Економічна теорія - Мочерний С.В. - Продуктивні сили.

Економіка та економічна система.

Економіка є найважливішою сферою суспільного життя, в якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і розвивається система продуктивних сил та економічних відносин.

У працях вітчизняних економістів поняття "економіка" розглядалося як сукупність виробничих відносин; господарство району, країни або світу; наукова дисципліна, що вивчає народне господарство, його галузі. Виокремлення його трьох структурних елементів правомірне, як і визначення другого і третього елементів, але визначення першого однобічне. Позбавлена матеріальної основи свого розвитку та змісту сукупність виробничих відносин стає відірваною від розвитку продуктивних сил формою. На такій основі можна розглядати економіку країни (другий елемент), але в такому разі порушується логіка структуризації поняття.

Значно складніше поняття "економіка", що також доводить нелогічність ототожнення економічних і виробничих відносин. До нього, крім другого і третього структурних елементів, належать продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (або відносини економічної власності) і базисні елементи господарського механізму. Ці структурні елементи у взаємодії і взаємозв'язку формують цілісну економічну систему. її структура також розглядається неоднозначно, що ускладнює виокремлення різних типів таких систем у межах сучасного світового господарства.

Поняття "економічна система" похідне від загальнонаукового поняття "система" (грец. systema — утворення), що означає сукупність певних елементів або підсистем і зв'язків між ними, яким притаманні такі найважливіші ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних якостей і функцій, саморух і загальна мета.

Економічна система — комплекс підсистем та елементів і їхніх властивостей (а отже, і всіх видів економічної діяльності людей) у процесі їх взаємодії, спрямований на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до вимог економічних законів і мети суспільства, що породжує нову інтегративну цілісність.

Кожна із підсистем має складну структуру, яка охоплює певні елементи і компоненти із властивою їм сукупністю взаємозв'язків, розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи законів, а також з притаманними лише для цієї підсистеми законами і суперечностями. Характеризуючи економічну систему, її підсистеми необхідно розглядати в процесі діалектичної взаємодії.

При взаємодії підсистем формуються метасистеми. Так, взаємодія техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин утворює метасистему економічних відносин; взаємодія продуктивних сил і техніко-економічних відносин формує технологічний спосіб виробництва, а взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин — суспільний спосіб виробництва; процес взаємодії продуктивних сил і економічних відносин зумовлює виникнення й розвиток економічного способу виробництва. Кожному елементу економічної системи, а також її підсистемам і метасистемам притаманні свої закони розвитку та функціонування, які об'єднуються в єдину цілісність загальносистемними економічними законами.

Продуктивні сили.

Вони є основою економічної системи, її домінуючою підсистемою. їх зміст виявляється у взаємодії людини і природи, яка здійснюється у процесі праці, виробництва матеріальних і нематеріальних (або економічних) благ. У такій взаємодії суб'єктом є трудовий колектив, сукупний працівник, людство, а об'єктом — природа. Людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб.

Продуктивні сили — фактори, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага, визначають зростання продуктивності суспільної праці, завдяки своєму рівню та характеру по-різному впливають на еволюцію певних типів, форм власності.

Структура продуктивних сил усіх суспільно-економічних формацій неоднакова, її формують передусім три основні елементи: люди, засоби виробництва і використовувані людьми сили природи. Головною продуктивною силою є людина. Вона відіграє активну роль у процесі праці, а засоби і предмети праці (у сукупності засоби виробництва) — пасивну. Це слугує одним із доказів необґрунтованості теорії факторів виробництва, яка проголошує рівність особистісних і речових факторів виробництва. У багатьох сучасних підручниках з економічної теорії структура продуктивних сил обмежена людиною і засобами виробництва. Це антиісторичний підхід до цієї категорії, який не відображає навіть реалій XIX ст.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. до структури продуктивних сил (людей, засобів виробництва і використовуваних сил природи) залучається четвертий елемент — форми і методи організації виробництва. Він використовувався і раніше, але емпірично, що мало підвищувало продуктивність праці. Підставою включити його до системи продуктивних сил стало використання першої у світі наукової організації праці — системи Тейлора. Проте джерелом значного зростання продуктивності праці стало не впровадження нової форми організації праці як самостійного фактора, а його реалізація у праці людини, втілення в синергічному ефекті.

Система продуктивних сил протягом понад 50 років поступово вдосконалювалася, кількісно та якісно змінювалися її структурні елементи та їх сукупність. На початку XIX ст. розпочався процес перетворення науки на специфічну продуктивну силу, який завершився у середині 50-х років XX ст. Оскільки його поява збіглася з розгортанням НТР (цей процес водночас і прискорив перетворення науки на продуктивну силу і був його причиною), докорінних перетворень зазнав кожний елемент і система продуктивних сил загалом (див. схему 1). Унаслідок цього посилюється ефективність дії кожного окремого фактора, їх синергічний ефект. Країни, які першими комплексно впроваджували досягнення НТР у виробництво та вдосконалювали суспільну форму, економічно випередили всі інші.

