Економіка торгівлі - Марцин B.C. - Тема 17. Особливості формування конкурентної політики в період глобалізації

Важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може існувати без розвинутих форм конкуренції. Суспільства, які покладаються на конкуренцію, завжди краще за інших досягають своєї мети.

В економічній літературі часто трапляються такі строки, як "конкуренція", "конкурентоспроможність", "конкурентна боротьба", "конкурентний ринок". Цим строкам іноді надають значення, не завжди їм притаманні Узагальнюючим поняттям є поняття конкуренції, тобто явної чи прихованої дії на ринку.

Конкуренція є визначальною рушійною силою підприємства. Це боротьба між суб'єктами господарювання економічної сфери за більш вигідні умови виробництва та продажу товарів, послуг, термін "конкуренція" на сучасному етапі широко вживається не тільки у виробничій чи торговельній сфері, а і в інших сферах людської діяльності, зокрема у некомерційних. Конкурують між собою навчальні та лікувальні заклади, музеї, картинні галереї. Отже, конкуренцію можна трактувати як боротьбу між виробничими підприємствами чи виробниками, торговцями за більш вигідні умови виробництва і торгівлі товарами, зумовлену суспільним поділом праці та відокремленістю виробників. Це одна з економічних форм розвитку продуктивних сил в умовах товарного виробництва. У ринкових відносинах конкуренцію природно й об'єктивно можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.

Формування і забезпечення успішного функціонування конкуренції можливе у разі здійснення цілеспрямованої державної політики, яка б передбачала створення загальних сприятливих умов для усунення бар'єрів, які обмежують вихід суб'єктів господарювання на монополізовані товарні ринки. Для української економіки специфічною особливістю є наявність бюрократичних перешкод у створенні здорової конкуренції. Це значною мірою визначається далекоглядністю державної політики та дієвістю адміністративної практики. Часто адміністративні бар'єри стають серйозною політичною, економічною і соціальною проблемою. Це в першу чергу стосується:

відсутності механізму реалізації Закону України "Про захист економічної конкуренції";

— самовільного розширення керівниками державних адміністрацій повноважень у сфері ціноутворення;

наявності рішень керівників державних адміністрацій щодо цінового регулювання, яке не сумісне з повноваженнями, наданими їм законодавством;

наявність кола функцій, здійснення яких органами державної влади та місцевого самоврядування пов'язане з можливістю одержання ними госпрозрахункового прибутку;

— делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування суб'єктам господарювання;

— гальмування розвитку системи правової допомоги представникам малого бізнесу;

— недосконалості відповідної правової бази з питань розподілу обмежених ресурсів (землі, приміщень, державних субсидій та пільгових кредитів), яка не сприяє забезпеченню рівного конкурентного доступу до ресурсів, що знаходяться у державній власності.

Конкуренцію як дію необхідно розглядати з позицій ефективного господарювання, де задіяна велика кількість продавців відповідної продукції та вичерпна інформація про мобільність використовуваних ресурсів. Як результат господарювання конкуренція сприяє оцінці, порівнянню норми прибутку з оптимальним розподілом між працею і капіталом у межах конкретної галузі. Оскільки конкуренція—це більшою мірою процес, то виникає необхідність розробки моделі досконалої конкуренції, яка б зводилась до створення умов і можливостей максимального задоволення потреб.

Необхідною умовою розвитку конкуренції є підвищення конкурентоспроможності українських підприємств. Вирішення цієї проблеми повинне сприяти посиленню регулюючого впливу держави на формування економічних та організаційних передумов уведення в дію фундаментальних механізмів конструктивної конкуренції, використання коштів, одержаних від приватизації, головним чином на технічне та технологічне становлення вітчизняного виробництва, розширення експорту конкурентоспроможної продукції, перехід до активної експортоорієнтованої стратегії економічного розвитку на базі цілеспрямованого формування та ефективної реалізації експортного потенціалу України. Державна та регіональна політика має сприяти досягненню та збереженню підприємствами технологічного лідерства, створенню на різних управлінських рівнях ефективних систем управління якістю, які б відповідали міжнародним вимогам. Ця проблема повинна вирішуватися на державному рівні.

