Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - Висновки

Усі недержавні випуски бон можна класифікувати за чотирма основними критеріями (див. Рис. 13.4.1). Як видно з даних рисунка, емітентами виступали, насамперед, населені пункти. Першим містом на території України, яке у XX ст. випустило свої бони, був Львів. Згідно з ухвалою ради міста від 11 вересня 1914 р. було запроваджено бони номіналом одна крона, що були обов'язковими до приймання на території гміни м. Львова за вартістю однієї австро-угорської крони. При цьому міська каса зобов'язувалася здійснювати їх обмін у будь-якій кількості на банкноти державної емісії починаючи від 20 крон. Випущені бони мали серію та номер, підписувалися президентом м. Львова і двома його заступниками. Якщо попервах свої підписи вони ставили власноруч, то згодом, через зростання попиту на ці приватні гроші, використовувалося факсиміле. Всього таких бон було випущено близько 600 000 примірників. Основною причиною їх емісії була нестача обігової монети номіналом одна крона, яка, виготовлена зі срібла, з початком війни одразу щезла з обігу.

Масово емісії бон розпочались у 1918-1919 рр. Відомо, що власні гроші випускалися більш як у 80 населених пунктах, не враховуючи громад, які випускали бони для потреб національних щільно заселених осередків. Основною причиною такого заходу була нестача українських грошей для забезпечення повноцінного грошового обігу. Особливо це давалося взнаки на територіях і в містах, близьких до воєнних дій, а також у великих торговельних центрах країни.

Одним із перших міст, яке розпочало випуск місцевих грошей, був Житомир. 14 лютого 1918 р. від уряду УНР він отримав дозвіл видавати власні бони. При цьому вказувалося на обов'язковість написів державною мовою і наявність слів "Українська Народна Республіка". Стосовно державної мови вимоги було дотримано, одначе назва країни не з'явилася. На житомирських карбованцях було вказано, що всі розмінні білети забезпечено державними кредитовими білетами і п'ятипроцентними короткостроковими зобов'язаннями Державної скарбниці, які перебувають у Житомирському відділенні Державного банку. Ці бони прирівнювалися до державних кредитових білетів та були обов'язковими в розрахунках на території Жи- ; томира. На розмінних білетах містилися підписи міського голови та бухгалтера. Попит на ці грошові знаки швидко зростав, і вже 20 березня 1918 р. міська дума Житомира ухвалила додаткову емісію обсягом 3 млн крб.

Близькість Житомира до лінії фронту зумовила часту зміну влади. Так, у 1918-1920 рр. вона змінювалася там 11 разів. Очевидно, це вплинуло на те, що написи на черговій серії розмінних білетів (50, 75,100 і 250 руб.) було зроблено російською мовою.

Таблиця 13.4.1

Найбільші міста - емітенти бон на українських землях (1914-1920 рр.)

Продовження таблиці 13.4,1

Така ж мова використовувалася на розмінних білетах Єлисаветграда. їхньою характерною рисою було те, що емітентом виступало Єлисаветтрадське відділення Народного банку, і тому на них були підписи управителя та касира банку. Ці розмінні білети забезпечувалися державними кредитовими білетами і п'ятипроцентними зобов'язаннями Державної скарбниці, що перебували у відділенні банку.

Характерними для доби визвольних змагань були емісії Кременця. Якщо 1919 р. випустили розмінні білети у карбованцевому вимірнику українською мовою, то з польською окупацією незмінним залишився на бонах лише герб міста, а мову друку і номінал змінили на польські.

Надзвичайно потужні емісії здійснювала Одеса. Ініціаторами випуску розмінних білетів і марок стали члени Комітету кредитних установ міста (їх перелік містився на реверсі розмінних білетів). 9 грудня 1917 р. було прийнято "Проект Драго" про емісію одеських розмінних знаків. За основу номіналів і основних барв цих знаків узяли російські довоєнні гроші 3, 5 і 10 рублів, на яких переважали відповідно зелений, синій і червоний кольори. На цих знаках містилися підписи міського голови і казначея. Згодом випустили розмінні марки, автором проекту яких був відомий український художник

Амвросій Ждаха. Гроші Одеси мали презентабельний вигляд і знайшли визнання не тільки в місті, а й у всій Херсонській губернії. Згідно з міжміськими угодами розмінні білети отримали Миколаїв і Херсон. Розміри емісії та номінали постійно розширювались і в другій половині 1918 р. вже вимірювалися сотнями мільйонів карбованців. Упевненість і довіра до грошей Одеси пояснювалися великим торговельним капіталом, який обертався в морській столиці України.