Зумовлене комплексним використанням досягнень НТР прискорення економічного і соціального прогресу в передових країнах стало основою інформаційної революції, внаслідок якої з'явився ще один елемент системи продуктивних сил — інформація (схема 1).

Схема 1. Структура продуктивних сил

Його поява і розвиток сприяли якісному вдосконаленню кожного елемента продуктивних сил та системи загалом. Зокрема, з'являються інформаційні технології, інформатизується процес праці, інформація стає одним із засобів удосконалення форм і методів організації виробництва. Синергічний ефект від інформації настільки значний і масштабний, що розвинуті країни вже пройшли перший етап будівництва інформаційної економіки, створення інформаційного суспільства, основою якого є технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці. Країни, які відстали в цьому процесі (зокрема, Україна), можуть перетворитися на інформаційну колонію передових країн. Ті економісти, які до складу продуктивних сил включають лише засоби виробництва і людину, позаісторично трактують цю категорію.

Система продуктивних сил збагачується внаслідок зростання значущості окремих елементів продуктивних сил в умовах НТР. Зокрема, з розгортанням НТР (у середині 50-х років) виокремився такий фактор зростання продуктивності праці, як предмети праці.

Отже, сучасні продуктивні сили є складною системою, до якої належать матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. Продуктивні сили загалом і кожен їх елемент зокрема, розвиваючись, збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. Наприклад, на ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли малоосвічені робітники. З часом вимоги до їх освіти і кваліфікації зростали, а сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише високих фізичних і розумових здібностей, а й творчих, організаторських, духовних компонентів.

Усі елементи продуктивних сил постійно взаємодіють у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від відносин економічної власності. Системі продуктивних сил властиві внутрішні закони розвитку, зокрема, закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закон випереджаючого зростання уречевленої праці, закон переміни праці, закон зростання продуктивності праці та ін. Із середини 70-х років XX ст. (з початком інформаційної революції) законом розвитку продуктивних сил стає інформатизація праці, кожного елементу продуктивних сил та їх системи загалом. Дія внутрішніх законів (також пронизана суперечностями) зумовлює зміни в розвиткові продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті, рівні та характері розвитку.

Рівень розвитку продуктивних сил характеризують якість робочої сили людини-працівника і людини-власника, технічна озброєність (а на сучасному етапі — рівень розвитку інформаційних технологій), ступінь використання відкритих ученими сил природи (зокрема, ядерної, термоядерної енергії), рівень розвитку науки, наукомістких галузей, упровадження найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступінь розповсюдженості нових конструкційних, багатокомпозитних, надчистих, надтвердих матеріалів, принципово нових технологій (мембранних, плазмових та ін.). Узагальнюючим показником сучасного рівня продуктивних сил є стан розвитку технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, й витіснення ним технологічного способу виробництва, заснованого на машинній та ручній праці (в Україні його питома вага становить до 40 %).

Характером розвитку продуктивних сил є передусім спосіб, у який людство використовує свої продуктивні сили, їх окремі елементи. Так, невеликі прості засоби праці люди застосовували індивідуально. Згодом з'явилися знаряддя, які можна використовувати лише колективно. З часом продуктивні сили досягають рівня, коли їх використання можливе лише при взаємодії сотень і навіть тисяч працівників. І, нарешті, продуктивні сили все більше набувають інтернаціонального характеру, що зумовлено процесом їх інтернаціоналізації. Так розширюються межі сукупного працівника спершу всередині окремих країн, а згодом — окремих регіонів світового господарства. Продуктивні сили набувають зростаючого суспільного характеру. їм властиві три форми розвитку: речова (техніко-економічні відносини); організаційна (організаційно-економічні відносини); суспільна (виробничі відносини, тобто відносини економічної власності).

Найважливішою є суспільна форма, але кожна з них може сприяти розвитку продуктивних сил, бути формою їх прогресу, або гальмувати цей розвиток, бути формою стагнації та регресу.

Для забезпечення зростаючої суспільної природи продуктивних сил необхідна неперервна еволюція економічної і юридичної власності. Складність сучасної системи продуктивних сил передбачає використання різних форм трьох типів власності (приватної, колективної та суспільної). Після інтенсивної інтернаціоналізації продуктивних сил (з кінця 50-х років) виникла інтегрована власність, яка є суспільною формою розвитку продуктивних сил на інтернаціональній основі. Взаємодія цих двох сторін (продуктивних сил і відносин економічної власності) суспільного способу виробництва здійснюється відповідно до вимог закону відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру і структурі продуктивних сил.

Відповідно до суспільної природи продуктивних сил повинні змінюватися господарський механізм, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, соціальна структура, правова, політична, ідеологічна системи. У межах економічної системи діє закон відповідності техніко-економічних та економічних відносин рівню, характеру і структурі продуктивних сил та інші закони. У межах суспільно-економічної формації діє закон відповідності економічної та юридичної власності (тобто відносинам економічної власності має відповідати право власності, зокрема право володіння, користування і розпоряджання власністю).