Розвинуті країни світу вводять механізм регулювання конкуренції, тобто встановлення відповідних правил, коли підприємства та фірми намагаються запровадити нові принципи суперництва. їх суть полягає в тому, що підприємці діють на підставі детально розробленої маркетингової стратегії, вивчивши ринкові можливості та його кон'юнктуру. Це значною мірою запобігає виникненню кризи надвиробництва, оскільки зі споживачем наперед узгоджуються обсяги, номенклатура, умови та терміни реалізації продукції. Зрозуміло, що конкуренція має як позитивні, так і негативні риси. Тривалий час у нашій країні робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції: витіснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляція тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці господарювання конкуренція була майже відсутня.

Позитивна роль конкуренції в ринковій економші виявляється у функціях, які вона виконує:

по-перше, як переконує світовий досвід, вона охоплює всі зв'язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом та пропозицією і в кінцевому підсумку— суспільними потребами та виробництвом;

по-друге, сприяє спілкуванню (кооперації) та погодженню інтересів виробники). У результаті поділу праці інтерес кожного з них пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників; через ринковий механізм підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам;

по-третє, примушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;

по-четверте, стимулює підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки і технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати споживчі якості виробів, у відповідь на зростаючі потреби і зміну смаків споживача. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;

по-п'яте, формує ринкову ціну, забезпечуючи збалансоване співвідношення між суспільними потребами та суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.

Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції, хоча купівля-продаж товарів, використання грошей може бути і без неї. Ось чому треба з'ясувати, як виникає конкуренція.

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку багатьох незалежних виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, то панує монополія, яка по суті заперечує конкуренцію. Монополія і конкуренція —це антиподи.

Друга умова виникнення конкуренції—це свобода вибору господарської діяльності виробники). Кожний з них не тільки визначає, що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни у виробництво, визначати його обсяги тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між попитом і пропозицією. Якщо, припустимо, попит перевищує пропозицію, то у покупця не має свободи вибору, оскільки через дефіцит уся продукція реалізується. Там, де є дефіцит, немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції варто вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Однак вибір діяльності зумовлює тільки можливість виробництва. Для того, щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

В умовах адміністративно-командної системи вільного ринку засобів виробництва не було: по-перше, покупцями засобів виробництва були лише державні та кооперативні підприємства, по-друге, навіть ці покупці не мали права купувати те, що їм потрібно, по-третє, вибір засобів виробництва був обмежений, недостатній. У зв'язку з цим підприємства намагалися створювати запас найбільш дефіцитних засобів виробництва. Відбувалося омертвіння значного капіталу, що негативно відбивалося на ефективності виробництва.

Конкурентоспроможність підприємства можна визначити за допомогою трьох груп показників, які відображають конкурентоспроможність продукції, що випускається, та ефективність використання ресурсів.

Перша група містить показники, які характеризують економічні параметри, —собівартість, ціну виробу та споживання, умови платежу та поставок, строки й умови гарантії та ін. Друга група включає показники, які характеризують стан і використання живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних затрат. Третя група містить використання обігових коштів, а також фінансовий стан підприємства.

