного і торговельного балансів держави.

На поліпшення платіжного і торговельного балансів держави великий вплив має і стабілізація валютного курсу, який визначається ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою через ціну грошової одиниці іншої країни. Валютний курс не має твердих меж, і його коливання відображають процес знецінення грошових одиниць у тій чи іншій державі. Шляхом посилення пропозиції даної валюти або шляхом підвищення на неї попиту можна досягати її відхилення від ринкового курсу в той чи інший бік. Наприклад, Національний банк України може регулювати валютний курс тієї чи іншої валюти: встановлювати валютний курс шляхом купівлі-продажу іноземної валюти (валютна інтервенція).

Закономірним є те, що зміна валютного курсу залежить значною мірою від стану платіжного балансу. Тому при інфляції падіння курсу валюти може випереджати падіння купівельної сили грошей.

Встановлення в Україні курсу валют на валютній біржі ще не є свідченням того, що йому немає альтернативи. Альтернативою є вільний ринок валют, на якому іноземна валюта має вищий валютний курс і комерційні банки встановлюють валютні курси не на основі офіційного курсу валют, а виходячи з валютних курсів на вільних ринках, що призводить до великої кількості валютних курсів у різних регіонах. Практично вільні ринки являють собою купівлю-перепродаж валюти, і держава повинна жорстко обмежувати це негативне явище, бо воно підриває стійкість національної грошової одиниці.

Розглянемо, як Федеральна резервна система США підтримує курс власної національної грошової одиниці - долара та здійснює операції з іноземною валютою. У своїй діяльності щодо підтримки долара, щоб уберегти його від знецінення, федеральна резервна система (у подальшому ФР) та казначейство США вживають заходів до скорочення витрат як з боку суспільних закладів, так і з боку приватних осіб тоді, коли економіка досягла межі своїх можливостей. При незмінному курсі валют розширення банківських резервів і пов'язане з цим підвищення попиту на грошову масу та кредит призведуть до зростання процентних ставок, і все це супроводжуватиметься тенденцією до перегляду курсу долара на обмінних ринках. Такі зміни процентних ставок та обмінної ставки обмежуватимуть інфляційний тиск. Якщо курс долара буде переглянутий, то внутрішній та зовнішній попит працюватимуть на користь американських товарів, а ціни на імпортовані товари повинні знижуватись. Відмова від переоцінки курсу долара за рахунок розширеного використання банківських резервів та грошової маси просто посилить інфляційний тиск з боку початкового різкого підвищення попиту.

ФР здійснює операції з іноземною валютою з 1962 p., крім розрахунків, що проводяться для клієнтів з 1950-х років. Операції з іноземною валютою ФР спрямовуються федеральним комітетом відкритого ринку, який діє в тісному співробітництві з казначейством США, що несе повну відповідальність за управління міжнародними резервами США. Керуючий міжнародними операціями Нью-йоркського банку ФР діє як агент відносно комітету і казначейства в процесі виконання операцій з іноземною валютою, яка належить США. Стратегія ФР відносно операцій з іноземною валютою відображена в його повноваженнях щодо ведення операцій з іноземною валютою та в його директивах щодо операцій з іноземною валютою.

Характер та спектр операцій з іноземною валютою розвивався у відповідь на зміни, які відбувалися в міжнародній грошовій системі. Найважливішою з таких змін був перехід на початку 1970-х років від Бреттон-вудської валютної системи з фіксованими курсами валют до системи з курсами плаваючих валют. У період звернення до курсів плаваючих валют головною метою операцій з іноземною валютою ФР (що зазначено в директиві відносно операцій з іноземною валютою) була протидія неупорядкованим умовам обміну валют на обмінних ринках за допомогою інтервенційних операцій, які виконуються головним чином на Нью-йоркському ринку обміну іноземних валют. Протягом деякого тиску на долар з метою зниження його курсу ФР купив долари (продав іноземну валюту), прийнявши тим самим на себе деякий тиск щодо продажу з урахуванням ринкової вартості долара. Аналогічно продаж доларів (купівля іноземної валюти) інколи мала місце з метою протидії курсу долара на іноземних обмінних ринках. Банк ФР у Нью-Йорку також може проводити розрахунки на американському обмінному ринку іноземної валюти як агент, що обслуговує рахунки іноземних валютних управлінь.

Інтервенційні операції, включаючи операції з доларами, які розпочав ФР або іноземне управління, не змінюють постачання резервів для американських депозитних закладів. Іншими словами, інтервенція стерилізована таким чином, що не призводить до зміни обсягу національного базового резерву, на відміну від ситуації, яка виникла б у разі відсутності такої інтервенції.

Припустимо, що ФР хоче протидіяти зниженню курсу долара. Він вибирає, наприклад, свої баланси у німецьких марках з Бундесбанку - німецького центрального банку - і продає їх за долари, тим самим тимчасово скорочуючи масу доларів у банківських резервах. Однак, якщо стосовно зниження обсягу доларових банківських резервів не вироблено чіткого рішення, то ФР традиційно використовує закуплені ним долари на створення доларового забезпечення, тим самим відновлюючи запас банківських резервів долара до його попереднього рівня.

Бундесбанк зможе дозволити або не дозволити, щоб інтервенційна операція з боку ФР вплинула на його банківські резерви німецьких марок. Для того щоб виключити збільшення банківських резервів у німецьких марках, Бундесбанк повинен стерилізувати інтервенцію шляхом продажу забезпечення у німецьких марках на відкритому ринку. Чистий ефект від операції інтервенції з боку ФР, яка стерилізована як ФР, так і Бундесбанком, полягає у зменшенні доларової маси забезпечень та у підвищенні грошової маси забезпечень у вигляді німецьких марок для приватного сектору.

Доларові інтервенції іноземних центральних банків також залишають національний базовий резерв США недоторканим або тому, що вони не призводять до будь-яких змін у балансі ФР, або тому, що такі зміни компенсуються традиційними методами. Більшість доларових продажів з боку іноземних центральних банків реалізується шляхом використання (вибірки) капіталовкладень у вигляді забезпечень (у доларах) або шляхом отримання позики (у доларах) на ринку і, таким чином, не впливають на банківські резерви. Якщо іноземний банк продає долари зі своїх капіталовкладень ФР або долари, отримані від ФР, через "своп"-мережу, то такі розрахунки прямо та опосередковано впливатимуть на обсяг банківських резервів. Однак у будь-якому випадку вплив може компенсуватися в процесі продажу внутрішніх цінних паперів з боку ФР.

Головною особливістю операцій з іноземною валютою, які проводять як ФР, так і іноземні центральні банки, є "своп"-мережа, яка складається із взаємних короткострокових умов між ФР та деякими іноземними банками. Ці умови дозволяють ФР отримувати позики в іноземній валюті, яка потрібна йому для інтервенційних операцій, спрямованих на підтримку долара та на реалізацію можливості іноземних центральних банків-партнерів отримувати доларові позики, потрібні їм для підтримки їх власної грошової одиниці.

"Своп"-розрахунки реалізуються через Нью-йоркський банк ФР, який діє як агент ФРС.

"Своп"-розрахунок охоплює розрахунок готівкою (негайне постачання), у процесі якого ФР обмінює долари на іноземну валюту, і одночасний терміновий розрахунок (майбутнє постачання), коли два центральних банки приходять до згоди щодо обміну валют в обох напрямках на три місяці наперед. ФР міг би розпочати "своп"-розрахунок (через "своп"-вибірку) у той час, коли йому потрібна іноземна валюта, яку він отримує (позичає) при проведенні першої половини "своп"-розрахунку готівкою, щоб фінансувати інтервенційний продаж іноземної валюти з метою підтримки долара. З метою виплати позички в строк ФР потрібно ще раз отримати іноземну валюту. Таке отримання, звичайно, реалізується через наступну закупку іноземної валюти на ринку, тим самим змінюється напрям початкової інтервенції на підтримку долара. Коли іноземний центральний банк починає "своп"-вибірку, він використовує долари, отримані після проведення половини "своп"-розрахунку готівкою з метою фінансування продажів доларів, спрямованих на підтримку його власної валюти, і після цього задовольняє свої зобов'язання щодо постачання доларів до ФР через повторне отримання доларів на ринку.

Першу "своп"-лінію ФР встановив із банком Франції в березні 1962 р. Аналогічні угоди після цього були укладені з іншими центральними банками, і обсяг існуючих кредитних ліній з часом зростав. Наприкінці 1983 р. ФР мав "своп"-угоди з 14 іноземними центральними банками та банком міжнародних розрахунків (БМР) обсягом на 30,1 млрд. дол. Одинадцять іноземних центральних банків та БМР робили "своп"-вибірки з моменту встановлення мережі. Вибірки іноземних банків у 1960-х роках проводилися порівняно частіше і в значно ширшому масштабі, ніж у 1970-х роках. У 1971-1972 та у 1977-1980 pp. не було "своп"-вибірок у центральних іноземних банків і мала місце тільки незначна вибірка на початку 1981 p., але у 1982 р. були зроблені великі вибірки у зв'язку з кризою ліквідності в Мексиці. ФР у різний час провів "своп"-вибірку з 9 іноземними центральними банками та БМР.