Водночас на розвиток продуктивних сил активно впливають інші базисні та надбудовні елементи. Категорію "продуктивні сили" вперше обґрунтував К. Маркс. Вирішальною складовою продуктивних сил є людина. Суть цього елементу продуктивних сил розглядали з протилежних позицій. Так, уже в XV ст. почала утверджуватися думка, що працелюбне населення є багатством країни. Такої самої точки зору дотримувалися В. Петті, назвавши "живі діючі сили" основним елементом багатства, та А. Сміт, який вважав набуті корисні здібності всіх жителів (насамперед творчі) основним капіталом.

Протилежну точку зору обстоював англійський економіст Томас Мальтус (1766—1834). Він стверджував, що причина злиденності — у зростанні кількості населення. С. Сісмонді запевняв, що продуктивні сили людства розвиваються за рахунок деградації індивідів, але вигоду від цього отримує капітал. Д. Рікардо, хоч і називав працю людей головним джерелом вартості, але злиденного виробника багатством не вважав. Він був переконаний, що справжні продуктивні сили — зростаюча потужність машин і техніки, які ототожнював з капіталом. Австрійський економіст Фрідріх Ліст (1789—1846) головне багатство суспільства вбачав у винаходах і знаннях — "розумовому капіталі". У працях багатьох західних економістів основною продуктивною силою визнано техніку і технологію. К. Маркс головним багатством суспільства називав різноманітність здібностей і потреб індивідів, творчих обдарувань, рівень розвитку їх особистостей, їх виробничий досвід і знання, працелюбність і працездатність.

Щодо категорії "продуктивні сили", то сучасні західні економісти віддають перевагу поняттю "фактори виробництва". М. Туган-Барановський також замінив поняття "продуктивні сили" поняттям "матеріальні фактори виробництва". Вони значною мірою взаємозамінні, тобто розкриття змісту одного з них допомагає з'ясувати сутність іншого. Але у понятті "продуктивні сили" закладена більша евристична цінність, оскільки воно повніше відповідає вимогам системно-структурного підходу, зокрема принципу цілісності, дає змогу досліджувати закони розвитку та функціонування продуктивних сил, притаманні їм внутрішні суперечності. Продуктивними силами є не лише матеріальні, а й духовні фактори виробництва (ідеї і психологія людей, дух народу, національна самосвідомість), тому це поняття місткіше, ніж "матеріальні фактори виробництва". Продуктивні сили в діалектичній єдності з виробничими відносинами (відносинами економічної власності) формують суспільний спосіб виробництва, що відкриває конструктивний шлях для вивчення процесу їх взаємодії, вказує шляхи їх удосконалення або трансформації. Отже, поняття "продуктивні сили" дає змогу повніше використовувати принцип суперечності (ядро діалектичного методу пізнання), інші елементи діалектики. З'ясування ступеня відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню і характеру розвитку продуктивних сил, законів цього розвитку дає змогу всебічно розкрити поступальність еволюції цивілізації. Намагання окремих учених обмежити предмет політичної економії лише вивченням економічних (виробничих) відносин рівнозначне ігноруванню необхідності вивчення людини як головної продуктивної сили, її потреб, інтересів, цілей, ролі людського фактора в сучасних умовах, суб'єктів економічних відносин, а тому неправомірне.

При аналізі відносин економічної власності або капіталу та його форм продуктивні сили теж є об'єктом дослідження. Так, у власності розмежовують кількісний і якісний аспекти. Перший виражає об'єкти власності, у тому числі речові фактори виробництва, і характеризує провідну сторону способу виробництва, належить до категорії продуктивних сил; другий визначає власність як сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг у всіх сферах суспільного відтворення.

Взаємодія людини і природи як зміст продуктивних сил утворює процес праці, який містить три основні моменти: праця людини, предмети праці, засоби праці.

Праця — свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють власну природу.

У процесі праці людина досягає своєї свідомої мети, яка визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій тварин.

Предмети праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці можуть бути даними природою (риба, яку ловлять, дерево, яке рубають) і тими, що підлягають попередньому обробленню — сировина (видобута руда на металургійному заводі).

Засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Основними є механічні засоби праці (машини, устаткування), які є "кістковою" і "мускульною" системами виробництва та ознакою кожної епохи суспільного виробництва. Людська праця починається з моменту виготовлення засобів праці. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці — робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Виокремлюють також "судинну" систему (труби, бочки, тара тощо). Залежно від виконуваних у процесі праці функцій певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті — до предметів.

Процес праці — органічна єдність праці людини, предметів праці, засобів праці, в якій визначальна роль належить людині.

Процес праці з точки зору його результату — продукту — є процесом виробництва, а засоби і предмети праці — засобами виробництва. При цьому сама праця поза певною суспільною формою є продуктивною працею. У процесі праці люди вступають в економічні зв'язки і відносини, складовими яких є виробничі, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини.