Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 12.3. Іпотечні банки Галичини

Розвинений ринок землі та міської нерухомості став причиною виникнення в Галичині системи іпотечного кредиту. У 1841 р. місцеві поміщики утворили у Львові Галицький державний кредитний інститут - Земельне (Крайове) кредитне товариство, яке стало постачальником іпотечного кредиту для сільського господарства. Цей заклад мав місцевий характер, і його операції обмежувалися двома провінціями - Галичиною та Буковиною.

На той час Австрійська імперія не мала загального для всієї держави джерела іпотечного кредиту, одначе не можна стверджувати, що виникнення іпотечних банків особливо сильно змінило економічний стан нерухомості. Потреба в кредиті задовольнялася масою місцевих громадських закладів, котрі хоч і не мали характеру іпотечних банків, але розміщували свої вільні капітали під іпотечне забезпечення. До них належали ощадні, сирітські, позичкові каси, позичково-ощадні та страхові товариства. Із зростанням цих закладів збільшувалися операції з іпотечним кредитом. Лише 1856 р. при Австрійському національному банку було відкрито відділення іпотеки, яке мало здійснювати свої операції на території всієї імперії.

У бідніших аграрних провінціях, до яких належала й Галичина, населення було переважно рільницьким і грошей не мало. З цієї причини дуже повільно зростали заощадження, що не відповідало постійній потребі землевласників у капіталі. За відсутності значних місцевих заощаджень особливого значення набували іпотечні банки. Так, 1889 р. в Галичині з загальної суми іпотечних позик усіх закладів у розмірі 175 535 тис. злотихринських (гульденів) 82,5% припадало на іпотечні позики банків. Дослідники переділяють усі тогочасні іпотечні банки на дві групи:

1) акціонерні банки, головною метою яких було отримання дивідендів на залучений капітал;

2) провінційні іпотечні банки, крайові кредитові товариства і відділи довгострокового кредиту при ощадних касах, діяльність яких ґрунтувалася не на отриманні прибутку, а на задоволенні суспільних потреб у кредиті.

Слід зазначити, що в галицьких кредитових закладах простежувалося змішування акціонерних засад із засадами взаємності. З одного боку, утворювався особливий, незалежний від резервів основний капітал, що приносив власникам паїв дивіденди, а з іншого - позичальники, отримавши позику, перебирали кругову поруку за зобов'язаннями кредитного закладу, що характерне для взаємних товариств.

У 1867 р. у Львові було створено Галицький акціонерний гіпотеч-ний банк. Ця перша акціонерна установа мала право, крім надання іпотечних кредитів та емісії заставних листів, надавати короткострокові вексельні та ломбардні кредити. Іпотечні позики забезпечувались і міською, і сільською нерухомостями. При цьому їхній обсяг обмежувався 50% вартості нерухомості або 33,3% вартості лісу. Попри відсутність відповідного застереження у статуті, селянам позики не надавалися. Іншими операціями банку були: приймання вкладів на звичайні та валютні ощадні книжки, приймання на зберігання цінних паперів, обмін валюти.

Фінансове становище банку опинялося під загрозою внаслідок кризи 1873 р., а потім у 1883-1888 рр., коли зменшилася сума кредитів через сільськогосподарську кризу. Наприкінці XIX ст. банк залучили до реалізації кількох промислових проектів, що також не принесло йому особливої користі в результаті кризи 1899 р. У той час банк мав відділення в Чернівцях, Кракові й Тернополі.

В останні перед Першою світовою війною роки Галицький акціонерний гіпотечний банк систематично отримував прибутки і виплачував акціонерам 10-відсоткові дивіденди. У 1914 р. обсяг наданих банком позик становив 207 млн крон. 1914-1916 рр.- період застою в діяльності банку. У1917 р. він став складовою Австрійського концерну в Польщі, далі провадив свою діяльність на українських землях і проіснував аж до другої світової війни.