При оцінюванні конкурентоспроможності підприємства предметом уваги повинна бути номенклатура випущеної продукції та її конкурентоспроможність. Саме продукція з її якістю, упаковкою, сервісом, рекламою приваблює не лише покупця, а також бізнесмена, акціонера, інвестора. Загальні правила оцінки конкурентоспроможності продукції:

— вибір та аналіз ринку для реалізації товару;

вивчення конкурентів з виробництва і реалізації аналогічних товарів;

вибір та обґрунтування найбільш конкурентоспроможного товару-аналога як базу для порівняння;

визначення необхідних груп параметрів, які потрібно оцінити;

установка набору одиничних показників за відповідними групами параметрів;

вибір методик розрахунків, визначення та аналіз зведених показників за товарними групами;

розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару підприємства;

розробка товарної політики підприємства відносно виробництва товару для певного ринку, розширення його виробництва, експорту, розробка заходів з підвищення конкурентоспроможності товару, зняття його з виробництва та ін.

Щоб задовольнити свої потреби, покупець повинен придбати товар, а потім, якщо це досить складний виріб, здійснювати витрати з експлуатації—купувати паливо, мастила, запасні частини.

Четверта група—нормативні параметри, які показують, чи відповідає виріб стандарту, нормам, правилам, що регламентують межі, за які певний параметр не має права виходити. До них належать показники надійності, ресурсу виробу, безвідмовності, довговічності, ремонтопридатності, а також ергономічні параметри (гігієнічні, фізіологічні, психологічні та ін.), які демонструють відповідність товару якостям людського організму та людської психіки, визначають зручність роботи, швидкість стомлення.

Конкурентоспроможність продукції—це характеристика продукції, яка відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення. Показник, який виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізованої продукції відносно товару-конкурента. Необхідно звернути увагу на те, що конкурентоспроможність будь-якої продукції може бути визначена тільки в результаті порівняння і тому є відносним показником. Вона зумовлюється сукупністю властивостей цієї продукції, які входять у склад її якості та важливих компонентів для споживача і визначають затрати споживача при купуванні, вживанні (експлуатації) та утилізації продукції. Шляхи визначення переваг та оцінка конкурентоспроможності починається з встановлення мети дослідження, перш за все якщо необхідно визначити місце певного товару серед аналогічних. Для цього буде достатньо провести їх пряме порівняння за найважливішими параметрами. Якщо метою дослідження є оцінка перспектив збуту товару на конкретному ринку, то в аналізі має використовуватися інформація, яка включає відомості про вироби, які вийдуть на ринок у перспективі, а також про зміни чинних у країні стандартів і законодавства. динаміки споживчого попиту. Незалежно від цілей дослідження, основою оцінки конкурентоспроможності повинне бути вивчення ринкових умов, яке варто проводити постійно, як до початку розробки нової продукції, так і в процесі її реалізації. Завдання полягає в необхідності виділення тієї групи факторів, які впливають на формування попиту в певному секторі ринку. З цією метою розглядаються зміни у вимогах постійних замовників продукції, аналізуються напрями розвитку аналогічних розробок, порівнюються сфери можливого використання продукції, коло постійних покупців. Економічна стратегія конкурентної політики базується на основі вивчення ринку та вимог покупців. Після цього обирається продукція, за якою проводитимуться аналіз чи формуватимуться вимоги до майбутнього виробу, а далі визначається номенклатура параметрів, які беруть участь в оцінюванні.

Під час аналізу повинні використовуватися такі ж критерії, якими оперує споживач, обираючи товар. У зв'язку з цим за кожною з груп параметрів проводиться порівняння, яке показує близькість цих параметрів відповідному параметру потреби.

Аналіз конкурентоспроможності починається з оцінки нормативних параметрів. Якщо хоча б один із них не відповідає рівню, який передбачений нормативами та стандартами, то подальша оцінка конкурентоспроможності продукції не має сенсу, незалежно від результату порівняння за іншими параметрами. На наступному етапі проводиться підрахунок групових показників, які в кількісній формі відображають відмінність між аналізованою продукцією та потребою за деякою групою параметрів і дають змогу робити висновки про ступінь задоволення потреби за цією ж групою. Далі розраховується інтегральний показник, який використовується для оцінювання конкурентоспроможності аналізованої продукції за всіма розглянутими групами параметрів у цілому.

