Економічна політика - Бєляєв О.О. - РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЗА УМОВ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

Тема 6. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЗА УМОВ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

У період трансформаційних перетворень економічних систем економічна політика зазнає неабияких змін, що обумовлюється кардинальними зрушеннями в системі економічних відносин і тягне за собою вдосконалення також механізму господарювання.

Особливістю економічної політики в цей період є те, що в ній можуть переважати тактичні заходи, тоді як стратегічна мета залишається пріоритетною на весь перехідний період. Отже, саме про співвідношення стратегії й тактики в перехідній економіці йдеться в цій темі.

§ 1. Вибір моделі розвитку України

Економічна політика, як відомо, охоплює два складники — економічну стратегію та економічну тактику. В економічній стратегії втілюються головні завдання, що стоять перед суспільством на перспективу. У ній сконцентровані стрижневі інтереси всього суспільства: різних класів і верств населення в їх органічній єдності. Коли ми кажемо про стратегію економічної політики держави, то маємо на увазі довготермінову орієнтацію цієї політики, тобто встановлені на багаторічну перспективу цілі, їх конкретизацію стосовно особливостей того чи того етапу розвитку економіки країни.

Економічна тактика — це розроблення і визначення конкретних напрямів, способів, методів і засобів досягнення стратегічних цілей. Це конкретизація довгочасної стратегії економічної політики виходячи з особливостей кожного історичного етапу розвитку.

Україна, яка з 1991 р. набула політичної незалежності й економічної самостійності, повинна мати чітку стратегію економічного розвитку на довготермінову перспективу. Це пояснюється тим, що Україна, ще перебуваючи в складі Союзу PCP, була невід'ємною частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Таке політичне та економічне становище України визначало й особливості розвитку її економіки, котрі цілковито обумовлювались геополітичними і стратегічними цілями СРСР. Національні інтереси України підпорядковувалися загальним інтересам СРСР, тому її економіка розвивалась не як самостійний народногосподарський комплекс, а як 1/5 частина загальносоюзного комплексу.

Союзний поділ праці і міжреспубліканські галузеві зв'язки були дуже розвиненими, тісно переплітались, що й визначало глибоку залежність економіки України від загальносоюзної економіки. Ця залежність виявлялась і у виробництві на рівні міжреспубліканської спеціалізації, і в споживанні— на рівні кооперування, обміну сировиною, енергією, комплектувальними виробами та ринками збуту. Ось чому різкий розрив цих органічних економічних зв'язків і перехід до економічної самостійності призвів до глибокої економічної кризи, адже, наголосимо ще раз, економіка України не була самостійним народногосподарським комплексом із завершеним циклом відтворю вальних процесів. Це — об'єктивний наслідок глибоких і революційних трансформацій.

Тепер ми розуміємо, що такої глибокої економічної кризи можна було уникнути, як би ми почали поступово формувати свій національний народногосподарський комплекс, переводячи прямі республіканські поставки на ринкові рейки, завойовуючи одночасно альтернативні світові ринки для національних виробників, плавно долучаючись до міжнародного поділу праці. До речі, нагадаємо, що колишня французька колонія Алжир, здобувши політичну незалежність, відтак ще кілька десятиліть ішла у фарватері економіки Франції, не пориваючи з нею економічних зв'язків.

Усе сказане вище, так би мовити,— оцінка вже пройденого 12-річного етапу нашого розвитку з погляду стратегії. Але ж ми повинні бачити перспективу, шлях у майбутнє, прогнозувати наш розвиток, а отже, знов робити вибір. Початковий наш вибір був— політична незалежність і економічна самостійність. А далі? А далі потрібно наново вибирати: модель розвитку, стратегічну мету— що саме ми маємо побудувати на руїнах колишньої радянської економічної системи?

Історичний досвід людства надає нам три моделі можливого розвитку: перша— традиційна капіталістична; друга— командна радянська система (так звана соціалістична, хоч теоретично це неправильно); третя — змішана, соціально орієнтована ринкова система. Українське суспільство має нарешті зробити остаточний вибір — економіку якої моделі нам будувати? Це - - визначальний історичний вибір, від якого залежить доля України — однієї з найбільших європейських країн, доля її народу.

Щоб зробити безпомилковий вибір, треба зважити всі переваги й вади кожної з трьох згаданих моделей, з'ясувати їхню історичну перспективу. Перша модель є історично найдавнішою, і притаманна вона суспільствам, де товарно-грошові відносини і вільний ринок досягли певного рівня. Тут усі економічні категорії і явища визначаються через ринкові механізми, через опосередковані зв'язки купівлі-продажу. Кожен виробник— вільний, економічно відособлений і самостійний суб'єкт господарювання і свій виробничий процес підпорядковує задоволенню своїх індивідуальних потреб. Виробники і споживачі взаємодіють через ринок. Задовольняючи свої власні потреби, вони водночас розв'язують і найважливіші проблеми економіки: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Саме такий механізм суспільної взаємодії А дам Сміт називав "невидимою рукою".

Поряд з деякими перевагами ця модель має й істотні вади, які, зрештою, виливаються в ринкову стихію, неконтрольований розвиток, порушення пропорційності й у кризові явища.

Друга модель— це модель командної економіки, за якої господарський механізм ґрунтується на центрально-розподільній системі відносин. При цьому адміністративно-господарський центр — чи то держава, чи то правитель (деспот) — сам вирішує основні економічні проблеми. Командна модель в історії людства за стародавніх часів була притаманна країнам азіатського способу виробництва, а в нашу епоху— колишній радянській системі господарювання. Виникнення командної економіки мало свої причини й умови.

Головною причиною була, безсумнівно, потреба зосередження в єдиному господарському центрі всіх економічних ресурсів і якнайефективнішого їх використання для забезпечення функціонування держави й економічного зростання. Економічними умовами за азіатського способу виробництва були такі: недостатній розвиток продуктивних сил, а отже, запобігання розпорошенню суспільних можливостей для розв'язання особистих індивідуальних проблем на шкоду загальнодержавним. Тут жоден окремий виробник не міг працювати відособлено від громади, общини, де земля і вода були спільним майном. Енергоозброєність його праці не давала можливості бути незалежним самостійним виробником, тому він був "економічною пуповиною" прив'язаний до суспільства.

За радянської економічної системи виходячи із суто політичних і економічних умов та геостратегічних цілей держава у своїх руках також концентрувала все управління економічним життям, щоб оперативно використовувати виробничий потенціал, національний дохід, трудові ресурси на пріоритетних напрямках. Радянська держава апріорі володіла результатами праці всіх членів суспільства (за винятком підсобного господарства громадян) і розподіляла сукупний продукт за визначеними нею пріоритетами. Як показав досвід, поряд з незаперечними перевагами ця модель мала й низку істотних вад, котрі зробили її на певному історичному етапі неефективною. Головна хиба полягала в максимальному усуспільненні економічного життя через тотальне одержавлення і розвиток соціоцентризму, за якого надто сильно утискувались особисті інтереси громадян, що породжувало багато суперечностей і зловживань владою.

Проте радянська економічна система справила історичний вплив на розвиток країн класичного капіталізму завдяки своїм двом найважливішим перевагам. По-перше, це планове управління економікою, яке давало можливість оперативно зосереджувати всі економічні ресурси на пріоритетних напрямках, підтримувати необхідну народногосподарську пропорційність, обмежуючи ринкову стихію розвитку з її негативними наслідками. По-друге, уперше на рівні держави здійснювались широкі соціальні програми, спрямовані на розвиток освіти, науки, охорони здоров'я, культури, відпочинку, комунальної сфери, турботи про дітей і пенсіонерів та ін. Це все робило дані сторони радянської економічної системи доволі привабливими для трудящих капіталістичних країн.

Згодом економічна політика нацистської Німеччини та антикризова програма Франкліна Рузвельта в передвоєнні роки ввібрали в себе переваги радянської економічної системи, поєднуючи прогресивні принципи організації як ринкової, так і командної моделі. Це, по суті, і було початком створення нової економічної моделі, що пізніше дістала назву "змішана економіка". Ця модель також стала базовою для відбудови економіки країн, що потерпіли у Другій світовій війні.

Наведено найзагальніше визначення змішаної економіки: вона є такою економічною системою, що складається з приватного і державного секторів економіки, котрі спочатку доповнюють один одного, усуваючи вади і посилюючи притаманні їм переваги, а далі — органічно поєднуються. Історичний досвід свідчить, що змішана соціально орієнтована економіка на рубежі тисячоліть стала найефективнішою економічною системою. У цій моделі зростають економічні функції держави (як порівняти з першою), набуває розвитку централізований державний розподіл частини валового національного продукту на користь ефективності суспільного виробництва та підвищення добробуту всіх верств населення; посилюється контроль за діяльністю підприємств усіх форм господарювання. Стихія вільного ринку поступається плановій організації, економічний розвиток стає свідомо керованим суспільством процесом, класові антагонізми переростають у соціальне партнерство, і все це робить змішану економіку досить ефективною системою.

Отже, з огляду на аналіз трьох історичних моделей економічного розвитку ми можемо висновувати, що трансформація адміністративно-командної радянської економічної системи має відбуватися у напрямі до змішаної соціально орієнтованої економіки. Цей курс має стати стратегічним вибором України, яка йде по путі політичної незалежності та економічної самостійності.