У1868 р. у Львові виник селянський кредитний заклад, який дістав назву Рустикального банку. Метою його діяльності було надання майнового та особистого кредиту дрібним землевласникам і ремісникам у Галичині й на Буковині, а ще-довгострокового кредиту без майнової застави сільським громадам та іншим юридичним особам у краї. Кредит надавався в розмірі не більш як 3/5 вартості землі, не обтяженої боргами, у заставних листах чи готівкою. Готівкою позика надавалася за умови її розміру до 1/5 вартості іпотеки строком на 1 рік і з наступною сплатою протягом 2 років. Кредит, що мав бути погашений протягом 6-14 років, надавався у 6-відсоткових заставних листах, хоча реально стягувалося 10-12%. На той час це було досить дорого.

Кошти для операцій банк отримував, випускаючи заставні листи й залучаючи вклади, сума яких була обмежена двократним розміром заставного і резервного фондів.

Слід зазначити, що банк мав недбалих керівників. У своїй діяльності він не доходив безпосередньо до клієнтів, а користувався послугами дорогих і несолідних агентів. Проводячи кредитування, Рустикальний банк не перевіряв фінансового стану боржників, цільового використання кредитів, не слідкував за пунктуальністю сплати відсотків. Багато банкрутств боржників змушували банк продавати заставлені нерухомості. Так, 1877 р. на нього припадав 41% усіх аукціонів у Галичині.

Вже 1878 р. банк став об'єктом предметом критики з боку Крайового сейму. Значна заборгованість позичальників та брак готівкових коштів стали основними причинами банкрутства Рустикального банку, ліквідація якого тривала з 1884 р. по 1889 р.

Невдалою виявилась і спроба створення у 1872 р. у Львові інституту іпотечного кредитування під назвою Загальний заклад рільничо-кредитний для Галичини та Буковини (Крилошанський банк). Цей банк емітував заставні листи під іпотеку сільських або міських нерухомостей в малих провінційних містечках. Недбале керівництво призвело до ліквідації банку в 1886 р.

Особливістю іпотечної банківської справи в Галичині було існування досить сильного громадського Крайового банку для Королівства Галичини іЛодомеріїз Великим князівством Краківським. Цю установу створили 1881 р. за рішенням Крайового сейму для здешевлення іпотечного кредиту, щоби він став доступним не тільки для великих землевласників, а й для звичайних селян. Крім кредитних операцій, вона виконувала й деякі обов'язки центрального банку, що, зокрема, виявлялось у допомозі комерційним банкам (1902 р.- Галицькому банку для торгівлі й промисловості) та їх ліквідації (1884-1889 рр.- Рустикальний банк).

Свою діяльність банк розпочав у липні 1883 р. За його функціонуванням слідкував Крайовий сейм через Крайовий відділ. Саме сейм призначав раду банку, що складалася з 9 членів і 4 заступників. Банк мав банківський та іпотечний відділи, до яких згодом додалися комунальний та залізничний. Спершу капітал банку, створений за рахунок позики крайової влади, складав 1 млн гульденів (2 млн крон). Чистий прибуток банку розподілявся таким чином: 30% надходило до резервного фонду, а 70% доповнювало статутний капітал до межі 4 млн крон. Далі ці кошти мали перейти в розпорядження сейму. У 1889 р. цю межу підняли до 4,4 млн крон. її було досягнуто 1906 р., а вже 1907 р, капітал збільшили до 15 млн крон. За весь період до першої світової війни лише 1912 р. банк зазнав збитків, коли ніс великі втрати для підтримки заставних листів.

Іпотечні позики надавалися під 5%, їх мінімальна сума становила 100 гульденів. Але найбільшою популярністю користувалися великі за обсягом позики (понад 10 тис. гульденів), частка яких у загальній сумі іпотечних кредитів 1889 р. становила 76%.

Вже від початку існування банк надавав комунальні кредити, а з 1893 р. розпочав кредитування будівництва залізничних колій. Банк також допомагав владі розміщувати позики на ринку. У 1913 р. на Крайовий банк припадало 30% капіталів, 70% вкладів, 60% іпотечних кредитів і 33% короткострокових кредитів усього галицького банківництва.

У 1910 р. у Львові на базі Галицької задаткової каси створили Галицький земельний гіпотечний банк. Від Галицького акціонерного гіпотечного банку він відрізнявся тим, що надавав іпотечний кредит у 4,5-процентних заставних листах не тільки власникам землі та міської нерухомості, а й селянам. У 1913 р. розподіл іпотечних кредитів виглядав так:

- 12,6 млн крон під заставу міської нерухомості;

- 3,8 млн крон під заставу земельних маєтків;

- 0,8 млн крон під заставу селянського добра.

У 1919 р. капітал банку подвоївся завдяки чеським акціонерам (Празького кредитного банку і Аграрного банку в Празі). У 1920 р. банк почав називатися земельним кредитовим. Надалі він розгорнув бурхливу діяльність: заснував 13 відділень у всій Польщі (зокрема в Коломиї, Кракові, Варшаві), брав участь у створенні промислових підприємств, надавав короткострокові кредити. Кризи 1925 та 1930 рр. похитнули міцність банку і спричинили його ліквідацію.

Кредитні відносини в Галичині поступово поліпшувалися завдяки заснуванню громадських позичкових кас, кількість яких зросла з 1226 у 1875 р. з капіталом 1,1 млн ринських злотих до 3350 у 1893 р. з капіталом 5,1 млн ринських злотих, повітових кас, кас ощадності, задаткових товариств, довгостроковими позиками яких користувалася більшість дрібних селянських господарств.

Українська громадськість Галичини для підтримки українського селянства заснувала 1910 р. у Львові інститут довгострокового іпотечного кредитування під назвою Земельний гіпотечний банк. Цей банк поставив собі мету: кредитувати під заставу майна на термін від 10,5 до 50 років переважно дрібних земельних власників. На першому етапі діяльності він пробував надавати промислові кредити, що виявилося невдалим кроком, після чого зупинився на іпотечних кредитах, надаваних українським селянам на купівлю землі. Іпотечні позики на дрібну земельну власність 1911 р. становили 71, а 1913 р.- 64% усіх позик. До 1914 р. банк надав близько 1840 кредитів на купівлю землі на суму понад 7 млн крон.

Після першої світової війни у період інфляції банк співпрацював зі спілкою українських кооперативів "Тварообмін", підприємством

"Титан" та іншими українськими фірмами. Після валютної стабілізації банк і далі надавав іпотечні кредити за зрослої ролі короткострокових. Банк проводив й інші банківські операції - приймання вкладів на поточний рахунок, операції з векселями тощо. Велика криза ослабила позицію банку але його існування ніколи не було під загрозою.

Власником 80% акцій Земельного ипотечного банку був львівський греко-католицький митрополит, архієпископ Андрей Шеп-тицький. Серед засновників банку фігурував також станиславівський єпископ Г. Хомичин. Головним радником інтересів митрополита був священнослужитель Титус Войнаровський. Банк мав один відділ у Львові та один - у Станиславові. У Львові Земельний гіпотечний банк спершу розташовувавсь у комплексі кам'яниці "Дністер" разом з однойменним банком і кооперативом "Союзний базар", що містилися на вул. Руській, 20.3 часом Земельний гіпотечний банк переїхав у власну домівку - кам'яницю по вул. Словацького, 14 .

Український банк не мав підтримки з боку польської влади, а наприкінці 30-х років XX ст. навіть став об'єктом репресій. Після занепаду Другої Речі Посполитої 1939 р. він був націоналізований і ліквідований.

Акціонерний капітал банку 1910 р. становив 1 млн крон, 1918 р.- 2 млн крон, 1925 р.- 1 млн злотих і 1929 р.- 5 млн злотих.

Головами ради банку були: Теофіл Кормош (1916-1929 рр.), Константин Левицький (1929-1930 рр.), Титус Войнаровський (1930-1932 рр.), Ян Матишевський (1932-1934 рр.) та Модест Каратницький (1934-1939 рр.). Обов'язки директора виконували Олександр Кульчицький (1920-1930 рр.) та Володимир Сингалевич (1930-1939 рр.).