Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 13.1. Грошова система, впроваджена Центральною Радою

Революційні події в Росії в лютому - березні 19І7 р. спричинили створення в Києві Центральної Ради, яка впроваджувала послідовні заходи щодо встановлення української автономії. їх вислідом стала поява на європейській карті Української Народної Республіки (УНР). Кінець другого десятиліття XX ст. на наших землях характеризувався безперервною боротьбою за незалежність. Швидко чергувалася влада, переходячи від одного угруповання до іншого. Внутрішні протиріччя та зовнішні вороги не сприяли ефективному функціонуванню грошово-банківської системи. Але за будь-якого уряду значна увага приділялася випускові власних грошей та функціонуванню українських банків.

13.1. Грошова система, впроваджена Центральною Радою

Першим дієвим кроком до створення власної грошової системи було прийняття 29 вересня 1917 р. Декларації Генерального секретаріату України "Про децентралізацію українських фінансів, оподаткування, створення спеціального бюджету та Національного українського банку". Такий крок було зроблено, попри факт визнання Генерального секретаріату Центральної Ради Тимчасовим урядом як вищого розпорядчого органу України, а також зміст II Універсалу, де проголошувалась єдність України з Росією на шляху демократичних перетворень і подальшого розвитку. Було кілька причин для такого кардинального заходу: по-перше, відсутність фінансування центральним урядом Росії українських шкіл і видатків на організацію політичного та економічного життя; по-друге, від початку літа 1917 р. припинилося постачання в українські відділення банків грошей з Росії, хоча уряд останньої збільшував їх емісію. І третьою причиною було знецінення російських грошей внаслідок війни та збільшення соціальних витрат через демократизацію Росії.

Згідно з Декларацією Генеральний секретаріат фінансів, очолюваний X. А. Барановським, визнав за необхідне виробити основи для розмежування в напрямі децентралізації державних і місцевих українських фінансів. Передбачалося, що Україна повинна мати свій спеціальний бюджет поруч із загальнодержавним. Збільшення державних доходів України мало відбутися за рахунок підвищення оподаткування багатших верств населення, для чого необхідно було ввести прогресивне оподаткування маєтків і податок на "незаслу-жений приріст їх вартості".

Основним каталізатором, що сприяв прискоренню створення української незалежної грошової системи, був прихід у Росії до влади більшовиків, уряд яких одразу виявив своє негативне ставлення до національної державності в Україні. Тому, відразу після III Універсалу, 7 листопада за старим стилем (20 листопада 1917 р. за новим) Українська Центральна Рада взяла курс на виготовлення власних грошей. Слід зазначити, що така робота вже велася серед різних кіл української громадськості від літа, коли уряд оголосив конкурс на виготовлення різноманітних атрибутів і художники готували ескізи майбутніх грошових знаків. Серед авторів проектів українських грошей були такі митці, як Григорій Золотов, Василь Кричевський, Іван Мозалевський, Олександр Красовський, Антон Приходько, Борис Романовський і найбільш відомий у тогочасному творчому середовищі Юрій Нарбут. Ними було створено близько 300 різних ескізів грошових знаків, які впродовж наступних років служили базою для виготовлення українських грошей.

Паралельно з розглядом питання про зовнішній вигляд майбутніх грошей проводилося формування решти елементів грошової системи України. Так, у протоколі засідання Малої ради про прийняття законопроектів про Державні кошти, Головну скарбницю та Державний банк було визначено, що всі державні податки і прибутки, які на підставі існуючих законів збираються на території УНР, є прибутком державного скарбу УНР; для прийняття і переховування цих прибутків і для видавання сум коштів на державні видатки закладається Головна скарбниця (казначейство) УНР; всі існуючі на території України губернські та повітові казначейства стають скарбницями УНР; обов'язки Головної скарбниці до видання особливого статуту і штатів доручається виконувати Київській скарбниці. Водночас Київська контора Державного банку Російської імперії перетворювалася в Український державний банк, який мав тимчасово керуватися старим статутом. Усі місцеві установи імперського банку на території У Н Р ставали відділами новоствореного українського центрального банку. Цим законом також скасовувалися відділи російських Дворянського земельного і Селянського поземельного банку. Цю ліквідацію було доручено Генеральному секретаріатові фінансів у порозумінні з Генеральним секретаріатом земельних справ.

