Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 17.2. Особливості грошово-банківської системи України в період глобалізації

Зараз Україна за багатьма економічними параметрами займає позиції між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. З огляду на це в теперішній дискусії про долю банківської системи України в умовах глобалізації важливо враховувати деякі загальні закономірності цього процесу.

Глобалізація - це новітній етап інтернаціоналізації, що почався три - чотири десятиліття тому на базі нової хвилі науково-технічних досягнень і характеризується трьома основними якісними особливостями.

По-перше, світове господарство з більш або менш цілісної економічної системи почало перетворюватися в єдиний всесвітній економічний організм, скріплений уже не просто міжнародним поділом праці, а й гігантськими всесвітніми виробничо-торговими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарною інформаційною мережею, інтелектуальною власністю. Світовий економічний простір стає єдиним полем для ділових ігор корпоративного бізнесу, коли географія розміщення виробничих потужностей, галузева структура інвестицій, виробництва й торгівлі визначаються суб'єктами господарської діяльності з урахуванням глобальної кон'юнктури, а економічні піднесення чи спади набувають всесвітніх масштабів. На зламі XX-XXI ст. глобалізація економіки стала всеохопним процесом, що саморозвивається, своєрідною ланцюговою реакцією, що розгалужується та прискорюється, незважаючи на всі перешкоди. Цей процес, що розпочався у високо-розвиненому ядрі світового товариства, крок за кроком, мірою тех-ніко-економічного й соціально-політичного дозрівання різних країн світової периферії, крокує планетою. Він розтягнеться на багато десятиліть, можливо, вийде за межі XXI ст.

По-друге, в умовах глобалізації національні та міжнародні економічні відносини починають мінятися ролями. У минулому провідну роль відігравали перші. Найбільш розвинені в той чи інший період національні господарства визначали характер, форми й механізми міжнародних відносин, начеб накидаючи іншим країнам і світовому суспільству в цілому способи господарських відносин. Внутрішньо-економічні відносини є первинними, міжнародні - вторинними. Але, з формуванням наднаціональних фінансових та інших ринків і виробничо-торгових структур, всесвітні економічні відносини дедалі більше стають провідними, тоді як внутрішні відносини навіть дуже великих і могутніх країн вимушені пристосовуватися до реалій глобальної економіки. Іншими словами, світове господарство в епоху глобалізації поступово стає сильнішим і вагомішим.

По-третє, глобалізація об'єктивно приводить до розмиття і знецінення регулятивних функцій національної держави, яка вже не в змозі, як раніше, захищати національну економіку від небажаних зовнішньоекономічних впливів. їй тим паче не під силу регулювати ті економічні, соціальні й культурні процеси, що вихопилися за межі національних кордонів, набули самостійності й стають неке-рованими. Міжнародні економічні процеси переростають у міждержавні, що більш або менш ефективно регулюються в односторонньому, двосторонньому чи багатосторонньому порядку національними державами, і в позадержавні, тобто глобальні, що майже або й зовсім не піддаються державному регулюванню. На стадії глобалізації розпочався складний процес трансформації національно-державної форми організації життя суспільства в деякі інші форми. Нічого подібного не було ні наприкінці XIX, ні на початку XX ст.

В Україні, як і в більшості постсоціалістичних республік, цей процес розпочався з реформування банківської системи, а саме:

o відкриття представництв загальновизнаних аудиторських компаній;

o впровадження міжнародної системи обліку;

o впровадження рекомендацій Базельського комітету щодо вимог достатності капіталу та інших обмежень банківських ризиків.

Після впровадження згаданих вище реформ банківська система України зазнала значних змін, зокрема отримала значні інвестиції від іноземних банків та інших міжнародних організацій.

Так, станом на 01.07.2002 р. було зареєстровано 19 банківських установ за участю іноземного капіталу. Частка ж закордонних інвестицій у статутних капіталах банківської системи становила 13,65% (678,57 млн грн.). Прихід іноземного капіталу привів до зміни орієнтації діяльності банків, зростання конкуренції та появи значної кількості банківських продуктів.

