Економічна злочинність в Україні - Кравчук С.Й. - 1.2. Кримінологічне визначення поняття економічної злочинності та її ознаки

Перехід України до нової економічної системи спричинив глобальну кризу в усіх сферах життєдіяльності. Одним з найбільш небезпечних проявів такої кризи є економічна злочинність, яка стала підґрунтям для організованої злочинності. Саме вона, внаслідок особливих умов, які надають їй усталеності, збільшує рівень корумпованої державного апарату та правоохоронних органів.

Створення стихійних ринків товарів та послуг, розвиток комерційних структур, легалізація підприємництва відбувалися в нашій країні на фоні значного зниження життєвого рівня населення, загострення соціально-економічних протиріч, криміналізації суспільних відносин. У зв'язку з цим такі соціально значущі сфери, як виробництво та розподіл матеріальних благ опинилися перед загрозою встановлення кримінального контролю, що досить негативно та деструктивно вплинуло на забезпечення економічної безпеки країни. Найбільш криміналізованими виявилися відносини у фінансово-кредитній та банківських системах, зовнішньоекономічній діяльності, у сферах виробництва.

Незважаючи на використання вітчизняними науковцями поняття "економічна злочинність", у кримінальному праві та кримінології офіційно воно не закріплене. Це не дозволяє уніфікувати законодавство про боротьбу з цим економіко-правовим явищем. Однак, з іншого боку, динамічна зміна кримінальної практики в економічній сфері та плюралізм дослідницьких підходів, обумовлений різною методологією, не дозволяє розраховувати па остаточне вирішення цього завдання. Це пов'язано не з недосконалістю механізмів наукового пізнання та неефективною організацією наукового дослідження самої проблеми. За словами М. Мамардашвілі, економічну злочинність можна розглядати "як явище, зміст якого не виявлений до кінця, не може бути виявлений до кінця, але пізнання якого є важливим стимулом для безперервного пошуку нового змісту" [25, с. 32].

Основною причиною недосконалості наукового підходу до дослідження економічної злочинності є те, що злочини економічної спрямованості відрізняються різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів фінансово-господарської діяльності та опануванням нових банківських, податкових і митних технологій, що супроводжуються при здійснені господарських операцій. Таким чином, кожне дослідження економічної злочинності є новим і актуальним, оскільки в ньому враховуються її нові, останні тенденції попередження та боротьби з економічною злочинністю.

Економічна злочинність залишається недостатньо вивченим явищем, оскільки вивчалась лише науковцями О. Дамаскіним, А. Медвєдєвим, А. Яковлєвим, [15, с. 39; 24, с. 80; 36, с. 52]. Тому недостатнє вивчення економічної злочинності як окремого явища з своїми особливостями призводить до низького рівня розкриття злочинів в цій сфері та здійснення заходів з попередження економічних злочинів.

Ще п'ять років тому до економічної злочинності в Україні відносили деякі види злочинів проти держави (порушення правил про валютні операції, виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів), злочини проти колективної власності (розкрадання, вчинені шляхом присвоєння, розтрати чи зловживання службовим становищем, шахрайство тощо), господарські злочини (спекуляцію, приписки, приватну підприємницьку діяльність, комерційне підприємництво [31.

Перші кримінологічні дослідження економічної злочинності були проведені американським кримінологом Е. Сатерлендом, який ввів поняття "білокомірцевої" злочинності. Найважливішими ознаками цього явища він назвав обман та зловживання довірою. Він досконало дослідив особистість злочинця в сфері економіки, його службове становище та соціальний статус.

Враховуючи ці критерії, Є. Сатерленд запропонував таке визначення білокомірцевої злочинності: "це антисуспільна, направлена на збагачення поведінка осіб, які займають соціально престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасній законослухняній поведінки решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група" [17, с. 286]. Послідовники цієї теорії також вказували на те, що біло-комірцеві злочинці завжди намагаються працювати в межах законності чи, принаймні, уявної законності. Такі злочини вони віднесли до групи непрямих абстрактних інтелігентних злочинів у сфері економіки.

Однак таке визначення зазнало критики представників іншої групи науковців, очолюваних німецьким дослідником Шульцом, які вказували, що критерії зловживання довірою занадто розширюють межі господарської злочинності, включаючи до її складу будь-який обман.

Серед зарубіжних авторів також слід згадати Головного директора Ради з попередження злочинності при Департаменті юстиції Швеції Свенсона Бу, який назвав подібні злочинні дії не білокомірцевою, а економічною злочинністю і вказував, що до її складу необхідно відносити, перш за все, злочини, "які мають в якості прямого мотиву економічну вигоду". Крім того, до ознак економічної злочинності він відніс систематичність, триваючий характер та здійснення в межах легальної господарської діяльності, на підставі якої виникають злочинні діяння [31, с. 4]. Саме праці цього вченого заклали підґрунтя для дослідження економічної злочинності в нашій країні.