Своєрідними й цікавими були емісії Проскурова (Хмельницький). Одночасно назва значилась як бон чи дрібний грошовий знак, а також подавався номінал у гривнях і карбованцях. Бони підписував міський голова М. Сікора. Детальне тлумачення вартості грошових знаків, вочевидь, мало полегшувати їх використання.

Емітентами самобутніх грошей виступали єврейські громади. Найчастіше для назви цих бон використовувалися найменування бухгалтерських документів, а грошовими вимірниками були гривні або карбованці. Так, Дунаєвецька єврейська громада випускала розписки українською мовою у гривнях. Громада м. Корець емітувала ордери російською мовою в рублях, на яких зазначалося, шо пред'явник цього ордера має отримати від Корецької єврейської громади, наприклад, 1 рубль. Такий ордер мав підписи голови правління, члена ради і діловода.

Характерними були емісії бон західноукраїнських міст, що їх розпочали емітувати після злуки ЗУНР і УНР для забезпечення потреб грошового обороту. Практично всі вони випускались українською мовою у гривнях. Одним із перших міст, де було здійснено емісію таких бон, був Тернопіль (20 лютого 1919 р.). 2 квітня 1919 р. у Золочеві випустили "касові посьвідки" номіналами 5 і 10 гривень із таким написом на 10 гривнях: "Державна каса уряду податкового в Золочеві виплатить в заміну за десять штук таких посьвідок державну ноту п'ятдесят карбованців або сто гривень". Вони містили підписи представника окружної військової команди, державного повітового комісара і комісаріату міста. Емітували свої бони також Броди і Сокаль. Обіг цих грошових знаків був обмежений дуже коротким періодом - терміном перебування Українських Січових Стрільців на західноукраїнських землях. Після цього представники польського уряду їх знищували. Відомий випадок, коли бони Сокаля спалили на подвір'ї банку.

До другого виду емітентів належали відомства, союзи кооперативів, різноманітні професійні об'єднання споживачів та банки. Для останніх спостерігалися певні особливості, а саме:

1) емісії здійснювалися Державним банком, Українським народним кооперативним банком та іншими центральними кредитними установами через їхні відділення в губерніях і найбільших містах України для забезпечення розрахункових операцій з клієнтами;

2) випуски мали назву чеків і виконувалися на типових бланках у карбованцях довільних номіналів відповідно до потреб клієнтів;

3) емітовані чеки були дійсними протягом 10 днів, але через потребу у грошовій масі термін їхньої дії продовжувався, про що чинився напис на зворотнім боці.

Якщо від грудня 1917 р. використовувалися бланки, виконані російською мовою, то в 1918-1919 рр. було видруковано досить багато чеків кредитних установ українською мовою. Але заповнювалися вони залежно від окремих клієнтів, а також вимог відділень банків.

Використовували чеки банків, а також свої власні, такі об'єднання, як "Союзбанк", "Дніпросоюз", "Укострахсоюз", "Книгоспілка", "Крайсоюз", "Молочарсоюз" та ін.

Союзи споживчих товариств часто називали приватні гроші ордерами ("Донбасторг", Управління, електростанціями і трамваїв м. Одеси) чи розписками (Полтавський союз споживчих товариств). Траплялися бони без назви, наприклад, "Одгубрабкооп" (Одеський союз кооперації) емітував гроші, в яких зазначалося, що пред'явникові цього видати товарів у кредит на 10 копійок.

Такі грошові знаки використовувалися на більшій частині України, яка увійшла до складу СРСР, до середини 20-х років XX ст. з метою захисту працівників союзів, кооперативів, об'єднань від знецінення грошей центральних емісій.

Найбільшим розмаїттям вирізнялися недержавні грошові випуски, де емітентами виступали фізичні та юридичні особи (фірми, магазини, аптеки, кав'ярні тощо). Приватні структури емісією своїх бон вирішували двояке завдання: по-перше, забезпечували розрахунки зі своїми клієнтами та потребу в розмінних знаках, по-друге, певною мірою забезпечували "прив'язку" покупців до своїх закладів, адже такі бони приймалися лише в них. У 1918-1920 рр. в Україні число приватних емітентів вимірювалося тисячами. Найбільше таких було в Севастополі, де більш як 80 аптек, їдалень, клубів, кав'ярень, магазинів і фірм емітували свої бони. В Одесі й Харкові їх було близько 60, у Києві та Львові - більше ЗО.

Суттєвими чинниками, які впливали на інтенсивність приватного грошотворення, були віддаленість від державного емісійного центру та можливість безперешкодного зв'язку з ним. Тому в Києві, який був забезпечений і державними грішми, і чеками банківських та кредитних установ, суб'єкти підприємницької діяльності не мали значної потреби друкувати власні гроші.