Отримані при оцінюванні конкурентоспроможності дані використовують для того, щоб зробити висновки про неї, а також вибрати шляхи оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції при вирішенні ринкових завдань. Однак факт високої конкурентоспроможності самого виробу є лише необхідною умовою реалізації цього виробу на ринку в певних обсягах. Необхідно також враховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини тощо.

Внаслідок оцінювання конкурентоспроможності продукції можуть бути прийняті: рішення щодо зміни порядку проектування продукції; технології виготовлення продукції, методів випробувань, системи контролю за якістю виготовлення, упаковки, зберігання, транспортування, монтажу; складу, структури матеріалів, які використовуються (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів чи конструкції продукції; цін на продукцію, послуги з обслуговування та ремонту, запасні частини; порядку реалізації продукції на ринку; структури та розміру інвестицій у розробку, виробництво та збут продукції; структури та обсягів кооперованих поставок при виробництві продукції та цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників; системи стимулювання постачальників; структури імпорту і видів імпортованої продукції.

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно стає більш прибутковим, ніж його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів і послуг, а його продукція користується постійним попитом. Однак у житті цей стан не є незмінним. Тому керівництво підприємства має відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Це важливий крок втілення економічної стратегії конкурентної політики. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв тощо. Справа в тому, що через різночасність змін, які відбуваються у параметрах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства у стадії загальної зрілості, деякі з них будуть знаходитися у стані занепаду, а на їх зміни потрібно буде багато часу. Тому відповідно до прийнятої стратегії розвитку підприємства необхідно відслідковувати зміни кожного фактора. Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фактори—це ті, на які підприємство впливати не може і в своїй політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них належать:

1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, залежно від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

2. Господарська кон'юнктура, що складається. Вона включає кон'юнктуру ринків сировинних і матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, засобів виробництва, фінансових ресурсів.

3. Розвиток основних підтримуючих галузей. У цьому випадку йдеться про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів і джерел енергії. їх упровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

4. Параметри попиту, які включають зростання попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дають змогу підприємству отримувати високий прибуток, а також закріпити своє становище на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження купівельної можливості населення, навпаки — не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

До внутрішніх факторів належать такі:

1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структура управління, професійний та кваліфікаційний рівень керівних кадрів тощо).

2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, посилює внутрішню гнучкість виробництва.

3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплексність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції з використаної сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), не комплексна її переробка призводить до збільшення витрат виробництва, а отже, до зменшення прибутку, що в свою чергу не дає змоги розширити виробництво. Внаслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки—покращення використання сировини, його комплексна переробка знижують витрати виробництва, а отже, підвищують конкурентоспроможність.

4. Збут продукції: його обсяг та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства. Можна досягти непоганих результатів у виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець через непродуману збутову політику. Тому підприємство завжди повинне намагатися здійснити ефективний збут за рахунок продажу продукції. Для цього необхідні ринкове стимулювання, збільшення обігу продажу, завоювання нових ринків збуту. Ця стратегія робиться, з одного боку, на основі формування "свого" покупця, проведення ефективної цінової політики, а з іншого — шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням за доступними цінами. Втілення такої стратегії дає змогу орієнтуватися, у якій площині спрямовувати управлінську діяльність з метою формування конкурентоспроможності підприємства. Проведений аналіз сегментації ринку за допомогою методів маркетингового дослідження дає можливість визначити взаємозв'язок "виробник—споживач" або "продавець—покупець" і оцінити причини, за якими споживач надає перевагу товарам конкурентів. На підставі таких узагальнень створюється можливість факторного аналізу тенденцій, які притаманні досліджуваному ринку при визначенні ступеня його монополізації.

З метою розробки сталої стратегії формування конкурентоспроможності підприємства доцільно в об'єкт дослідження включити і посередників у здійсненні операцій купівлі-продажу товарів. До методики визначення ступеня монополізації регіональних товарних ринків варто включити аналіз переліку підприємців, які займають монопольне становище на ринку. Це спростить визначення сукупності суб'єктів господарювання, щодо яких застосовуватимуть антимонопольне регулювання, та дасть змогу систематизувати проаналізовану інформацію і виробити відповідний підхід до застосування антимонопольної політики.

При визначені конкурентоспроможності підприємства важливим є поділ ринків на загальнодержавні та регіональні, визначення наявних бар'єрів вступу на ринки певного конкурента зі стратегією проведення політики демонополізації та підтримки конкуренції. Бар'єри вступу на ринок потенційних конкурентів можуть бути як стратегічні, так і нестратегічні.

Стратегічні бар'єри створюються свідомою діяльністю самих фірм, поведінкою, яка перешкоджає проникненню нових фірм у певну галузь. До них належать такі заходи підприємців, як зберігаючі інновації; довгострокові контракти з постачальниками ресурсів; одержання ліцензій та патентів на певний вид діяльності; збереження не завантажених потужностей; усі методи підвищення мінімально ефективного обсягу випуску для галузі; цінова та збутова політика; особливості діяльності виробників як утримувачів патентів, ліцензій, товарних знаків; великі розміри господарського обороту та налагоджений механізм виробничого процесу, що створює резервні потужності, які можуть бути використанні для ведення цінової конкуренції та швидкої експансії у незаймані сегменти ринку. Однозначно, що всі ці заходи обмежують конкуренцію та сприяють підвищенню економічної концентрації.

Включення у методику визначення концентрації ринків, проведення аналізу бар'єрів вступу та виходу на них потенційних конкурентів особливо важливі для проведення адекватної промислової політики держави. Значна частина стратегічних бар'єрів вступу може бути трактована як зловживання монопольною владою та запобігатися антимонопольним законодавством.

До нестратегічних бар'єрів належать:

— обмеження попиту (місткість ринку). Висока насиченість ринку товарами або низька купівельна спроможність покупців є серйозними перешкодами для освоєння ринку потенційними конкурентами, вони роблять певний товарний ринок непривабливим для нових підприємців у зв'язку з низькою прибутковістю, високим рівнем конкуренції та інвестиційного ризику. В умовах української економіки за зумовленої місткості ринку його відкриття для іноземних конкурентів можна розглядати як додатковий фактор стимулювання потенційної конкуренції. Але бар'єр місткості ринку все ще не може бути достатньо ефективним в умовах перехідної економіки України;

— бар'єри капітальних витрат або обсяги початкових інвестицій для вступу на товарний ринок. Обсяги початкових інвестицій визначають тільки можливість чи неможливість організації нового виробництва у галузі. Величина капітальних витрат окреслює оптимальний економічний розмір підприємства: величину і структуру активів, технологію та організацію виробництва. Ступінь розвиненості організації та відкритості ринку праці, інвестиційних товарів, ринку технологій впливають на перспективність створення нового виробництва у галузі. Об'єктивний бар'єр для вступу на ринок — це можливість одержання потенційним конкурентом фінансових ресурсів (залежно від розвитку капіталу, його інфраструктури та конкурентоспроможності);

— бар'єри, які базуються на перевагах у рівнях витрат. Переваги створюються процесом функціонування наявних фірм у галузі (накопичення досвіду економії витрат і оптимального розподілу ресурсів). Вони виникають за рахунок виробництва фірмами більшого обсягу продукції, що функціонують у галузі, порівняно з тим, що може освоїти потенційний конкурент. Переваги у витратах є наслідком зростаючої віддачі від масштабу виробничої функції. У сучасних умовах української економіки ефект масштабу не може бути суттєвим бар'єром вступу в галузь, оскільки розширення виробництва і продажу товару на більшості вітчизняних ринків забезпечується не за рахунок вступу нових фірм у галузь, не завдяки розширенню потужностей діючих підприємств, а в результаті більш повного використання наявних виробничих потужностей фірм;

— вертикальна інтеграція та вертикальні обмеження. До них належать такі типи контрактів між постачальником і покупцем, які накладають на обидві сторони обов'язки, прямо не пов'язані з фактом поставки товару та його оплатою. Метою такої інтеграції є бажання зменшити витрати виробництва і збуту продукції, що дає фірмі конкурентні переваги, посилює її ринкову владу та створює бар'єри для вступу інших фірм у галузь;

— адміністративні бар'єри. Це заходи регулюючого характеру з боку державних органів влади. Хоча таке регулювання є об'єктивно необхідним, але саме надлишкова регламентація підприємництва у галузі створює додаткові бар'єри для нових фірм: ліцензування діяльності, квотування виробництва, ускладнений порядок реєстрації підприємств, перешкоди у відведенні земельних ділянок і наданні виробничо-службових приміщень. Найбільш вагомими при вступі потенційних конкурентів на нові ринки є саме адміністративні бар'єри.

Нестратегічні бар'єри вступу в галузь можуть бути об'єктом лише непрямої політики держави. В умовах існування нестратегічних бар'єрів вступу у галузь фірми, які в результаті одержали монопольну владу, не мають підпадати під жорсткі санкції в межах антимонопольного законодавства.

Базуючись на такому підході до розробки та вдосконалення стратегії конкурентної політики демонополізації товарних ринків, важливим є створення конкурентного середовища на регіональних товарних ринках. Воно повинно базуватися на:

— захисті підприємницької дальності і споживчого ринку від монопольної діяльності та виявів недобросовісної конкуренції;

— зниженні (знятті) бар'єрів вступу потенційних конкурентів на регіональні ринки, збільшення їх кількості;

— контроль за ступенем монополізації та концентрації на регіональних товарних ринках;

— удосконалення державного регулювання діяльності ринків природних монополій.

Захист підприємницької діяльності та споживчого ринку має здійснюватися шляхом обмеження цінового регулювання, зменшення протекціонізму митних тарифів і посилення контролюючих функцій з боку антимонопольного комітету та інших органів управління щодо захисту прав учасників ринку та від антиконкурентних проявів. Зниження чи зняття бар'єрів вступу потенційних конкурентів на регіональні ринки виявляється у підтримці самостійності відокремлення підрозділів; обмеженні повноважень органів місцевої виконавчої влади щодо втручання у господарську діяльність підприємств; обмеженні фінансово-кредитних та адміністративних пільг для підприємств природних монополій.

Контроль за ступенем монополізації та концентрації на регіональних товарних ринках повинен здійснюватися через розукрупнення державних монопольних організаційних структур і поділ діючих монопольних утворень.

Удосконалення державного регулювання діяльності ринків і функціонування природних монополій мають бути зосереджені на частковому посиленні адміністративно-економічних важелів регулювання діяльності цих монополій, контролю за дотриманням антимонопольного законодавства щодо їх діяльності, вдосконалення механізму цінового регулювання природних монополій.

Визначивши та оцінивши середовище, в якому буде працювати підприємство, необхідно перейти до встановлення своєї ролі, зайняття відповідного становища на ринку. Тут важливо виходити з максимізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів. Серед форм і методів максимізації внутрішніх можливостей варто виділити основні етапи проведення технологічної політики, направленої, по-перше, на постійне внесення змін у використання ноу-хау в технології виробництва, посилення іміджу своєї продукції, що дає змогу підприємству стати лідером у випуску певної продукції, по-друге, на забезпечення її високої якості, по-третє, на поставку продукції в строк.

Прагнучи гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство має забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої. Іншими словами, воно повинно знайти спосіб оптимального поєднання бажаної технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі умови пропозиції. Для цього важливим є ухвалення правильної конкурентної політики щодо формування пропозиції, де вагоме місце буде належати правильно розробленій економічній стратегії конкурентної політики.