Дослідники радянського періоду застосовували різні терміни — наприклад, "злочини в сфері економіки", "економічна злочинність".

"злочини економічного характеру". При цьому до складу вищеназваних протиправних дій переважна більшість вчених відносила загальні господарські злочини, в тому числі екологічні, злочини у сфері промисловості, сільського господарства, торгівлі та побутового обслуговування, транспортні злочини, службові злочини та загальнокримінальні злочини, що вчинюються з корисливих мотивів.

На думку інших вчених, таке розширення меж економічної злочинності є невиправданим, а тому слід розрізняти:

· злочини в сфері економіки — переважно господарські злочини, вчинювані в різних сферах;

· економічну злочинність — злочини у сфері господарської діяльності, в тому числі з використанням службового становища;

· злочини економічного характеру — інші діяння, що пов'язані із спричиненням матеріальної шкоди чи отриманням матеріальної вигоди.

Проте, нерідко поняття "економічні злочини" і "злочини в сфері економіки" розглядаються як тотожні. Так, О. Яковлєв зазначає, що економічні злочини (наприклад, розкрадання, крадіжки, хабарництво) — це злочини корисливі, майнові і, разом з тим, це злочини в сфері економіки. Він визначає економічну злочинність як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повноваження, пов'язані з цими позиціями '36, с. 50].

Українські кримінологи О. Горбань і І. Карпець визначають злочинність в сфері економіки як злочини, що спричиняють шкоду суспільним відносинам у виробничій, кредитно-фінансовій та торговій сферах. Ці науковці розробили визначену структуру економічних злочинів [14, 18], включивши до неї розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крадіжки такого майна, обман покупців та замовників, спекуляцію, порушення правил про валютні операції тощо.

Науковець О. Литвак у своїй праці "Злочинність, її причини та профілактика" зазначає, що, наприклад, такі склади злочинів, як крадіжки, грабежі, розбійні напади і вимагання варто розглядати як економічні, якщо вони мають за мету усунення або послаблення конкурента на ринку". Він запропонував визначення "економічної злочинності як сукупність навмисних корисливих злочинів, що вчинюються службовими особами, іншими працівниками підприємств і установ, незалежно від їх форм власності, шляхом використання власного становища і місця роботи" [22, с. 861.

Таким чином, українські автори ще й досі не виробили єдиної думки, які злочини та за якими критеріями слід вважати складовими економічної злочинності, що, безумовно, заважає подальшому вивченню цього явища та виробленню рекомендацій з його попередження та зменшення негативних наслідків.

На основі визначеного поняття економічного злочину можна стверджувати, що економічна злочинність — це злочини, вчинені в економічній сфері з використанням легітимних технічно-облікових, фінансово-облікових та контрольно-управлінських прав і повноважень. Як і кримінальна злочинність, економічна злочинність — це соціально-правове антагоністичне явище.

Економічній злочинності притаманні такі ознаки:

— складається із кримінально караних діянь суб'єктів господарювання;

— посягає на порядок управління економікою;

— спричиняє значні збитки державі, суспільству чи окремим громадянам;

— має триваючий характер;

— вчиняється фізичними особами, оскільки за кримінальним законодавством України суб'єктом злочину може бути лише фізична особа;

— характеризується високою латентністю;

— характеризується тісним зв'язком з організованою злочинністю, корупцією та тіньовою економічною діяльністю;

— формує напівкримінальний менталітет у громадян держави. Кримінальним законодавством України передбачено покарання за

злочини проти особистості, які відносяться до традиційної злочинності. Більшу частину в ньому займають такі протиправні діяння, як розкрадання державного чи колективного майна, контрабанда, ухилення від сплати податків, зловживання службовим становищем та інші. Кримінальне законодавство щодо цих традиційних злочинів знаходить певне відображення у суспільній правосвідомості. В той же час, враховуючи сьогоднішні зміни в соціально-економічній сфері держави, виникає необхідність в розширенні окремих положень законодавства, що дозволить певною мірою стримувати традиційну злочинність.

Що ж до економічного розвитку держави, то він диктує посилення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у цій сфері. Це засвідчує щорічне зростання обсягів тіньової економіки: за даними Міністерства економіки України на сьогодні майже 39% всієї вартості товарів та послуг, які виробляються вітчизняними підприємницькими суб'єктами, є тіньовими (реальний ВВП становив 1135,5 млрд. грн., із яких в тіні знаходилось 443,1 млрд. грн.). У 2005 р. частина тіньового сектору економіки становила 18,1 %, в 2006 р. — 27%, а в 2007 р. — збільшилась на 12%.

