Кредит і банківська справа - Вовчак О.Д. - Тема 4 ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

4.1. Сутність процента за кредит і його вимірники

4.2. Функції та роль процента

4.3. Способи нарахування процентів

4.1 Сутність процента за кредит і його вимірники

У ринковій економіці розрізняють дві форми грошей — гроші як гроші та гроші як позичковий капітал. Відповідно, і цінність грошей має двояку форму прояву:

1) купівельної спроможності, яку гроші набувають при обслуговуванні товарного обміну і рівень якої визначається середнім рівнем товарних цін;

2) процентної ставки, або просто процента, яку гроші набувають на грошовому ринку в ролі носія позичкового капіталу і рівень якої визначається співвідношенням попиту і пропозиції на цьому ринку.

Отже, у найбільш узагальнюючому виразі процент — це ціна грошей як позичкового капіталу, яку вони набувають на грошовому ринку.

Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво вже досягло певного рівня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинеш кредитні відносини. Процент узагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі.

Водночас існування товарного виробництва та пов'язаних із ним кредитних відносин як основи виникнення процента не може достатньо повно пояснити природу позичкового процента.

Процент (від лат. pro centum — на сотню) - сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово "відсоток . Такою часткою він був як у період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими формами та видами кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, сутність процента за різних способів виробництва надто відмінна.

Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та Феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що часто призводило до повного розорення позичальників, їх високий рівень спричинювався тим, що, зазвичай, цей кредит мав непродуктивний характер і був високоризиковим.

У капіталістичному суспільстві кредит як рух позичкового капіталу надається для задоволення потреб капіталіста у тимчасових коштах, щоб прискорити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. За таких умов позичковий процент не може поглинати весь додатковий продукт, інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було вигідним і для кредитора, і для позичальника.

В умовах ринкової економіки його сутність полягає у тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником з приводу величини процента, його видів, методів сплати виникають певні економічні відносини, які визначають роль процента в ринковій економіці. Він е другою (після валютного курсу) економічною змінною, за якою ведуться жорсткі спостереження в економіці. Адже процентна ставка є вартістю позички для позичальника та винагородою позикодавця за інвестицію. Вона впливає на стан останньої та на рішення суб'єктів підприємницької діяльності щодо інвестицій чи зберігання своїх коштів у фінансових активах. Значний вплив процентної ставки і на повсякденне життя громадян, на їхні особисті рішення щодо споживання та заощадження.

Базою для процентної політики банків є грошово-кредитна політика держави та вплив на рівень ринкової ціни процента з боку центрального банку, який використовує для цього такі методи:

Директивні:

— обмеження верхнього рівня ставок;

— обмеження різниці між процентами — маржі (різниця між ставками виданих кредитів і залучених депозитів);

Недирективні:

— рівень резервних вимог НБУ;

— обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються комбанкам;

— нормативи ліквідності банків;

— система оподаткування прибутків банків.

На розмір процентної ставки впливають макро- та мікроекономічні чинники (табл. 4.1):

Таблиця 4.1. Чинники впливу на розмір процентної ставки

Закінчення табл. 4.1

Для процента характерно те, що він відображає єдність відносин щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання позиченої вартості позичкового капіталу є переданням певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, який повертається. Сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту, оскільки може здійснюватися раніше, одночасно чи пізніше від повернення кредиту.

Джерелом сплати процента є прибуток позичальника, створений із застосуванням позичкового капіталу в процесі виробництва, чи дохід фізичної особи або держави.

Кількісним визначенням позичкового процента є ставка, або норма, процента. Норма позичкового процента (процентна ставка) (r) — це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100.

На практиці норма позичкового процента має переважно форму процентної ставки, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Визначена таким способом процентна ставка називається простою.

Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу, В останньому випадку вона фіксується у кредитних договорах позички з точністю до У1в чи ум.

Розрізняють такі види процентної ставки:

— основну;

— мінімальну;

— середню;

— максимальну.

Основну ставку визначають на основі річної плати за користування основними видами кредитів.

Мінімальну процентну ставку встановлюють для найбільш надійних позичальників, вона може бути різною.

Середню процентну ставку розраховують як середньозважену величину за всіма видами кредиту, наданих на певну дату.

Максимальну процентну ставку визначають як санкцію за нераціональне використання банківських кредитів або у разі прострочених платежів при погашенні кредиту.

Диференціація процентних ставок враховує кредитоспроможність клієнта банку, ступінь ризику, якість забезпечення кредиту, строк погашення кредиту.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитися з величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона, як правило, не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає будь-який сенс для кредитора. Тому прибуток, одержаний із використанням позичкового капіталу, поділяють на проценти та підприємницький дохід. Перший привласнює кредитор, а другий — позичальник.

Існують такі види процентів за кредит:

— фіксовані — виплати за процентами незмінні протягом усього строку кредиту;

— плаваючі — ставки коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитних процентів, попиту та пропозиції кредитних ресурсів;

— базові (середні).

Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка НБУ, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він може встановлювати проценти за своїми позичками, нижчі від облікової ставки:

— реальні (за мінусом знецінення грошей);

— від'ємні, що відображають умови випередження темпів знецінення грошей відповідно до темпів зростання позичкового процента.

Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право самостійно встановлювати рівень процентної ставки за кредитами залежно від попиту і пропозиції на кредит та рівня облікової ставки. Порядок їх сплати також встановлюють банки, обумовлюючи їх у кредитному договорі.

Оскільки позичковий капітал переважно концентрується в банках, які є фінансовими посередниками між кредиторами та позичальниками, то розрізняють проценти на вклади і проценти за кредитами. Зазвичай, норма позичкового процента за кредитами вища від норми позичкового процента на вклади та депозити. Унаслідок цього виникає маржа, яка є одним з основних джерел доходів банків.

Маржа (від фр. marge — край) — різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси тощо, і може бути постійною або змінною впродовж існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком країни.

Розрізняють реальні та номінальні процентні ставки. Реальними називають процентні ставки, скориговані відповідно до зміни рівня цін (на рівень інфляції). Номінальними є процентні ставки, які не скориговані на зміну рівня цін.

Погашення позичок та сплати процентів за користування ними може здійснюватися різними способами. В економічній теорії розглядають кілька способів вимірювання процентних ставок та сплати процентних доходів. Найточнішим вимірником процентних ставок вважається дохід на момент погашення боргу.

За простої позички позичальник отримує у кредитора певну суму коштів, яку називають основним боргом, і повертає її одночасно зі сплатою процентів після закінчення строку користування позичкою.

Позичка з незмінним платежем передбачає однакові щомісячні чи квартальні платежі для погашення основної суми боргу та сплати процентів за частину боргу, що залишилась із моменту отримання позики. За купонною облігацією дохід виплачується після подання інвестором емітентові купона, в якому зазначена сума доходу (купонна ставка) за певний період (квартал, півріччя чи рік). Дохід визначається на основі номінальної вартості облігації і встановленої процентної ставки. Дисконтні облігації продаються за ціною, яка нижча від їх номінальної вартості, тобто зі знижкою (дисконтом), а в момент погашення облігації інвестору виплачується її номінальна вартість.

Подібно до цих чотирьох інструментів чи їх поєднання сплачуються доходи й за іншими видами боргових зобов'язань (векселями, ощадними та інвестиційними сертифікатами, казначейськими зобов'язаннями тощо).

Вітчизняні банки надають короткострокові кредити переважно з умовою одномоментного його погашення, але зі щомісячною сплатою процентів. Це дає їм змогу швидше отримувати доходи, реальніше відображати фінансові результати своєї діяльності, тримати під контролем фінансовий стан позичальника.

Оскільки виплата доходу за кредитом може здійснюватися в різний час, методика вимірювання процентної ставки передбачає визначення поняття поточної вартості. Це поняття ґрунтується на тому, що гроші, виплачені через рік, є менш цінними для кредитора в майбутньому, ніж нині. У разі надання простої позички процентний дохід, поділений на суму позички, вважається природним і раціональним способом для вимірювання вартості позичених грошей. А вимірником цієї вартості є проста процентна ставка. Якщо річний дохід виплачується вже на суму позички, збільшену на дохід за перший рік користування нею, коли визначають, скільки отриманий у майбутньому дохід коштуватиме сьогодні, то такий процес розрахунку називається дисконтуванням майбутнього доходу. При цьому користуються формулою:

PV майбутньої 1 грн = 1 грн/(1 + і)ⁿ гри,

де PV — поточна дисконтована вартість майбутньої 1 грн;

і — проста процентна ставка;

n — кількість років після надання позички.

На підставі цієї формули можна визначити, що певна сума, отримана через п років, нині коштуватиме більше, бо за ці роки на цю суму будуть нараховані проценти. Найточнішим вимірником процентних ставок вважається дохід на момент погашення, тобто процентна ставка, що дорівнює відношенню поточної вартості платежів, отриманої від боргового інструмента, до його вартості сьогодні.

Для простої позички дохід на момент погашення дорівнює простій процентній ставці. Для позички з незмінним платежем (наприклад, іпотечної) відомими величинами є щорічний незмінний платіж і кількість років до строку повного погашення позички. На основі цих даних можна визначити теперішню вартість позички з незмінним платежем, що дорівнює сумі поточних вартостей усіх щорічних платежів, скориставшись формулою:

К = (FP/1 + і) + (FP/(1 + і)²) +...... + (FP/(1 + i)ⁿ),

де К — сума, що надана в позичку; FP — щорічний незмінний платіж; і — проста процентна ставка; n — кількість років до строку погашення позички.

Із цієї формули невідомим є тільки і — дохід на момент погашення позички.

Звичайно, якщо строк користування позичкою незначний, то дохід на момент погашення позички можна визначити, застосувавши вищеподану формулу.

У цьому разі дохід на момент погашення дорівнюватиме сумі всіх поточних вартостей щорічних платежів.

Для значного п розрахунок платежів за позичкою з незмінним платежем на момент погашення є складним. Як зазначалося вище, дохід на момент погашення є найточнішим вимірником процентних ставок. Саме його мають на увазі, коли застосовується поняття "процентна ставка". Але інколи цей дохід важко обчислити, а тому на ринках позичкових капіталів можуть використовуватися менш точні вимірники процентних ставок, зокрема, поточний дохід і дохід на дисконтній основі.

Поточний дохід є наближенням до доходу на момент погашення за позичкою.

Доки не було комп'ютерів, було важко обчислити процентну ставку як дохід на момент погашення. Тому, зазвичай, визначали процентну ставку як дохід на дисконтній основі, або дисконтний дохід.

Отже, доходи або збитки від зміни вартості цінних паперів викликають суттєву різницю між нормою віддачі та процентною ставкою (окрім випадку, коли період до погашення цінних паперів дорівнює періоду володіння ними, при цьому норма віддачі дорівнює доходу на момент погашення).

Досі при розгляді процентних ставок ураховувалася лише номінальна процентна ставка. Але на прогнозовану чи фактичну вартість позички, окрім розглянутих чинників, впливає також інфляція. Тому для визначення теперішньої вартості позички при прийнятті економічних рішень користуються не номінальною, а реальною процентною ставкою, під якою розуміють номінальну процентну ставку, скориговану на очікувані зміни у рівні товарних цін (V).

Реальна процентна ставка сприяє збереженню позичкового капіталу кредитором і не є перешкодою для отримання позички позичальником. На практиці банки захищають себе від впливу інфляції застереженням у тексті кредитної угоди з позичальником про коригування (підвищення) передбаченої у ній процентної ставки на рівень інфляції. Справедливим було б, якби позичальник вимагав від банку передбачення у кредитній угоді зменшення процентної ставки у разі зниження рівня цін.