Економіка торгівлі - Марцин B.C. - 2. Удосконалення взаємовідносин торгівлі з виробництвом

У ринкових умовах господарювання важливо, щоб пропозиція споживчих товарів відповідною мірою випереджувала платоспроможний попит населення. Попит і пропозиція —система динамічна, вона постійно коливається. Значним відхиленням можна запобігти лише за допомогою постійного відносного перевиробництва. При цьому, з одного боку, основної продукції виготовляється на відому кількість більше, ніж це потрібно, а з іншого, —створюється запас сировини, матеріалів понад необхідну потребу цього періоду. Особливо це стосується предметів першої необхідності. Такий вид перевиробництва рівнозначний контролю суспільства над матеріальними засобами його власного виробництва. Відносне перевиробництво потрібне для пропорційного розвитку економіки, своєчасного виконання основних завдань, постійного задоволення потреб людей. При цьому таке перевиробництво повинно не тільки забезпечувати задоволення потреб усіх членів суспільства, але й викликати до життя нові потреби, водночас створюючи можливість для їх задоволення. Вирішення цього завдання залежить від прискорення виробництва товарів, максимального їх наближення до купівельного попиту, включаючи виробництво нових товарів, які можуть формувати новий попит.

Для цього потрібно, щоб значна частина товарних запасів зберігалася не у вигляді готових товарів, а у формі напівфабрикатів чи сировини на виробничих підприємствах. У цьому випадку виробник з мінімальною перебудовою виробництва може випускати продукцію, яка буде відповідати вимогам покупців у кожний конкретний період. Водночас скоротиться кількість товарів, виготовлених про запас, які швидко морально старіють і поповнюють кількість неходових товарів.

Важливим є і те, що зберігати сировину значно дешевше, ніж готову продукцію. Таким чином, з огляду на інтереси виробничника, споживача і суспільства вигідніше, коли частково в запасах виробників осідає сировина, з якої виготовляють товари, а не готова продукція. Наукою доведено, що зберігання готового одягу на 10 млн гривень обходиться в 3,5 раза дорожче, ніж зберігати на цю ж суму вихідний матеріал для виготовлення цього ж одягу. Для взуття це співвідношення становить 3,8 рази.

Перехід до інтенсивних методів розвитку економіки ставить і більш складні завдання в сфері управління. Є потреба в покращенні планування, вмілого застосування економічних важелів, суворого дотримання режиму господарського розрахунку.

В умовах переходу до ринку потрібно розробити конкретні форми і види відповідальності різних ланок органів господарського керівництва за кінцеві результати діяльності.

Вдосконалення взаємовідносин торгівлі з виробництвом, господарських відносин, механізму господарювання ставить на перший план забезпечення оптимального співвідношення між асортиментною структурою пропозиції і попитом у межах допустимих відхилень. У сучасних умовах господарювання невідповідність попиту на товари і послуги їх пропозиції не можна розглядати по-іншому, як невідповідність роботи господарського механізму вимогам ринку. В зв'язку з цим як перед наукою, так і перед практикою постає завдання вдосконалення зв'язків торгівлі з виробництвом. Це буде сприяти підвищенню ефективності функціонування системи ''виробництво-торгівля-споживач", забезпечить оптимізацію співвідношення структури попиту і пропозиції в межах оптимального варіанта. Успіх роботи в цьому напрямі значною мірою буде залежати також від дотримання прав і обов'язків управлінських ланок, взаємозв'язків й узгодженості відповідальності виробничих і торгових підрозділів за кінцеві результати.

Важливе місце у взаємовідносинах торгівлі і виробництва займає гарантія на товар, видана промисловим підприємством. Справа в тому, що виробники і споживачі по-різному розуміють гарантію. Для споживача— це ознака, що виробник гарантує йому якість товару, належну роботу протягом вказаного терміну. Причому забезпечення такої гарантії якості дає можливість відшкодовувати промисловості економічні витрати споживача. Покупець, оплачуючи цю гарантію якості, а ці витрати входять у заводську собівартість виробу і через неї в роздрібну піну, сам сплачує за гарантію додатково.

Промисловість під гарантією розуміє, перш за все, встановлення відповідного терміну безплатного ремонту виробу, а точніше оплату такого ремонту, оскільки в калькуляцію собівартості вже включена середня вартість ремонту в майстернях побутового обслуговування. Тоді виходить, що, навіть якщо всі вироби протягом гарантійного терміну потраплять у ремонт, тобто підприємство випустить 100 % браку, то і тоді воно не несе жодних збитків, адже покупець за цей ремонт заплатив у ціні товару; до того ж авансом. Слід також врахувати і те, що вартість повернутого виробничнику товару довгий час знаходиться на балансі торгової організації, що веде до відволікання її обігових коштів.

Часто працівники торгівлі, використовуючи свої права, вдаються до різних методів впливу на виробничника. Вони повертають йому забракований товар, знімають штраф, переводять постачальника на особливий режим прийому й оплати товарів, а іноді зовсім припиняють купівлю продукції такого підприємства, яке не цінує свою репутацію. Однак і такі заходи не завжди допомагають, до того ж вони неефективні для торгівлі. Існує помилкова думка, що штрафи є джерелом додаткових доходів торгових організацій, і цим викликана підвищена вимогливість до постачальника. Насправді це не так, існуюча система застосування штрафних санкцій, особливо у роздрібній ланці, економічно не зацікавлює в посиленні контролю за якістю товарів.

Необхідно вирішити питання про те, чи завжди виправдано повернення забракованих товарів виробнику, оскільки особливо нераціональним це є для опту, тому що в оптовій ланці витрачається час на прийом товарів за кількістю й якістю, на пакування і повернення постачальнику. Незважаючи на те, що витрати з відправки товарів відшкодовує виробник, перед оптовою базою виникає загроза невиконання своїх зобов'язань перед роздрібними торговими підприємствами. Іноді окремі фабрики домагаються для себе так званого вигідного торгового партнера, який не висуває високих вимог до якості товарів, які йому постачають, а тим, хто посилює вимоги відповідно до попиту населення, товари або зовсім не відвантажують, або відвантажують з порушенням термінів. Можна навести багато фактів, які свідчать про те, що постачальники сплачують штрафи за неповну поставку, але витримують "характер" і відпускають товар "вигідному '' покупцеві.

Деякі постачальники вміло ухиляються від відповідальності. Потрібно налагодити такі взаємовідносини, щоб кожен працівник, кожен колектив орієнтувався на кінцевого споживача своєї продукції і для цього максимально використовував усі резерви для випуску саме продукції, яка потрібна споживачу.