Мета та спектр ринкових обмінних операцій, проведених ФР, та використання "своп"-мережі змінилися у відповідь на зміну характеру міжнародної грошової системи. При підході до курсів обміну плаваючих валют, що перебувають під контролем, застосованому після припинення конвертованості золота у 1971 р., США розпочали валютну інтервенцію на ринках обміну. "Своп"-вибірки з ФР були використані для фінансування більшої частини цієї інтервенції. Розміри інтервенційних операцій США та "своп"-вибірки з ФР різко зросли після 1 листопада 1978 p., коли посадові особи США проголосили програму, створену з метою виправлення ситуації з надмірним знеціненням долара за допомогою значної інтервенції та інших засобів. "Своп"-вибірки ФР досягли свого піку в жовтні 1979 p., коли був досягнутий сумарний рівень 3,8 млрд. дол. У другій половині 1980 р. долар мав тенденцію до посилення своїх позицій на обмінних ринках, і тому ФР разом із казначейством продавали долари за іноземну валюту. У минулому такі валюти купувалися з метою покриття з боку казначейства несплаченої частини цінних паперів, які переведені на іноземні валюти. На початку 1981 р. СІНА припинили свої офіційні операції на обмінному ринку, але й далі готові поновити їх у разі можливого виникнення неупорядкованих умов на ринку.

На початку введення курсів обміну плаваючих валют американська підтримка долара фінансувалася майже виключно через "своп"-вибірки ФР. Однак у період відчутних інтервенцій з боку США, починаючи з листопада 1978 р. і на початку 1981 p., ресурси казначейства сплачували майже половину всієї підтримки долара з боку СІНА, залишок фінансувався через "своп"-вибірки ФР. Казначейство зверталося до ресурсів іноземної валюти частково через свою власну умову щодо "свопу" з Бундесбанком, але головним чином через вибірки з Міжнародного валютного фонду (МВФ), продаж спеціальних прав на вибірку та випуск цінних паперів, оцінених в іноземній валюті. Спеціальні права на вибірку в Міжнародному валютному фонді - це безумовні кредитні лінії, створені про всякий випадок за договором між членами фонду з метою поповнення їх міжнародних резервних активів. Спеціальні права на вибірку розподіляються між членами фонду згідно з прийнятою угодою.

Протягом 1979-1980 pp. міністерство фінансів випустило цінних паперів на загальну суму 5,2 млрд. дол., оцінених у марках, та на суму 1,2 млрд. дол., оцінених у швейцарських франках, з терміном від двох з половиною до чотирьох років. Ці папери з того часу погашені.

Наприкінці 1983 р. США мали резерви іноземної валюти на загальну суму 6,3 млрд. дол.: ФР тримав баланс на іноземну валюту, який дорівнював 3,7 млрд. дол., а обмінний стабілізаційний фонд казначейства мав залишок у 2,6 млрд. дол.

За останні двадцять років міжнародна банківська система надто зросла. Протягом цього періоду міжнародна торгівля та капіталовкладення зросли швидше, ніж світова економічна активність. Крім цього, зростання ціни на нафту всередині та наприкінці 1970-х років призвело до появи надмірних фондів в одних країнах та бажання отримати їх в інших. У відповідь на ці та інші умови американські й іноземні банки не тільки продовжували займатися традиційною комерційною діяльністю, обслуговуючи громадян чужих країн у своїх гласних представництвах у межах країн, а й швидко розширили свою діяльність на національних ринках інших країн, а також на ринках євровалюти. Проведення операцій іноземних банків залежало від таких факторів, як потреби клієнтів у комерційній діяльності, діапазон операцій, дозволений законодавством та інструктивними документами, а також міркування, пов'язані з податками.

Частина міжнародної діяльності комерційних банків, створених США, складається з надання та прийому депозитів від іноземних клієнтів у представництвах на території США (включаючи їх міжнародну банківську систему). Однак головна частина міжнародної комерційної діяльності цих банків здійснюється у закордонних представництвах.

Таким чином, і федеральна резервна система, і казначейство США займають чітку позицію щодо підтримки стабільного валютного курсу долара не тільки за допомогою інтервенції, а й за допомогою стабілізаційного фонду казначейства США.

Знання цього досвіду необхідне для забезпечення економічного розвитку України та її престижу в міждержавних розрахунках.