Підставою для такого висновку стало застосування нової методики розрахунку реального валового продукту. Основною причиною його значного обсягу є високий розмір оподаткування фонду заробітної плати.

Аналіз галузей економічної діяльності свідчить про найвищі темпи тінізації виробництва в промисловості, де відношення тіньової складової ВВП до офіційних даних Державного комітету статистки України становить 132,5%. В інших галузях вона не перевищує офіційний показник: у сільському господарстві — 72,5%, будівництві — 70,8%, сфері послуг — 31,5%. Такі дані дають підстави зробити висновок, що значна частина тіньового ВВП знаходиться в промислових регіонах держави.

Обсяги тіньової економічної діяльності підтверджує проведене визначення розміру неофіційної заробітної плати. Так, при офіційній середній заробітній платі 1,3 тис. грн. середня тіньова зарплата становить 2,7 тис. грн., що дає підстави зробити висновок про загальну середню заробітну плату в Україні в розмірі 4 тис. грн. При цьому, якщо в цілому по Україні тіньова зарплата перевищує офіційну в 3,1 рази, то в сільському господарстві — в 4,4 рази, в будівництві — в 2,5 рази, в сфері послуг — в 1,8 рази. Тому заниження оплати праці внаслідок високого рівня оподаткування фонду заробітної плати є основною причиною тінізації економічної діяльності.

При цьому експерти Міністерства економіки відмічають, що Кабінет Міністрів України не прийме рішення про зниження відрахувань з фонду зарплати по причині старіння значної частки населення держави. Найбільш високі показники для Міністерства економіки — це додатковий аргумент для проведення амністії капіталу, що передбачає проект нового Податковою кодексу. В той же час через недовіру Уряду до бізнесових кіл такі заходи не дадуть позитивного ефекту для економіки, оскільки вона завжди була і є сферою активних злочинних посягань. Адже криміналітет продовжує зміцнювати в ній свої позиції, сприяючи розширенню спектру економічної діяльності поза її легальної сферою.

Тіньова економічна діяльність нині перейшла усі допустимі межі і є надзвичайно сприятливим середовищем для розвитку злочинного промислу. В суспільстві ринково-вільних стосунків існує небезпека того, що окремі матеріально незабезпечені групи населення переступлять межу бідності і це негативно позначиться на соціально-економічній стабільності держави, поступово може призвести до соціального вибуху. Тому виникає необхідність виправити таке становище шляхом прийняття більш досконалого законодавства, яке б регулювало економічні стосунки в суспільстві.

До такого законодавства відноситься необхідність надання економічної допомоги вказаним групам населення. Але безумовний вихід не в тім, щоб держава проводила чергову емісію і надавала значну частку грошей громадянам, які знаходяться за межею бідності, оскільки це може призвести до чергової інфляції та економічної кризи в країні. Допомога ця повинна поєднуватися з належною сплатою податків чи інших обов'язкових платежів всіма громадянами держави, що дозволить зберегти суспільно-економічний баланс.

Разом з тим необхідно відмітити, що введення в Україні різноманітних субсидій чи іншої економічної допомоги створює умови для породження нових форм злочинності, яку називають економічною. Крім того, у державі породжується злочинність внаслідок введення податків, які сплачуються фізичними та юридичними особами для фінансування соціальних реформ. Обов'язок сплачувати їх у податковій сфері становить значну частину сучасної злочинності.

Отже, поняття "економічна злочинність" не має достатньо чіткої кримінально-правової межі, тому відносно цього поняття існують різні тлумачення. Відповідно до цього поняття, що використовується правоохоронними органами, які борються з організованою злочинністю та корупцією, до економічної повинна відноситись, насамперед, та, яка має в якості прямої мотивації матеріальний зиск. Крім того, економічна злочинність повинна мати довготривалий характер, здійснюватись систематично і в межах легальної господарської діяльності, що є основою для виникнення відповідних протиправних діянь.

1.3. Основні види економічної злочинності та її відмінність від традиційної злочинності
Лекція 2. ПРИЧИНИ ПОГЛИБЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ
2.1. Основні чинники активізації економічної злочинності в 90-х рр.ХХст.
2.2. Сучасний стан функціонування економічної злочинності та її складові
2.3. Сутність економіко-кримінологічної трансформації економічної злочинності
Лекція 3. ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКОЇ СФЕРИ
3.1. Чинники впливу економічної злочинності на кредитно-банківську сферу
3.2. Механізми виявлення економічної злочинності в кредитно-банківській сфері
3.3. Шляхи припинення економічної злочинності у кредитно-банківській сфері
Лекція 4. ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ У БЮДЖЕТНІЙ СФЕРІ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru