Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 8.3. Грошовий обіг в Україні після союзу з Московією

Грошова система Росії була заснована на рублі, назва якого походила від новгородської гривні, яка була в обігу до XV ст. З цього зливка срібла карбували 200 денг. Вага цих монет постійно зменшувалася, що спричинило перетворення рубля на суто лічильну одиницю, яка стала означати певну кількість монет.

З метою уніфікації грошової системи у 1534 р. Єлена Глинська провела грошову реформу, за якою лічильний рубль становив 100 копійок (новгородок), кожна з яких важила 0,68 г. Крім того, в обігу перебували московські денги, що становили півкопійки, та південги, або полушки. Минуло століття, і рубль уже містив 48 г.

У період приєднання України до Московії в Російській державі існували суттєві проблеми в грошовому обігу. Єдиним законним засобом платежу залишалися срібні копійки та дуже рідкісні денги. Крім того, їх катастрофічно не вистачало для оплати військових видатків, зокрема платні війську, яке вело війну з Польщею. Сировиною для виготовлення срібних монет були західноєвропейські талери, які в Росії називалися єфимками. На ринок вони не надходили, бо обіг іноземних монет у країні було заборонено.

Щоби видістатися з цієї складної ситуації, російський цар Олексій Михайлович (1629-1676 рр.) вирішив провести грошову реформу. Ще однією причиною для цього була необхідність розповсюдження російських монет на українські землі та витручення з них польських номіналів.

Першим етапом грошової реформи, що тривала з 1654 р. по 1663 р., було введення в обіг неповноцінних срібних рублів і півполтин, а також мідних полтин, алтинів (3 копійки) і грошів (2 копійки). Срібна монета, на якій був напис "рубль", за вагою відповідала 64 срібним копійкам, які не вилучалися з обігу, але за номінальною вартістю ділилася на 100 копійок. Мідна полтина за номінальною вартістю вартувала більше, ніж срібна. Срібні півполтини карбувалися на секторах розрублених на чотири частини талерів.

Податкові платежі повинні були проводитися лише старою срібною монетою. Нові мідні могли бути в обігу лише в європейській частині Росії, а в Сибіру будь-які платежі мали здійснюватися за допомоги нових або старих срібних монет.

Обіг і використання нових грошей регламентувалися царською грамотою, яка встановлювала їхній примусовий курс і кару за відмову приймання. Але в населення, яке не дуже зважало на укази, більшим попитом користувалися старі срібні копійки. Проблеми виникли також і з карбуванням нових монет. "Молотові снаряди" постійно ламалися, штемпелі розбивалися, не вистачало майстрів. Це змусило повернутися до ручного карбування монет на розплющеному дроті.

Зваживши на непопулярність нових монет, 1655 р. уряд вирішив відмовитися від їх карбування. В обігу з'явилися "єфимки з ознакою". Це були західноєвропейські талери, на яких двома штемпелями наносилися кругле зображення копійки та напис "1655", що означав рік випуску. Встановлювався офіційний курс нової монети на рівні 64 копійок, що відповідало її реальній вартості. Єфимки з ознакою були прирівнені до випущених раніше срібних рублів. Ці монети поряд із півполтинами перебували в обігу до 1659 р., коли були викуплені в населення за мідні копійки. Деякі дослідники основною причиною випуску в обіг перекарбованих талерів називають високу популярність цього виду монет на українських землях.

У кінці 1655 р. також почався випуск мідних копійок, які за виглядом і вагою відповідали срібним. За встановленим примусовим курсом в обігу вони перебували за співвідношенням 1:1. Спершу мідні копійки не викликали неприязні серед простих людей, які були призвичаєні до різноманітних грошових сурогатів. Але уряд карбував їх дедалі більше, скуповував за них срібні копійки. Водночас податки мали сплачуватися лише сріблом. До того ж за мідні копійки викуповувалися експортні товари в купців, які потім перепродавалися державою на зовнішньому ринку.

Курс мідних копійок катастрофічно падав: 1663 р. за срібну копійку давали 12 мідних. Це викликало збільшення обсягів їхнього карбування (за п'ять років їх випустили на суму, що складала 20 млн рублів) і зростання цін. В обігу з'явилася велика кількість фальшивих мідних копійок. І, хоча за фальшування встановлювалася дуже сувора кара (відрізування рук і ніг, заслання в далекі міста), ним захоплювалися різноманітні верстви населення - від сільських ковалів до бояр і купців. Крім того, фальшивомонетників прикривали високопоставлені особи, серед яких були царський тесть Ілля Милославський та думний дворянин Матюшкін.

Величезна кількість мідних копійок, значне зростання цін, бездіяльність царя стосовно до фальшивомонетників призвели до зростання невдоволення серед простого люду, який 1662 р. підняв повстання у Москві, що дістало назву Мідний бунт. Після його придушення було страчено чи заслано до Сибіру 7 тис, осіб. Негативні настрої поширились і на інші російські міста (Новгород, Псков) та приєднані українські землі, де населення відмовлялося приймати мідні копійки.

Але був і позитивний результат повстання: вже 1663 р. обіг мідних монет припинили. У населення 100 мідних викуповувалися за 1 срібну копійку.

Всупереч потугам російського уряду припинити обіг іноземної монети на території України, тут популярними засобами платежу залишалися польські гроші (осьмаки), півторагрошовики (чехи) і тригрошовики (шаги). За неофіційним співвідношенням один талер відповідав 90 польським грошам або 60 російським копійкам.

Вагомі зміни в російському та українському монетному господарстві відбулися лише за царювання Петра І (1689-1725 рр.). Маючи на меті створення грошової системи з великою кількістю номіналів, уніфікацію українського та російського грошових ринків і збільшення доходів казни, цар провів грошову реформу, яка тривала з 1698 р. по 1718 р.

На першому етапі (у 1698 р.) лічильно-ваговий рубль був прирівняний до західноєвропейського талера. Він почав містити 28 г і ділився на 100 срібних копійок. Почалося будівництво та обладнання монетних дворів, де виробництво монет мало здійснюватися за допомоги машин.

У 1700 р. з'явилися нові мідні монети - денга, полушка та півполушки, які становили відповідно пів, чверть і восьму частину копійки. Наступний рік характеризувався появою нових срібних полтин, півполтин, гривеників (гривень), що становили 10 копійок, і десять денг (півгривні), тобто 5 копійок. Того ж року почалося карбування золотого червінця (3,44 г), який відповідав західноєвропейському дукатові, та подвійного червінця.

Справжній злам стався 1704 р., коли було випущено срібний рубль вагою 28 г і його соту частину - мідну копійку. Втім, аж до 1718 р. в обігу перебували старі срібні копійки. Крім того, 1704 р. почалося карбування мідних полтинів (3 копійок). Так роздрібний обіг повністю забезпечили розмінною монетою.

У 1718 р. припинилося карбування срібних копійок і почався випуск нових золотих монет вагою 4,04 г з текстом, що засвідчував їхню вартість, - два рублі. У наступні роки з'явилися нові номінали: мідні 5, срібні 15 і 20 копійок, золоті імперіали (11,61 г золота) і на-півімлеріали, що становили 10 і 5 рублів відповідно.

Починаючи з монет Петра І, на них зображувався самодержець або герб Росії (двоголовий орел), містилася легенда з іменем правителя, позначалися номінал і дата випуску. Для неграмотних людей на дрібних монетах номінальна вартість позначалася словами та відповідною кількістю крапок. Крім того, слід зазначити, що написи на всіх монетах (крім кількох видів золотих) були зроблені російською мовою, що суттєво відрізняло їх від західноєвропейських. Поступово старослов'янське позначення року буквами, що було характерне для допетровських монет, замінялося цифровим. З 1700 р. також почалася заміна року від створення світу на рік від Різдва Христового.

Отже, в Російській державі було створено грошову систему, яка могла обслуговувати всі види торгівлі. У 20-30-х рр, XVIII ст. російські гроші посіли панівне становище на українських землях, хоча до кінця століття тут в обігу залишалися монети Речі Посполитої та західноєвропейські талери.

Великою проблемою для російських та українських земель було масове фальшування монет. Водночас зменшувалася вага монет офіційних випусків. У 60-х рр. XVIII ст. вміст срібного рубля було зменшено до 18 г, і він залишався таким аж до XX ст. Тоді ж в українській мові з'явилося слово "карбованець" - ймовірно, від косих нарізів (карбів) на гурті рублевих монет.