Економічна теорія - Мочерний С.В. - Соціально-економічна сутність людини

Економічна теорія, в тому числі політична економія, для з'ясування ролі людини вдаються до різних характеристик: суб'єкт продуктивних сил і економічних відносин (виробничих), робоча сила, особистісний фактор виробництва, людський капітал, людина економічна тощо. Пошуки вчених тривають кілька століть, створено різноманітні теорії щодо місця людини в економічному та соціальному прогресі.

У марксистській політичній економії, незважаючи на проголошену тезу про людину як головну продуктивну силу, політико-економічні проблеми, закони розвитку людини та її роль у відносинах економічної власності (крім тези, що вона є суб'єктом таких відносин) практично не розглядалися. Розкриття соціально-економічної сутності людини, ролі людини-працівника і людини-власника, значення економічного мислення та закону зростання потреб дає змогу зрозуміти, що саме людина є вирішальною рушійною силою соціально-економічного прогресу.

Соціально-економічна сутність людини

Соціальна сутність людини.

Кожна людина — це надзвичайно складна система, в якій поєднані земні й космічні сили, природний і духовний світи, гени її пращурів і генофонд майбутніх поколінь тощо. Так, ще у XVII ст. нідерландський учений Христіан Гюйгенс (1629—1696) пов'язував діяльність людини з Космосом; цю ідею розвинув вітчизняний учений Володимир Вернадський (1863—1945) у концепції ноосфери. Різні аспекти людини вивчають природні і суспільні науки, спеціальні наукові установи. Найпростішу узагальнену характеристику людини пропонує філософія, визначаючи її як біосоціальну і духовну істоту, тобто істоту, в якій суперечливо поєднуються біологічна та соціальна сторони, що взаємообумовлюють, взаємозаперечують, взаємопроникають тощо, тобто взаємодіють між собою. Тому український філософ Григорій Сковорода (1722—1794) розмежовував у людині внутрішню (духовну) і зовнішню (матеріальну) природу. Характеризуючи сутність людини, М. Туган-Барановський називав людську особистість верховною метою в собі.

Соціальна сутність людини — комплекс суспільних видів її діяльності, що грунтуються на збереженні позитивних сторін сучасної людини економічної (людини-працівника нового типу і людини-власника) в поєднанні з її біологічною стороною.

Людина як біологічна істота є творінням Божим, на якому постійно позначався вплив природи. Вона наділена насамперед природними силами, які формуються і відтворюються у процесі праці. Тому праця з фізичного погляду — це здійснення певних функцій людського організму, кожна з яких — затрати мозку, нервів, мускулів, органів чуттів та ін. Відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного явища.

Люди повинні також задовольняти свої екологічні потреби. Природа і виробляє, і безпосередньо задовольняє їх. Вона є першоосновою фізичного, психічного та емоційного здоров'я окремої людини і суспільства загалом. Ігнорування законів природи погіршує екологічне середовище, деформує особистість. Так, за даними американських учених, у США до 9 % смертності населення пов'язано з підвищенням вмісту шкідливих речовин у повітрі. Сильний шум (понад 66 децибел) прискорює старіння та скорочує тривалість життя на 8—12 років.

Науково-технічна революція ставить підвищені вимоги до природної сторони людини (її нервової системи, органів чуттів, психології тощо). Зокрема, зростають інтенсивність праці (насамперед розумової), емоційні, нервові, психологічні навантаження на людський організм. Оскільки людина є частиною природи, необхідно враховувати додаткові критерії гуманізації та екологізації техніки з передбаченням близьких і віддалених наслідків її впливу на природу (навколишні ліси, ґрунтові та наземні води, урожайність полів, повітря, можлива зміна радіаційного фону, тепловий ефект, хімічний фон та ін.). При визначенні життєвого рівня населення слід брати до уваги стан навколишнього середовища, екологічну ситуацію. Необхідно формувати також екологічну культуру, екологічне мислення. Витрати на охорону навколишнього середовища повинні стати складовою соціальних витрат держави, а до вироблення екологічної політики треба залучати широкі верстви населення, політичні партії.

Людина як соціальна істота є сукупністю всіх суспільних відносин, структура яких визначена структурою суспільно-економічної формації. До цієї сукупності належать економічні (в діалектичній єдності техніко-економічних, організаційно-економічних відносин і відносин економічної власності), соціальні, політичні, правові, національні, культурні, духовні та інші відносини.

З розширенням сфери діяльності людини збагачується її сутність, повніше розкриваються сутнісні сили. Тому, крім людини-працівника, вона повинна бути людиною-власником, людиною-політиком, носієм культури, духовності, національного духу та енергії народу. Такі види діяльності значною мірою збігаються з різними аспектами визначення сутності власності.

Для здійснення прогресивних перетворень в Україні необхідно подолати глибоке відчуження трудящих від економічної власності (у тому числі інтелектуальної), процесу праці, його результатів, від управління виробництвом і власністю (що загалом означатиме подолання економічного відчуження), від класової та загальнолюдської спільноти (соціальне відчуження), від політичної, юридичної влади, від культури, привласнення духовних благ, від користування всебічною системою інформаційного забезпечення. Слід також подолати відчуження людини від історії (своєї країни, народу). Тільки за таких умов можливе розширення можливостей самореалізації людини, повний і вільний розвиток її фізичних, організаторських і духовних здібностей.

Природу людини можна також розглядати як сукупність її потреб, захоплень. Індивід, задовольняючи свої потреби, відтворює себе як суспільну сутність. Визначальним для людини є задоволення найелементарніших економічних потреб: в їжі, одязі, житлі. На цій основі можуть бути задоволені культурні, духовні та інші потреби. У свою чергу, соціальні потреби активно впливають на економічні. Потреби зароджуються у формі об'єктивної мети, конкретної цілі людини. Відтак вона ставить перед собою завдання і прагне його виконати. Соціально-економічний прогрес суспільства значною мірою залежить від своєчасного усвідомлення більшістю населення нових потреб та їх врахування у практичній діяльності. Так, після проголошення незалежності України загальнонаціональною потребою є розбудова могутньої, економічно незалежної держави. Лише на цій основі можна підвищити життєвий рівень населення, розвинути національну культуру тощо.

Історики Михайло Грушевський, Іван Крип'якевич та інші наголошували на таких рисах української нації, як здоровий глузд, здатність до самоаналізу й самокритики, оптимізм, духовний, моральний та культурний потенціали, інтелігентність, енергія і підприємливість, надзвичайне свободолюбство та ін. Без їх відродження неможливо мобілізувати енергію нації, дух патріотизму тощо, а отже, побудувати могутню національну економіку та державу. Щоб домогтися цього, необхідно сформувати сучасну людину економічну, яка поєднує риси працівника і риси власника.