Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 6.1. Вплив іноземних грошових систем на формування грошового обігу в Давньоруській державі

Київська Русь - перша українська держава. Про це свідчить величезна кількість історичних, археологічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних даних. Розвиток і функціонування держави великою мірою визначалися товарно-грошовими відносинами, станом внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Це, своєю чергою, великою мірою залежало від ефективності та якості грошово-кредитної системи, яка була необхідним елементом товарної економіки та економічно-торговельних відносин з іншими державами.

Усе це в сукупності стимулювало появу і розвиток національної валюти у вигляді гривні, виникнення якої було об'єктивною необхідністю. Цей факт фіксують дослідники давньоукраїнської господарської історії. Незважаючи на це, грошова система, кредитні відносини, зародження банківництва в Київській Русі досі належно не вивчені, що створювало певні труднощі в розкритті окресленої проблеми.

6.1. Вплив іноземних грошових систем на формування грошового обігу в Давньоруській державі

Генеза і розвиток грошових систем на українських теренах пов'язані з торговельною діяльністю населення, яке заселяло простори, вельми сприятливі в геополітичному аспекті для економічних контактів з народами півдня, півночі, заходу і сходу. Завдяки цьому збереглись археологічні й писемні свідчення про те, що на землях, які нині звуться Україною, відбувалася торгівля найрізноманітніших народів і племен, а в культурі наших далеких предків залишилися слова, назви, поняття, пов'язані з торгівлею та грошовим обігом (обмін, віно, продати і т. д.).

Варто згадати, що одним із перших, хто схарактеризував призначення грошей, був мудрець античності з Подніпров'я Анахарсій. Коли Його спитали, навіщо еллінам гроші, він відповів: для рахунку. Цей факт - одне зі свідчень глибоких традицій у тлумаченні грошей і грошового обігу, який прибирав різних форм і монетного обслуговування у процесі розвитку товарно-грошових відносин. На Середньому Подніпров'ї схрещувалися різні культурні впливи ще в античну добу, що, звісна річ, позначилось і на використанні грошей різного типу від Іраку до Західної Європи.

Своєю чергою, торговці-русичі торгували у Царгороді, їздили в Чорну (Кавказьку) Болгарію, Хозарію, Дагестан, міста Малої Азії, Александрію. Особливо активною була торгівля Київської Русі з Візантією. З Греції в Україну-Русь привозили золото, вино, дорогоцінні прикраси. У зворотньому напрямку продавали хутро, віск, мед, челядь (невільників). Торгівля невільниками була великою ганьбою, що відзначив єврейський мандрівник XI ст. Веніамин Тудельський. Він назвав Україну-Русь Ханааном за те, що вона продає "своїх синів і дочок усім народам". Вельми цінне спостереження і не менш глибокий висновок, що сягає сучасності.

Згідно з твердженням окремих дослідників, обмін на українських землях тривалий час здійснювався за допомоги іноземних грошей, що їх до речі, нерідко переробляли на прикраси. Крім того, можна було скористатися натурообміном, тобто своєрідним бартером, якщо казати сучасною мовою. В Україні-Русі природа була дуже щедрою, і люди завжди знаходили еквівалент для обміну, якщо хотіли придбати якесь благо на внутрішньому ринку чи в іноземців-купців.

Одначе шкури, зерно, хутро, віск та інші продукти не могли довго бути засобом обігу, бо їм властиві всі вади й незручності, які виникають в обмінних відносинах на натурально-речовій основі. Натуральні розрахунки поступово витручувалися грошовими одиницями. Так, учені вважають, що арабські дирхеми майже два століття користувалися довірою у слов'ян-українців.

Дирхем - срібна арабська монета, запроваджена наприкінці VII ст. (близько 692-696 рр.). Початкова маса дирхема - 3,9 г, вартість - 1/10 динара. Згідно з каноном ісламу на монеті не було зображень. Ці монети часто називали куфічними - від особливого виду письма, яке виникло в містах аль-Куфі та аль-Басра наприкінці VII ст.

Значні масштаби карбування та висока якість дирхема сприяли тому, що ця монета швидко поширилася на всій території Арабського халіфату від Індії та Басрії аж до Іспанії. Висока якість, значна тривалість періоду карбування зумовили наявність великої кількості різновидів дирхемів. Вони різнилися формою, зовнішнім оформленням, масою та пробою металу. В середньому маса дирхема у X ст. становила близько 3 г, але траплялися монети діаметром 38-45 мм і масою понад 11 г.

Період найбільшого поширення дирхемів на території Західної, Східної та Північної Європи - початок IX - середина X ст. У давньоукраїнських письмових пам'ятках дирхеми згадувались як куни і ногати. Карбований з особливо високопробного срібла дирхем називався ногатою (від араб, нагд - добрий, повноцінний). Звичайний дирхем мав назву куна. Ця назва пов'язана з давньоукраїнською міновою практикою, коли цінні шкурки куниць виконували роль грошей і срібна монета куна була еквівалентом шкури куниці. Обрізана арабська монета була еквівалентом частини куни і називалася різаною. Найдрібнішою платіжною одиницею була вивериця (векша, білка). Вона відповідала виправленій шкурі білки-вивірки і найменшим частинам дирхемів.

На українських землях знаходили великі скарби арабських дирхемів, окремі з них налічували кілька тисяч монет. У монетних скарбах трапляються як цілі монети, так і їхні частини, різні за величиною, що відігравали роль менших платіжних одиниць. До того ж трапляються екземпляри з припаяними вушками або дірками, що свідчить про їх використання у ролі прикрас.

Багато дослідників вважає, що на початку XI ст. вичерпалися поклади срібла в арабських країнах і це стало причиною псування дирхемів. Криза срібла спричинилася до появи білонних та мідних монет. Подальша еволюція дирхемів вийшла за хронологічні межі їх обігу на українських землях, оскільки в Україні-Русі виникла своя грошова національна одиниця.

Крім арабських, на давньоруські землі надходили візантійські та західноєвропейські монети. Саме візантійські соліди стали прототипами для майбутніх монет руських князів. Дослідники вважають, що в той час, коли номізми (соліди) обслуговували лише міжнародну торгівлю, інші візантійські гроші (срібні міліарисії та мідні фоліси) мали обіг на внутрішньому ринку Київської Русі.

Найпізніше, аж в XI ст., на територію Давньоруської держави почали потрапляти західноєвропейські денарії. Серед них були німецькі пфеніги, англосаксонські пенні, угорські та чеські денарії. На початку XII ст. їхнє надходження на Русь припинилося, що пояснюється зниженням їхньої якості, а отже, й небажанням приймати їх як платіж за торговельними угодами. Слід зазначити, що ареалом поширення західноєвропейських денаріїв були регіони Північної та Північно-Східної Русі, тоді як у південно-західній частині їх майже не було.

Використання іноземних монет у грошовому обігу Київської Русі свідчить про те, що господарство на українських землях розвивалося в системі взаємодії багатьох країн. Певною мірою можна говорити про глобалізаційні його тенденції в тогочасному розумінні загальноцивілізаційного середовища і прогресу, об'єднавчою атрибутикою якого була спільна для багатьох країн грошова одиниця.

Зрозуміло, що в умовах посилення дії доцентрових сил, зміцнення державницьких тенденцій окремих народів виникала потреба в національній грошовій одиниці. Це стосується й Давньої України часів Київської Русі, економічна потуга якої вимагала зміцнення грошової системи у властивій їй формі.