Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 6.3. Карбування монет руськими князями

Виникненню національної грошової одиниці в Давній Україні сприяли два моменти: по-перше, виснаження родовищ срібла в арабських країнах, що вплинуло на зменшення можливостей випуску монет та їх відповідне знецінення, по-друге, глибокі економічні, політичні та культурні зміни в Київській Русі, чия державність утверджувалася разом із розвитком економіки, функціонування якої пов'язане з якістю грошової системи. У цьому контексті дослідники відзначають позитивну роль прийняття християнства, яке зміцнювало владу князів, сприяло встановленню глибших і міцніших зв'язків із світом візантійської культури і культури Заходу. Усім попереднім розвитком Україна-Русь була підготовлена до прийняття і освоєння в організованому порядку писемної грамоти як основи культури християнського світу, приєднуючись до його літературної спадщини. Вона була готова творити власні цінності, серед яких важливе місце посідав випуск власних грошей.

Монети Давньої України - перший увіковічений матеріальний комплекс української державності, переконливий збірник мініатюрних пам'яток ремесла та образотворчого мистецтва, мови й писемності кінця X - початку XI ст. Вочевидь, не тільки економічні мотиви і грошова криза, що настала з кризою срібла на Сході, спонукали до створення власної монети в Україні-Русі: великою мірою цей захід був потрібний з ідеологічно-політичних причин - для утвердження держави, адже державне право і випуск власної монети - специфічні символи самодержавної влади князів.

На тлі могутнього припливу та обігу срібної арабської монети внесок Київської Русі у грошовий обіг Східної Європи був скромним, але порівняно з кількістю монет її сусідів він виглядав доволі переконливим. Та чи не найголовніше те, що випуск власної монети був необхідним і потрібним. Дослідники пов'язують його з перемогою Володимира Великого над Візантією, одруженням з імператорською сестрою, прийняттям християнства та значною політичною роллю, яку відігравала в той час на європейській арені Київська Русь.

Випуск золотих монет князем Володимиром Святославичем (980-1015 рр.) був кількісно найбільш обмеженим (відомо лише

11 монет) і відповідав візантійським традиціям монетної справи. Взірцем для перших руських монет були соліди візантійських імператорів Василя II і Константина VIII. Звернення до золота, яке протягом двох століть стало помітним складником грошового обігу було даниною язичницькій традиції на цей метал, що використовувався для зміцнення культу дохристиянських богів у Києві. Золото канонізувало богів нової віри, а тому на монетах було зображено Ісуса Христа.

Іоловне божество нового пантеону з книгою свого закону в лівій руці, але без нижньої частини тіла й ніг - таким був зовнішній вигляд монети, що його майстер копіював із малюнків у перших храмах Києва. Доповнювала зображення легенда, яка вміщувала напис "ІСУС ХРИСТОС". Значно легше було з іншого боку монети зображати відомого майстрові київського князя з великими вусами та іншими ознаками в розкішному вбранні, який у правій руці тримав хрест. Над лівим плечем було вміщено родовий знак князів Рюри-ковичів - тризуб.

Щойно відзначена, здавалось би, несуттєва деталь - зображення князя з великими вусами - має принципове значення, коли йдеться про етнічну належність останнього, що відповідало українській традиції та національному чоловічому типові. Згодом його намагалися забути й затерти. У тому легко переконатися, коли глянути на портрети київських князів у їх північно-московській інтерпретації, згідно з якою зображення Ярослава Мудрого скорше нагадувало монгола, ніж слов'яни на-українця.

На двох із одинадцяти відомих золотих монет написано "ВОЛОДИМИР, А ЦЕ ЙОГО ЗОЛОТО". На інших ця легенда дещо змінена і звучить: "ВОЛОДИМИР НА ПРЕСТОЛІ". Про зв'язки монети із підвищенням авторитету князя свідчить його зображення у вигляді священної особи, тобто з німбом на голові, як у святого. Це привело до того, що вона почала нагадувати князівську печатку. До речі, таку роль монети виконували і в подальші періоди. Культ християнської особи і предмети, вміщені на перших монетах, переконують у тому, що їх карбування почалося після прийняття Руссю християнства.

Невідомо, як називалися монети, карбовані руськими князями. У нумізматиці залежно від матеріалу виготовлення вони дістали назву "златники" та "срібляники".

Златники важили приблизно 4,2 г, від чого пішла назва руської вагової одиниці золотника (4,266 г). Виготовлялися золоті монети з високопробного золота, яке точно відповідало візантійським солідам. Вага і якість металу ще раз переконують у використанні цих монет для виробництва київських і як взірця для наслідування, і як сировини. Златники обслуговували сферу обігу, про що свідчить стертість екземплярів, які збереглися до наших часів.

Крім золотих, Володимир Великий карбував і срібні монети. Перші з них з'явилися в той самий часовий період (близько 990 р.). Зразком для їх виготовлення були візантійські срібні міліарисії, а сировиною - арабські та інші іноземні монети.

Перший тип срібляників дуже подібний до златників. На них також є зображення київського князя та Ісуса Христа, легенди "ВО-ЛОДИМИР НА ПРЕСТОЛІ" та "ІСУС ХРИСТОС". Згодом першу фразу було замінено на "ВОЛОДИМИР, А ЦЕ ЙОГО СРІБЛО". Попри такий напис, слід зауважити, що срібляники, які важили близько 3 г, були виготовлені з низькопробного срібла з великим домішком лігатури, що робило їх радше мідними монетами.

Подальші монети Володимира Великого (II-IV типи) з'явилися близько 1012 р. на честь чергового шлюбу князя. Основною відмінністю цих монет від попередніх було зображення на реверсі не Ісуса Христа, а тризуба. Карбувалися вони не довше двох років.

Наступним у хронологічній послідовності емітував власну монету Ярослав Мудрий. Перебуваючи намісником у Новгороді, 1014 р. він вирішив здобути незалежність від Києва; одним із кроків у цьому напрямку стало карбування срібляників. Іншою причиною дослідники називають необхідність оплати найманцям-варягам певної суми для оборони перед батьком Володимиром Великим.

На цих монетах, що важили 2,8-3,77 та 1,29-1,57 г, було зображення св. Георгія з відповідним написом. Цей святий був покровителем князя і дав Йому християнське ім'я. На реверсі срібляників містилися тризуб із кружальцем на середньому зубці та легенда "ЯРОСЛАВЛЕ СРІБЛО". Доповнювали зображення два крапкові обідки на обох боках монети, між якими на аверсі були розетки з розташованих хрестоподібно крапок, а на реверсі - букви АМНІ^, що мало означати слово "амінь".

Після того, як у 1019 р. Ярослав став київським князем, він до карбування монет вже не повертався, чому дослідники досі не можуть знайти пояснення.

Ще одним руським володарем, який здійснював випуск власних монет, був названий син Володимира Великого - Святополк Окаянний. Після кількарічної боротьби за престол у 1018 р. він став київським князем і почав емісію срібляників. Свою родову належність князь позначив, зобразивши на монетах двозубець, що був гербом брата Володимира - Ярополка, якого Святополк уважав своїм батьком. В інших аспектах зображення на монетах повторювали четвертий тип срібляників Володимира. На них також було зображено князя 1 вміщено напис, що означав "СВЯТОПОЛК".

Згодом на монетах з'явилися зображення св. Петра - покровителя Святополка та легенда з іменем Петрос. Монети з іменем Петор містили зображення великого князя на троні. То були останні монети Київської Русі.

Окрему групу становили монети внука Ярослава Мудрого - Олега-Михайла Тмутараканського. Близько 1078 р. цей князь випускав власну монету з зображенням свого покровителя архангела Михаїла та написом на зворотнім боці "ГОСПОДИ, ПОМОЗИ МИХАЙЛУ".

Протягом тривалого часу мусувалася думка про те, що карбували монети в Києві візантійські майстри за допомоги константинопольської монетної техніки. Нині цю думку спростовано. Вивчення київських монет свідчить, що перші штемпелі для золота і частково срібла часів князя Володимира виготовлялися акуратніше з розрахунком на певну рельєфність зображення на монетах, нерідко без збереження дзеркальності. Київські майстри дотримувались "економної" зображувальної манери, що вимагало постійного оновлення зображень на монетах.

Про відсутність у Київського монетного двору - скромної ремісничої майстерні - контактів із константинопольськими майстрами чи іншими наставниками свідчить своєрідна технічна заготованка срібних кілець. Замість звичайного у технології виготовлення західноєвропейських монет вирізування кілець із срібла, викутого листами, була застосована повільна реміснича техніка виливки заготованок у складних формах. Важливою перевагою для цієї техніки карбування монет була безпосередня придатність вилитих заготованок для карбування, тоді як кований метал набирав жорсткості й вимагав термічної обробки відрізків.

Звісно, технологія київських майстрів карбування монет також мала достатньо виробничих труднощів і незручностей, але це було пов'язано з тогочасним рівнем ремісничої майстерності. З її вдосконаленням відповідно поліпшувались якість і форма грошової одиниці.

Із зображень на монетах постатей князів і святих, а також тризуба у поєднанні з хрестом, можна виснувати про єдність державної влади з християнством. Це відповідало імперським уявленням князівської влади, яка прагнула зміцнити державу. Очевидна річ, що монетарна політика останньої виконувала не тільки економічну, а й політичну функцію. Монета була не тільки засобом обігу, вдосконалювала і спрощувала його, а й служила великою об'єднавчою силою, вивищувала авторитет Київської Русі у світі, зокрема у Східній та Центральній Європі.

Монета Київської Русі - цінне джерело вивчення економіки та економічної думки тогочасної доби. Це - мистецький, ремісничий, духовний скарб нашого минулого, на якого повинно спертися українське сьогодення.