Генеральним секретарем фінансів і промисловості на той час був відомий економіст професор Михайло Туган-Барановський, директором Державного банку УНР - Михайло Кривецький, функції товариша Генерального секретаря виконував Василь Мазуренко. Серед українських економістів не було одностайності щодо випуску грошових знаків. Домінуюча на той час металістична теорія проведення емісії паперових грошей передбачала наявність золотого запасу в Державному банку для їхнього забезпечення, якого на той час не було. Тому професор Л . Яснопольський на з'їзді представників висунув пропозицію, щоби спершу створити золотий фонд, який мав формуватися через продаж селянам за золото конфіскованої у поміщиків землі, а вже потім здійснювати випуск грошей. Але, оскільки золота в селян не було, а потреба у власній грошовій одиниці була об'єктивною з відомих фінансових причин і посилювалася необхідністю підняття престижу новопроголошеної держави, перевагу отримали прихильники функціональної теорії випуску грошей. Згідно з нею грошові знаки повинні були забезпечуватися запасами цукру та борошна, що були в розпорядженні уряду Української Центральної Ради внаслідок державної монополії, яку успадкувала молода держава від царського уряду. Крім того, вважалося, що важливу роль у підтвердженні вартості нововведених грошей повинен відіграти державний авторитет України.

Отже, на основі наведених вище міркувань Українська Центральна Рада 19 грудня 1917 р. за старим стилем прийняла "Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР". За ним кредитові білети УНР випускалися Державним банком у розмірі, суворо обмеженому реальними потребами грошового обігу під тимчасове (до утворення золотого фонду) забезпечення майном Республіки (нетрями, лісами, залізницями), її прибутками від монополій після одержання на відповідну суму зобов'язань Державної скарбниці УНР. Розмір випуску кредитових білетів не повинен був перевищувати 50% суми надходжень коштів від монополій. Кредитові білети випускалися в карбованцях лише законодавчо, причому один карбованець містив 17,424 частки щирого золота (0,766656 г) і поділявся на 200 шагів. Передбачалося також, що обіг кредитових білетів повинен здійснюватися нарівні з золотою монетою за збереження на ринку російських кредитових білетів. Обмін цих грошових одиниць був обов'язковий для всіх осіб, організацій та установ без будь-яких комісійних. У Тимчасовому законі визначалися відповідальність за фальшування грошових знаків та інші організаційні заходи.

Першими кредитовими білетами, що побачили світ 24 грудня 1917 р. (5 січня 1918 р. за новим стилем), були 100 карбованців. Виготовлені за проектом Юрія Нарбута в київській друкарні С. В. Кульженка, вони мали надзвичайно привабливий вигляд, хоч і не були достатньо захищені від фальшування. Перші українські паперові гроші виконано у стилі вітчизняного бароко в одній серії "АД" з числом 185. Слід зазначити, що вони містили зображення тризуба, який тоді ще не був офіційним гербом республіки. На лицевім боці банкноти була помилка: "кредітовий" замість "кредитовий", а зворотний бік надрукований низом догори (перевернутий реверс). Але, попри технічні похибки, емісія перших українських карбованців пройшла успішно - вони були визнані та приймалися населенням, серед якого отримали назву "яєшня" через домінування жовтого кольору, або "горпинка". Останнє пояснюють зображенням на них орнаменту, подібного до тих, що виконувалися на фартушках із такою ж назвою. Основними аргументами вдалої грошової реформи були такі:

- по-перше, паритет співвідношення карбованця і рубля був один до одного, тобто без ускладнень у розрахунках і потреби перераховування цін;

- по-друге, напис на кредитових білетах був продубльований російською, польською та єврейською мовами, що декларувало демократичні принципи новопроголошеної держави у розв'язанні національного питання.

Випуск білетів по 100 крб. без менших номіналів був викликаний, з одного боку, потребою більшої суми грошей для Державної скарбниці, а з іншого - наявністю в обігу царських грошей та грошових знаків Тимчасового уряду, які виконували функцію розмінних. Щоправда, даючи здачу зі 100 карбованців царськими купюрами, вартість останніх часто завищували, однак єврейські крамарі охоче приймали українські гроші.

Розмінні грошові знаки були випущені трохи згодом, за "Законом Центральної Ради про введення в обіг скарбничих знаків на суму 100 мільйонів карбованців за відповідними правилами", прийнятим 1 березня 1918 р. (за новим стилем). Ці правила визначали мету заходу - збільшення кількості легкообертових платіжних знаків і зміцнення ресурсів Державної скарбниці УНР до часу нового випуску кредитових білетів. Передбачалося випустити знаки таких номіналів: 5,10,25 і 50 карбованців із терміном погашення їх 1 березня 1919 р., а загальний час їх платності мав становити 5 років. Але впровадження цього закону було розтягнуто в часі й реалізовано лише частково.

І березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила також Закон про гривню як грошову одиницю Української Народної Республіки. У ньому було визначено співвідношення гривні до карбованця як 2:1 та передбачено випуск державних кредитових білетів із номінальною вартістю 2, 5, 10, 20, 100, 500, 1000 гривень. Водночас було ухвалено рішення про карбування монет. 20 гривень мали бути золотими, 1 гривня - срібною, а 1,2,5, 20, 50 шагів - з іншого металу. Проте ці монети так і не було випущено з економічних і технічних причин.