Утім, попри значні зміни в банківському секторі України, залишаються значні вади, що заважають подальшому розвиткові процесу глобалізації, а саме:

1) нерівні для банків правила гри;

2) недостатня захищеність прав кредиторів;

3) високі витрати банківської діяльності через особливості її регулювання;

4) надмірний тягар бартеру й неплатежів;

5) недостатня кількість кредитоспроможних клієнтів;

6) відсутність довіри клієнтів до банківського сектора;

7) недостатні якість і асортимент банківських послуг;

8) повільна реструктуризація банків.

Зупинімося детальніше на перерахованих вище вадах діяльності банківського сектора та причинах, що призвели до їх виникнення.

1. Нерівні для банків правила гри.

Причини:

- деякі банки досі мають прострочені цільові кредити, надані урядові;

- уряд не сплатив своїх внесків до капіталу деяких банків;

- недостатня прозорість і послідовність у рефінансуванні під час вилучення ліцензій і винесення рішень про ліквідацію;

- відсутність закону, який регулював би державні закупівлі банківських послуг;

- державне казначейство працює не на повну потужність.

2. Недостатня захищеність прав кредиторів.

Причини:

- державне регулювання, що запроваджується "заднім числом", створює високий рівень непевності;

- немає закону про обстеження ліквідної застави;

- цілковита відсутність прозорості структури акціонерів (хто насправді є власником компаній?);

- численні реєстратори збільшують витрати і створюють неясність. Відсутність центрального депозитарію.

3. Високі витрати банківської діяльності через особливості її регулювання.

Причини:

- вимоги щодо резервування в національній валюті залишаються високими. Це також негативно впливає на банки, що мають депозити у валюті;

- немає вимоги публікувати ціни на банківські послуги (тобто немає закону, подібного до закону США "Про правдивість кредитування").

4. Надмірний тягар бартеру й неплатежів.

Причини:

- уряд сам активно використовує бартер і взаємозаліки в податкових розрахунках;

- досі не подолано енергозаборгованість;

- практично відсутні системи обміну інформацією про:

o найбільші кредитні ризики;

o якість застави та позичальників;

- недостатньо ефективне впровадження законодавства про банкрутство;

- слабка система обміну інформацією підриває роботу банків, небанківських фінансових установ і НБУ.

5. Недостатня кількість кредитоспроможних клієнтів. Причини:

- складна й довільна система державних дотацій неспроможним підприємствам;

- повільний темп реформи бухгалтерського обліку в промисловому секторі. Банкам важко оцінити потенційних позичальників.

6. Відсутність довіри клієнтів до банківського сектора. Причини:

- мінімальні вимоги до капіталу залишаються заниженими;

- запізніле вжиття заходів проти слабких банків;

- не заохочується консолідація банків.

7. Недостатні якість і асортимент банківських послуг. Причини:

- відсутність необхідного законодавства зменшує кількість інструментів, що їх банк може використати;

- немає системи ліцензування та незалежної інспекції сховищ;

- немає кадастрової реєстраційної системи.

8. Повільна реструктуризація банків. Причини:

- держава й надалі підтримує деякі банки-невдахи, які мають бути якнайшвидше ліквідовані через недостатність капіталу, низьку якість управління та інші чинники;

- НБУ має активніше працювати з банками-невдахами та іншими, які демонструють суттєві хиби через кепське керівництво тощо;

- відсутність ефективних ринків активів і неможливість точно поцінувати реальну вартість активів.

Щодо діяльності небанківських фінансових установ можна зазначити, що рівень їх розвитку залишається незадовільним, розгортається повільними темпами і здебільшого хаотично. Основними проблемами, що заважають належному розвиткові таких інституцій, є:

а) несприятливий макроекономічний клімат: економічний спад, валютна й цінова нестабільність;

б) відсутність цілеспрямованої довгострокової урядової політики щодо створення ефективного сектора, до якого входили б також ефективні й надійні небанківські фінансові установи (НБФУ);

в) слабкий захист учасників основних ринків. Це пов'язано як з відсутністю законодавчої бази, що регулювала б фінансові операції Н БФУ, так і з браком належного нагляду;

г) глибока недовіра населення до будь-яких фінансових інституцій взагалі після "трастової епопеї" у 1994-1995 рр. і подібних скандалів, що торкнулися пенсійних фондів;

ґ) недостатньо якісний рівень професійного середовища, пов'язаний з незадовільною кваліфікацією персоналу багатьох спеціалізованих установ; брак належних навчальних закладів і програм для розв'язання цієї проблеми та відсутність кваліфікаційних вимог до таких фахівців.

Основним чинником виникнення цих проблем було впровадження часткових законодавчих ініціатив. Такий підхід не тільки став на заваді своєчасному створенню відповідного законодавства, а й означав підміну основоположних засад дрібними деталями поточних справ. Результат виявився вкрай незадовільним, оскільки фрагментарний підхід перешкоджає впровадженню узгодженого регулювання і нагляду за цим ринком. Виправити ситуацію можна якнайскорішим прийняттям простого рамкового закону, що містив би невелику кількість засадничих принципів з регулювання діяльності НБФУ.

Перелічені вище хиби функціонування банківського сектора призвели до таких шкідливих наслідків:

- існування значної кількості банків і небанківських фінансових установ, більшість із яких є вкрай неефективними;

- існування банків, які служать приватним інтересам потужних владних структур і досі є важливими джерелами особистого збагачення, навіть якщо їхня власна позиція ліквідності й капіталу виглядає "жахливою" порівняно із західними нормами;

- слабкість значної кількості фінансових установ викликає недовіру громадян до фінансового сектора в цілому;

- внаслідок недовіри громадян до фінансового сектора виникають проблеми з мобілізацією заощаджень і вкладенням їх для підтримки виробництва. Громадяни й підприємства в Україні досі вважають за краще тримати більшість своїх заощаджень в офшорних зонах чи в готівці, ніж в українських банках;

- намагання НБУ та інших регулятивних органів створити здорові банки практично зводилися нанівець під тиском могутніх бізнесових об'єднань і політичних груп, які насправді не зацікавлені у створенні таких банків;

- переважна більшість українських підприємств (ймовірно понад 90%) фінансують себе, затримуючи вчасну виплату заробітної платні працівникам, а не за допомоги середньо- та довгострокових банківських кредитів;

- участь банків у системі платежів також набагато нижча від звичайного рівня в економіці, яка належно функціонує: в Україні переважають виплати готівкою, бартерні розрахунки, неплатежі та взаємозаліки.

Становище, яке склалось у банківському секторі, досить точно називають хронічним порушенням функціонування. Наявні серйозні вади сектора не можна виправити частковими заходами, вузько спрямованими лише на банківські установи. Так само нереально перекласти весь тягар завдань із розроблення та управління реформою на якийсь один урядовий підрозділ. Раніше головне навантаження лягало на НБУ. Але ця установа не контролює значної частини політичних питань, здатних впливати на майбутнє фінансового сектора. Колективну відповідальність за виправлення становища в секторі мають перебрати уряд на центральному та місцевих рівнях,

Адміністрація Президента України, а також депутати Верховної Рада України.

Для успішного розвитку банківського сектора України та покращення його стану необхідно здійснити такі реформи:

а) вжити заходів, які сприяли би створенню міцнішої бази клієнтів для банків і Н БФУ. Це передбачає політичну та інституційну реформи, аби покласти край прихованому протекціонізмові на користь підприємств-невдах і сприяти отриманню значно більших прибутків успішними підприємствами порівняно з іншими, менш ефективними;

б) провести політичну та інституційну реформи з метою усунення якомога більшого кола перешкод на шляху до ефективної банківської діяльності. Цей компонент потрібен для скорочення обсягу банківських витрат, зумовлених зовнішніми чинниками, витрат, що призводять до зменшення кількості та збільшення вартості фінансових послуг, пропонованих банками;

в) вдосконалити регулювання діяльності комерційних банків. Цей компонент є необхідним, аби швидше подолати ті вади, які гальмують розвиток банків і довір'я населення. Зокрема, йдеться і про управління, і про неналежну операційну діяльність. На НБУ слід покласти завдання з реалізації програми прискореної консолідації сектора з метою сконцентрувати зростання частки банківського бізнесу в руках ефективних банків;

г) проведення всебічної реформи для розв'язання проблем цілковито неприйнятної діяльності та вкрай незадовільного регулювання НБФУ;

г) випрацювання зрозумілішої політики щодо передумов створення будь-яких нових фінансових інститутів із суттєвою часткою державної власності. З огляду на минулий негативний досвід такі передумови повинні бути дуже жорсткими.