Економічна теорія - Мочерний С.В. - Концепція попиту і пропозиції.

Вона була розроблена у 70-ті роки XIX ст. представниками австрійської школи політичної економії, до яких належать К. Менгер, Фрідріх Візер (1851—1926), Е. Бем-Баверк. Основи цієї концепції закорінені у спробах французького вченого А. Тюрго, італійського економіста Ф. Галіані, німецького економіста Г. Гессена та інших визначити вартість товарів корисністю речі, а також у положеннях Д. Рікардо щодо характеристики вартості відновлюваних товарів не лише витратами праці, а й рідкісністю.

У середині XIX ст. Гессен сформулював закон, згідно з яким у процесі "поступового насичення" потреб корисність речі зменшується із збільшенням запасів благ, що призводить і до зниження цінності. Корисність останнього блага він називав "цінністю останнього атома".

Увів у науковий обіг концепцію граничної корисності англійський економіст В.-С. Джевонс.

Концепція граничної корисності — концепція, яка використовується західними економістами для визначення корисності граничного (останнього) екземпляра, товару або послуги, які задовольняють найменш значущу граничну ("останню") потребу у них.

Поняття "гранична корисність" ґрунтується на тому, що основою формування цінності є індивідуальні суб'єктивно-психологічні оцінки учасників господарського процесу. Сутність цінності Бем-Баверк вбачав у значенні речі для людського благополуччя. За словами Менгера, "...цінність є значення, яке мають для нас конкретні блага або кількості благ внаслідок того, що в задоволенні своїх потреб ми усвідомлюємо залежність від їх наявності у нашому розпорядженні". Стверджуючи, що вихідним пунктом дослідження повинні бути потреби людей, він розглядав їх як різновиди незадоволених побажань або неприємних відчуттів. Однією з найважливіших методологічних засад концепції Менгера є вивчення індивідуалістичного суб'єктивно-психологічного відношення між річчю (благом) і людиною, місце концепції у натуральному господарстві і товарному виробництві. На його думку, вибір типу виробництва несуттєвий, оскільки при атомістичному підході (тому корисність останнього екземпляра називається "цінністю останнього атома") виробництво — це сукупність індивідів, де визначальним є суб'єктивний фактор, зіткнення воль індивідів у боротьбі за вигоду на суспільній арені. Американський економіст Б. Селігмен вважає, що ці твердження були інколи туманними і суперечливими.

Щоб подолати суперечності, Б. Бем-Баверк намагався послідовніше викласти концепцію граничної корисності, розмежувавши суб'єктивну і об'єктивну цінність. Суб'єктивна оцінка покупцем товару визначає, на думку цього вченого, максимальну межу ціни, а продавцем — мінімальну. Щоб кількісно зіставити суб'єктивні оцінки споживачів, використовують грошові оцінки. Крім того, економіст вводить в науковий обіг поняття "субституційної корисності", ілюструючи його зміст на прикладі загубленого пальто. Його гранична корисність визначається граничною корисністю тих предметів споживання, якими індивід змушений жертвувати, щоб придбати нове пальто.

Граничну корисність в економікс розглядають як задоволення, яке отримує людина від споживання однієї додаткової одиниці товару (послуги).

У розробленому В.-С. Джевонсом варіанті концепції граничної корисності зроблена спроба виміру корисності на основі закону спадної корисності. Замість поняття "гранична корисність" він використав термін "кінцевий ступінь корисності"• Простим методом вимірювання цінності вчений вважав порядкове зіставлення насолоди і страждань (наслідуючи теорію насолоди і страждань Й. Бентама), а корисність, що лежить в основі цінності, визначав відношенням споживача до товару, який споживається і зменшується (як і насолода) із збільшенням його кількості. Рівень ринкових цін, на думку Джевонса, визначається величиною відчуттів (зіставленням насолоди і страждань).

Уперше ідею органічного поєднання теорії трудової вартості і концепції граничної корисності висловив Ф. Енгельс у "Начерках до критики політичної економії". Він зазначав, що вартість речі включає у себе обидва фактори, не оправдано роз'єднувані сторонами, що сперечаються. Вартість є відношенням витрат виробництва до корисності. Найближче вартість застосовується при з'ясуванні питання про те, чи варто виробляти річ, тобто чи покриває її корисність витрати виробництва. Тільки після цього йдеться про застосування вартості для обміну. Якщо витрати на виробництво двох речей однакові, саме корисність буде вирішальною при визначенні їх порівняльної вартості.

А. Маршалл поняття "вартість" зводив до витрат виробництва, або до ціни рівноваги. При з'ясуванні витрат виробництва він замість витрат живої і уречевленої праці перейшов до їх визначення через продуктивність праці і капіталу. Вчений спробував поєднати (синтезувати) теорію витрат виробництва з концепцією граничної корисності в інтерпретації Джевонса, з теорією попиту і пропозиції у трактуванні західної економічної думки. Ціна рівноваги встановлюється, на його думку, у точці перетину кривих попиту і пропозиції, тобто при вирівнюванні попиту і пропозиції, а ціна попиту (ціна, яку покупець може заплатити за товар) визначається корисністю товару. Виміряні в грошових одиницях максимальні ціни, які споживачі готові заплатити за певні блага, визначаються граничною корисністю цих благ і є цінами попиту.

Аналіз функціональної залежності між витратами виробництва (у грошовій формі) і ціною пропозиції на мікрорівні дав змогу Маршаллу констатувати наявність трьох законів, які, однак, ґрунтуються на недосконалій методологічній основі:

— закон постійної віддачі, при якому ціна пропозиції окремої фірми залежить від грошових витрат виробництва лише тоді, коли витрати виробництва одиниці продукції залишаються незмінними при зміні обсягів виробництва;

— закон зростаючої віддачі, при якому із збільшенням обсягів виробництва витрати одиниці продукції знижуються;

— закон спадної віддачі, при якому із зростанням обсягів виробництва на окремій фірмі відбувається зростання витрат виробництва на одиницю продукції. Протягом тривалого періоду вплив витрат виробництва на процеси ціноутворення, на думку А. Маршалла, збільшується.

Першу спробу синтезувати позитивні аспекти теорії трудової вартості і концепції граничної корисності в українській економічній літературі зробив М. Туган-Барановський. Він наполягав на необхідності дослідження цінності з урахуванням об'єктивних (витрати праці) і суб'єктивних (психологічна оцінка) факторів. З цією метою вчений запроваджує в науковий обіг поняття "вартість" і "трудова вартість". Вартість охоплює витрати засобів виробництва і праці, а трудова вартість — лише витрати праці. Вчений також розмежовує категорії "вартість" і "цінність". Цінність, у свою чергу, є суб'єктивною з точки зору окремої особи (оскільки дається психологічна оцінка корисності товару) і об'єктивною з точки зору суспільства, причому вона виявляється як ціна. Тому при правильному трактуванні концепції граничної корисності вона не заперечує, а підтверджує теорію трудової вартості. Зокрема, при досягненні максимального ефекту оцінка блага за його господарською корисністю збігається з оцінкою того самого блага за його трудовою вартістю. Туган-Барановський формулює закон цінності, згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. Отже, оцінка корисності та оцінка витрат як рівноправних сил об'єктивуються за допомогою ринку.

Сучасні прихильники граничної корисності розглядають еластичність попиту не тільки як функціональну залежність між ціною і попитом, а і як взаємозалежність між позичковим відсотком і пропозицією капіталу, ціною і пропозицією товарів, заробітною платою і ринком робочої сили. Ця концепція включена у більш широку теорію попиту і пропозиції різних факторів виробництва.

При вимірюванні корисності західні вчені (Дж. Нейман, О. Моргенштерн та ін.) пропонували різні штучні способи вимірювання абсолютної величини корисності: за допомогою теорії ігор (Дж. Робертсон та ін.), за допомогою теорії грошей (Дж. Хікс, П.-Б. Самуельсон), інші вихідним пунктом своїх розробок називають переваги споживачів, порівняння яких (переваг) при купівлі різних товарів використовують для побудови порядкової функції корисності. Самуельсон, зокрема, намагається поєднати варіант концепції попиту і пропозиції В.-С. Джевонса і концепцію корисності Хікса та італійського економіста Вільфредо Парето (1848—1923), які розглядають ранги корисності і ступеня першості одного набору товарів і послуг перед іншими. В. Парето, Дж. Хікс та український економіст Євген Слуцький (1880—1948) виходили з оберненої залежності: досліджували не залежність цін від корисності благ, а йшли від доходів і цін до з'ясування потреб і відчуттів. Це дало змогу виявити раціональні аспекти при аналізі споживчих бюджетів сімей і еластичності попиту, зробити реалістичні прогнози зміни попиту за певного рівня доходів і цін, що змінюються, і навпаки (при цінах і динамічних доходах).

Удосконалюючи теорії попиту і пропозиції, англійські економісти Артур Пігу (1877—1959) і Дж. Кейнс відмовились від ідеї про стихійне встановлення рівноваги між цінами попиту і пропозиції і розробили комплекс заходів для її досягнення за участю держави.

Автори концепції граничної корисності при з'ясуванні змісту цього поняття обґрунтували такі положення економічної теорії:

1. Необхідність при визначенні цінності товару (послуги) враховувати і його корисний ефект. У працях Маркса сутність товару розглядається в діалектичній єдності споживчої вартості і вартості, а споживча вартість характеризується насамперед корисністю речі, її здатністю задовольняти певні потреби людини. Проте цей підхід не використаний при розгляді проблеми ціно* утворення. Марксистська теорія зосереджується на виробничих відносинах між людьми у всіх сферах суспільного відтворення, а відношення людини до речі як елемент відношення людини до природи в процесі праці практично ігнорує, як і відношення людини до речей у сфері обігу, де відбувається реалізація створених товарів. Цей аналіз замінено абстрактними судженнями про відповідність або невідповідність товарів суспільно необхідним потребам. Саме цю прогалину заповнила концепція граничної корисності, але, не дослідивши соціально-економічні відносини і зв'язки між людьми, звела проблему до суб'єктивно-психологічного відношення між людиною і благом. Саме тому предметом економічної науки деякі представники цієї концепції вважали відношення людини до речі.

2. Намагання при визначенні цінності блага врахувати його рідкісність. Однак ця ідея Д. Рікардо прихильниками маржиналізму не була належно обґрунтована.

3. Виокремлення Б. Бем-Баверком абстрактної і конкретної корисності як конкретних форм корисності взагалі. Це відповідає вимогам діалектики щодо пошуку суперечностей сторін у кожній категорії.

4. З'ясування комплексу функціональних залежностей між цінами товарів і коливанням попиту та пропозиції в міру насичення потреби в будь-якому товарі чи послузі, обґрунтування відповідних законів такої залежності.

5. Введення в економічну теорію засад граничного (маргінального) аналізу, системне збагачення кількісного підходу (як елементу діалектичного методу).

6. З'ясування впливу суб'єктивної оцінки індивідів та доходів сімей на ціноутворення. У ширшому аспекті йдеться про повніше включення в предмет економічної теорії відносин між людиною і річчю у сфері обігу та споживання, акцентування на цій проблемі.

7. Розроблення проблеми альтернативних витрат.

Водночас концепція граничної корисності має такі теоретико-методологічні вади:

— домінуючий метафізичний підхід до предмету економічної теорії, ігнорування відносин економічної власності, насамперед у сфері безпосереднього виробництва;

— переважання методу "робінзонади" (атомістичного підходу), тобто підходу до аналізу мікро- і макроекономічних процесів з точки зору окремого індивіда;

— абстрагування від такого суб'єкта господарської діяльності, як держава, що стосується насамперед основоположників концепції граничної корисності;

— ігнорування соціальних аспектів в економічних явищах і процесах, передусім поділу капіталістичного суспільства на класи, соціальні верстви і прошарки населення;

— заперечення вже обґрунтованих і підтверджених практикою економічних законів. Це зумовило однобічність концепції граничної корисності (насамперед серед представників австрійської школи), необхідність поєднання у наступних теоріях багатьох фундаментальних положень теорії трудової вартості і позитивних аспектів концепції граничної корисності;

— ігнорування сучасної практики встановлення цін корпораціями і фірмами.

Цю концепцію критикували багато західних економістів, починаючи з Д. Рікардо. Американський економіст Дж.-Б. Кларк вказував на тавтологічність висновків теорії граничної корисності, оскільки вони не підлягали емпіричній перевірці. Крім того, концепція аналізувала здебільшого гедоністичну концепцію людської поведінки (радість, задоволення людини від придбання благ та їх споживання), ігноруючи багато інших форм. Американський економіст Т. Веблен критикував концепцію граничної корисності за підміну виробничого підходу грошовим. Й. Шумпетер ставив під сумнів принцип граничної корисності в разі урахування системи загальної рівноваги. Дж.-К. Гел-брейт стверджував, що ця теорія повністю абстрагувалась від можливості задоволення поточних потреб в недалекому майбутньому. Справедливою є критика концепції граничної корисності багатьма вченими за її малу придатність для практичних цілей. На думку шведського економіста Г. Касселя, граничні зміни корисності ілюзорні, оскільки зіставляти відчуття і суб'єктивні почуття задоволення неможливо, як і неможливо визначити корисність. В. Парето зазначав, що він не може зрозуміти, як виміряти корисність. Хікс вважав недоцільною граничну корисність, якщо здійснюється перехід до ординалізму. Крім того, він вбачав у концепції А. Маршалла немало вразливих моментів. Подібних оцінок можна навести багато.

Концепція попиту і пропозиції.

Згідно з цією економічною концепцією вартість і ціна товарів визначаються лише коливаннями попиту і пропозиції. Найвідомішим її представником був Ж.-Б. Сей, який визначав вартість корисності трьома факторами виробництва (працею, землею і капіталом), що надало його концепції еклектичного характеру.

Одним із найважливіших факторів ціноутворення вважав співвідношення між попитом і пропозицією Л. Вальрас. Це положення підтримували представники концепції граничної корисності.

Концепція попиту і пропозиції не відповідає критеріям науково обґрунтованої економічної теорії, оскільки має такі недоліки:

1. Аналіз зовнішніх поверхових зв'язків, а не глибинних явищ і процесів. Це виявляється в тому, що коливання між попитом і пропозицією впливає насамперед на ціни товарів, які є грошовим виразом їх вартості, їх субстанціональною основою. Вартість і ціна співвідносяться між собою як сутність і явище. Внаслідок поверхового підходу по суті ототожнюється цінність і ціна, незважаючи на відокремлення англійським економістом Г. Маклеодом (прихильником концепції) обох категорій.

2. Неспроможність відповісти на питання, чим визначаються ціни в умовах рівності попиту і пропозиції. Крім того, в концепції граничної корисності коливання між попитом і пропозицією виступає важливим, але не єдиним, фактором ціноутворення (поряд з корисністю), як і в концепції попиту і пропозиції, що свідчить про їх певну еклектичність. Водночас між корисністю і коливаннями попиту і пропозиції існує тісний взаємозв'язок. Неправомірне також ототожнення пропозиції із затратами, а попиту — з результатами (важливою характеристикою яких є корисність), незважаючи на існування між ними органічного взаємозв'язку. Оскільки в основі вартості та цін лежать суспільно необхідні витрати виробництва (йдеться про відновлювані товари) і якість товарів, їх корисний ефект, а ціни виробництва формуються з урахуванням внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції, тобто значною мірою відображають збалансованість і пропорційність розвитку суспільного виробництва, то такі витрати виробництва є внутрішнім змістом пропозиції, а вона — формою їх розвитку. Аналогічно цьому результати виробництва, найважливішим якісним показником яких є його соціальна (відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини) і економічна (досягнення найвищих результатів при найменших затратах живої і уречевленої праці) ефективність — це внутрішній зміст попиту, його субстанція, а попит — форма їх розвитку і вияву.