Керуючись цим законом у частині випуску кредитових білетів, уряд УНР замовив у Берліні друкування гривень з номіналами 2, 10, 100,500 і 1000 (див. Таблицю 13.1.1). Такий крок був пов'язаний з необхідністю покращення якості і ступеня захищеності українських грошей, що забезпечувала друкарська база німецької держави. Одночасно не припинялося друкування грошових знаків в Україні. Поряд із цим проводилися заходи щодо створення власної високоякісної технічної основи для виробництва грошей, у яких чільне місце посідала Експедиція заготованок державних паперів (Е. 3. Д. П.). У Німеччині проводилися закупівлі устаткований для українського монетного двору, який через несприятливі обставини так і не був до кінця сформований.

Таблиця 13.1.1

Замовлення випуску українських кредитових білетів згідно з договором від 24 березня 1918 р.

Для розбудови держави необхідно було збільшувати випуск грошей, який, своєю чергою, обмежувався законом Центральної Ради від 24 грудня 1917 р. Вихід із цієї ситуації було знайдено через емісію знаків Державної скарбниці, що не порушувало послідовності в діях уряду. Випущені 6 квітня 1918 р. 50 і 25 карбованців містили напис: "ходять нарівні з кредитовими білетами". Вони не мали серії та номеру, траплялися помилки. Найсуттєвішою з них була "ходить нарівні з кредитовим білетом", тобто малася на увазі наявність лишс одного кредитового білета в обігу - 100 карбованців. Тому їх було замінено новою емісією з серіями АК (м. Київ) і АО (м. Одеса), в яких виправлено помилки в написах. Ці знаки технічно були виготовлені краше, ніж 100 крб., але теж випускалися на папері без водяних знаків, що полегшувало їх фальшування.

Втім, проблема розмінності українських грошей залишалася нерозв'язаною, тому 18 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила закон про випуск розмінних марок Державної скарбниці, які було видру-ковано матрицями українських поштових марок номіналами 10,20, ЗО, 40 і 50 шагів на грубшому папері та з написом на зворотнім боці: "Ходить нарівні з дзвінкою монетою". Цим передбачалося, що вони виконуватимуть функцію монет, поки ті не будуть викарбувані. Розмінні марки не були зручними в обігу. Люди дотепно жартували, кажучи, що вони не ходять, а літають (коли здіймався вітер).

Для забезпечення грошових знаків молодої держави 20 квітня 1918р. було прийнято закон про видачу Державною скарбницею УНР Державному банку зобов'язань на суму 500 млн крб. (1 млрд гривень). Згідно з цим законом міністр фінансів дістав право підписати від імені Державної скарбниці короткотермінові (до 12 місяців) зобов'язання на згадану вище суму і видати їх Державному банкові для забезпечення кредитових білетів УНР. Випуск цих зобов'язань у дещо іншій редакції було реалізовано за влади гетьмана Скоропадського. Так грошова система України набирала довершеної форми, поступово створюючи умови для витручення з обігу чужоземних грошей.

Поступово українські гроші почали виступати платіжними засобами у міжнародних розрахунках уряду. Так, для розрахунків з Німеччиною та Австро-Угорщиною уряд Центральної Ради склав з ними умови про обмін валютами. У першій передбачено, що в Київському банку записуються на рахунок Німецького центрального банку 2 млрд гривень, а останній, як еквівалент, на рахунок Міністерства фінансів УНР переказує суму 920 млн марок. Це був перший факт продажу української валюти за кордон за курсом 1 гривня за 0,46 марки. Аналогічну умову було складено з Австро-Угорщиною за паритетом 1 гривня за 1 крону на загальну суму 1 млрд гривень.

Оскільки приватні торговельні відносини в умовах війни були відсутні, українська гривня на валютних біржах не представлялася.

Банківську систему часів уряду Центральної Ради складали губернські й повітові відділи Державного банку з центральним Київським, а також відділення державних ощадних кас, успадкованих від царської Росії. Функціонування банків, за винятком Державного, що здійснював емісію, було зведено до мінімальних потреб, тобто обмінних операцій. Основною причиною цьому були воєнні дії. Однак наприкінці квітня у грошовій системі почалася стабілізація, банки отримали можливість обслуговувати як державні, так і господарські потреби. Себто, було створено умови для відновлення й формування українських банківських установ комерційного характеру і насамперед для розвитку кооперації.

Так, у жовтні 1917 р. почав діяти Південно-Російський, а після створення УНР - Український народний кооперативний банк. Його акціонерний капітал, який з 1 млн крб. під час заснування зріс до 25 млн наприкінці 1919 р., належав кооперативам і кооперативним союзам. Цей банк було створено для врегулювання фінансів української кооперації, фінансової та організаційної підтримки кооперативного виробництва і збуту, залучення капіталів із грошового ринку України та з-за кордону. Українбанк надавав коротко- і довгострокові кредити, проводив операції з векселями, приймав депозити і здійснював перекази грошових сум. З установленням радянської влади з грудня 1920 р. він був ліквідований, а його майно передано в розпорядження споживчої кооперації.

Таблиця 13.1.2 Грошові знаки, випущені урядом Центральної Ради