Слід також зважати на економічну доцільність приватних емісій, адже випуск вимагав певних затрат. Тому бони виготовлялися на звичайному папері без водяних знаків і складних малюнків. Крім того, приватні гроші виконували рекламну функцію, а їхня презентабельність збільшувала довіру населення. Так, кондитерська фірма Людвіга Залевського у Львові випустила бони з малюнком хоч і одноколірним, але відомого художника С. Батовського. Відомі номінали від ЗО гелерів до 1 крони із кроком 10 гелерів. Ці бони, як і більшість львівських приватних емісій, виконувалися польською мовою у гелерах і кронах, а від 1920 р. - у пфенігах і марках (від назви польської валюти того часу). З українськими написами відомі лише металеві бони "Дністрової кухні" номінальною вартістю 2,10 і 50 сотиків. Агенти страхового товариства "Дністер" за нестачі дрібних грошей для здачі використовували бланки квитанцій, де в довільній формі вписували суму заборгованості перед клієнтом. Відома одна бона з таким адресним текстом: "Високоповажний отче! З причини браку дрібних грошей остало в Агенції 50 марок - котрі в тих днях передам" і внизу - підпис агента "Дністра".

Висновки

1. У добу визвольних змагань українського народу серед вітчизняних грошей в обігу перебували білети і знаки Державної скарбниці, державні кредитові білети, номіновані в карбованцях і гривнях, та розмінні марки (шаги). Ескізи українських паперових грошей виконували відомі художники, серед яких Ю. Нарбут, О. Красов-ський, В. Кричевський, І. Мозалевський, Г. Золотов та ін. Вони містили зображення державних атрибутів, національні мотиви, написи дублювалися кількома мовами.

2. Емісію кредитових білетів закріпив закон від 19 грудня 1917 р. До створення золотого запасу вони забезпечувалися всім майном УНР та прибутками від державних монополій. Кредитові білети випускалися в карбованцях, які містили 17,424 частки золота і відповідали 200 шагам. Першими українськими паперовими грішми стали 100 крб., які надійшли в обіг 5 січня 1918 р.

3. 1 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла закон про емісію українських кредитових білетів, номінованих у гривнях. Вони містили 100 шагів і становили половину карбованця. Для забезпечення вищого ступеня захисту їх друкування замовили в Берліні. Гривні надійшли в обіг уже за часів Української Держави гетьмана Скоропадського.

4. Банківська система незалежної України складалася з Державного банку, мережі ощадних кас і комерційних банків, серед яких провідне місце посідав Український народний кооперативний банк. Урядовці Української Держави створили ще один державний банк - Земельний, основним завданням якого була підтримка сільськогосподарських виробників. Діяльність комерційних банків у той період зводилася в основному до обміну валют, оскільки воєнні дії та часта зміна урядів не спонукали до надто активної кредитної діяльності.

5. Нововведенням уряду Української Держави гетьмана Скоропадського став випуск білетів Державної скарбниці. Хоча за своїм призначенням це були облігації, які мали приносити в рік 3,6% доходу, вони та купони до них використовувались у готівкових розрахунках. Загальний обсяг їхньої емісії становив 2 млрд грн.

6. Попри всю складність періоду визвольних змагань і, певною мірою, приреченість на поразку, уряд Директорії проводив послідовну державницьку грошову політику, характерними рисами якої були постійне витручення з обігу чужоземних грошових знаків, збільшення кількості номіналів, обсягів емісії українських грошей та підвищення ступеня захисту їх од підробок. Після возз'єднання українських земель на західних територіях австро-угорські крони обмінювалися на І гривню або на півкарбованця.

7. Від часів Гетьманату українські уряди вживали заходів щодо обмеження обігу на наших землях чужоземної валюти, передовсім російської. Різноманітні законодавчі акти передбачали припинення їх існування як законних платіжних засобів, обмін на українські гроші запевним курсом, визнання фальшивими виготовлених за допомоги вітчизняних кліше денікінських та більшовицьких купюр.

8. На 1918-1920 рр. припав пік приватних і місцевих емісій, які мали наповнити грошовий обіг дрібними номіналами та зменшити тягар знецінення державних грошей, який лягав на простих людей. Емітентами бон виступали міські громади, кредитні установи, кооперативи, фірми, магазини, аптеки тощо. Такі гроші могли обертатися лише в межах того відомства, яке їх випустило. Розмаїттям вирізнялись і назви бон: чеки, білети, крони, карбованці, розписки і багато інших.