Економічна теорія - Мочерний С.В. - Акціонерний капітал.

У більшості праць українських, російських та західних економістів відсутнє концептуальне визначення цієї категорії. Так, в енциклопедичному словнику "Управління організацією" акціонерний капітал охарактеризовано як "капітал акціонерного товариства, створений за " рахунок випуску акцій". В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна акціонерний капітал визначено як "...сукупність об'єднаних індивідуальних капіталів акціонерів". Автори "Сучасного економічного словника" стверджують, що це — "основний, базовий, початковий капітал акціонерного товариства, що утворюється шляхом випуску і продажу акцій", а відтак дають аналогічне з попереднім визначення його сутності. У "Великому економічному словнику" категорію визначено як "основний капітал акціонерного товариства". Англійські вчені замість характеристики акціонерного капіталу пропонують визначення поняття "акція".

Наведені визначення характеризують:

1) абстрагування від експлуататорської природи цієї форми капіталу, а отже, від процесу відчуження найманих працівників від акціонерної власності;

2) ігнорування капіталізації як одного із важливих джерел формування та розвитку акціонерного капіталу, оскільки одні автори вважають таким джерелом випуск акцій, а інші — об'єднання індивідуальних капіталів.

3) спрощене і однобічне визначення акціонерного капіталу як основного. У багатьох підручниках та навчальних посібниках визначення категорії відсутнє, незважаючи на те, що корпорації (акціонерні компанії), наприклад, у США створюють до 90 % ВВП.

Урахувавши комплекс вимог до визначення економічних категорій, можна запропонувати таке тлумачення категорії "акціонерний капітал".

Акціонерний капітал — ресурси акціонерного товариства (компанії), утворені шляхом об'єднання кількох або багатьох індивідуальних капіталів, розширення масштабів акціонерної компанії завдяки капіталізації частини прибутку, а також залучення певних коштів вкладників через механізм продажу акцій та облігацій, що базується на привласненні чужої праці.

Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний і позичений.

Власний акціонерний капітал формується із коштів, отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, сформованого внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Він може збільшуватись і завдяки подальшому випуску акцій та облігацій. З прибутку власники акцій щорічно одержують дивіденди, але лише після сплати податків державі, зарплат і премій менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також інколи використовують для виплати дивідендів у період погіршення економічної кон'юнктури.

Позичений акціонерний капітал формується за рахунок банківського кредиту і коштів, отриманих від випуску облігацій. Наприкінці 1999 — на початку 2000 років обсяг капіталізації акціонерних компаній у США становив понад 19 трлн дол. або 180 %ВВП, у 1925 — 75 % ВВП, а наприкінці 60-х років — 100 % ВВП; ринкова капіталізація компаній високих технологій перевищила 2,7 трлн дол.

Фактичним власником акціонерного капіталу є вузьке коло осіб або фінансових інститутів (комерційних банків, страхових компаній тощо), які володіють контрольним пакетом акцій. З його допомогою встановлюється контроль гігантських монополій над значними капіталами чужих компаній та власністю дрібних акціонерів у формі акцій.

В акції поєднуються правовий і економічний аспекти (що зумовлено наявністю цих аспектів у категорії "власність"), тому загальноприйнятим визначенням її сутності є: вид цінного папера без установленого строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства і дає право на участь в управлінні акціонерним товариством, одержання частини прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна у разі ліквідації. Проте сутність її у такому визначенні не розкривається.

Акція (лат. actio — дія, дозвіл) (у політекономічному контексті) — найважливіша форма національного багатства в умовах сучасного капіталізму, яка дає змогу привласнювати відповідну суму дивідендів і здійснювати управління акціонерним капіталом акціонерам, які володіють контрольним пакетом акцій.

Водночас акції та облігації є лише титулом власності, що приносить дохід власникам фіктивного капіталу, який здійснює свій кругообіг значною мірою незалежно від руху реального виробничого капіталу.

Акціонерні компанії є юридичними особами, які самостійно обирають форми управління господарською діяльністю, у тому числі реалізації продукції, встановлення цін, заробітної плати (крім мінімального рівня, який визначається державою), використання чистого прибутку (крім тієї його частини, що виплачується у формі податків до держбюджету і внесків у пенсійний фонд), несуть відповідальність своїми активами за прийняті зобов'язання.

Статут як установчий документ визначає вид і мету діяльності; склад засновників; назву компанії та її місцезнаходження; розмір статутного капіталу і відомості про тип акцій та їх номінальну вартість; порядок розподілу прибутку і відшкодування збитків; склад органів управління та ін. Випуск акцій акціонерною компанією здійснюється у розмірі її статутного фонду. Якщо компанія утворюється шляхом роздержавлення власності, акції випускаються на всю вартість майна державного підприємства. Додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної ціни.

Результатом господарської діяльності акціонерної компанії є балансовий прибуток. Частина його спрямовується на виплату податків (у державний бюджет і фонди соціального страхування), а чистий прибуток за рішенням ради директорів (вищого органу управління між загальними зборами) розподіляється на виплату дивідендів і формування резервів (порядок використання яких закріплюється у статуті).

Вищим органом управління акціонерної компанії є загальні збори акціонерів, які проводяться не менше одного разу на рік. З числа директорів компанії призначається президент. У перерві між загальними зборами акціонерів і засіданнями ради директорів управління акціонерною компанією здійснює правління, яке затверджує рада директорів. Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., у 2002 р. одній з них (Ост-Індській) виповнилося 400 років.

Масово акціонерні компанії почали створюватися в останній третині XIX ст. Так, у Німеччині наприкінці 70-х років було до 460 акціонерних компаній, а на початку XX ст. — майже 2,5 тис. Нині у розвинутих країнах більшість великих, середніх і частина малих підприємств існують у формі акціонерних товариств, що сприяє формуванню цілісності економічної системи. Акціонерна компанія як організаційна форма також широко застосовується для утворення транснаціональних корпорацій з метою подальшої їх експансії. Акціонерні компанії поділяють на два основні типи:

— відкриті, акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими. У деяких країнах (наприклад, США) їх називають публічними;

— закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

Акціонерами можуть бути від 300 осіб (закриті товариства) до 60 тис. (середня кількість акціонерів компанії у США), та до 4 млн у найбільших публічних акціонерних компаніях.

Кількість акціонерів у розвинутих країнах постійно зростає (за винятком періоду економічних криз). Так, у США у 1929 р. їх налічувалося 1 млн, в 1979 р. — понад 30 млн, а у 2000 р. — майже 55 % населення країни були учасниками фондового ринку. В США, Великобританії, Нідерландах, а в другій половині 90-х років XX ст. і в Швейцарії економічним стимулом щодо придбання акцій для частини акціонерів були вищі дивіденди порівняно з відсотками на банківські вклади, а для іншої частини — накопичення власності. Так, на початку XXI ст. у західних країнах сім'ї накопичили в акціях багатство вартістю до 25 трлн дол., а у США їм належало майже 40 % вартості корпорацій. Водночас під час економічної кризи дрібні акціонери можуть втратити всі заощадження. В 2001 р. обсяг акціонерного капіталу на душу населення становив майже 57 тис. дол., в Японії — 32 тис. дол. В Бельгії, Швеції та Фінляндії поширена модель акціонерного капіталізму, за якої основним джерелом розширення масштабів економічної діяльності корпорації є фонд — тобто процес капіталізації, а також кредити банків та інших фінансових інститутів.

Ефективнішими формами господарювання є відкриті акціонерні компанії, що зумовлено: можливістю повніше залучати зовнішні джерела фінансування; більшими обсягами їх капіталу, отримуваних прибутків і широким використанням їх на інвестиційні проекти, наявністю потужніших стимулів до праці у найманих працівників тощо.

В Україні у 2002 р. налічувалося 12,1 тис. відкритих та 22,2 тис. закритих акціонерних товариств. Незважаючи на велику кількість корпоратизованих державних підприємств, пріоритетність трудової колективної власності в Українській Конституції не закріплена. Відбулося лише формальне перетворення державної власності на засоби виробництва на власність трудових колективів, які стали власниками і результатів своєї праці. Однак через механізм оподаткування держава вилучає до 80 % створеного доходу, а в окремі роки — навіть частину амортизаційних відрахувань. Трудові колективи практично позбавлені можливості збільшувати обсяги інвестицій у виробництво, оскільки вони повинні викуповувати свої підприємства, а заощадження населення держава не повертає. Крім того, власність зосереджується в руках олігархічних груп. Так, лише у 2002 р. кількість власників великих пакетів акцій (які перевищують 10 %) збільшилася на 8,4 %. Тому відчуженість найманих працівників від власності (на засоби виробництва і виготовлений продукт) посилюється, відбувається зростаюча пролетаризація суспільства, а основна маса населення перетворюється на номінальних власників сурогатів цінних паперів.

Засновники акціонерної компанії привласнюють засновницький прибуток, який є різницею між сумою, отриманою від реалізації випущених акцій, і дійсним капіталом, вкладеним ними в акціонерне товариство. Засновницький прибуток виникає також при перетворенні індивідуальних (у тому числі сімейних) капіталів на капітал акціонерних товариств і додаткового випуску акцій уже існуючих акціонерних компаній. Сума засновницького прибутку — це різниця між величиною продажу акцій за курсовою вартістю та номіналом.

Іншим способом отримання засновницького прибутку є "розводнення" акціонерного капіталу, тобто випуск і продаж акцій без відповідного збільшення реально існуючого капіталу. Воно здійснюється у разі:

1) успішної роботи підприємства, отримання ним прибутків і додаткового випуску акцій (замість виплати підвищених дивідендів) та їх продажу з метою поповнення засновницького прибутку;

2) незмінної величини прибутків і випуску додаткової кількості акцій шляхом зниження величини дивідендів;

3) біржових спекуляцій, купівлі контрольних пакетів акцій, отримання банківського опціону (коли банки, що займаються розміщенням акцій, купують частину з них за заздалегідь фіксованою ціною з метою реалізації за більш високою) та ін.

Засновницький прибуток утворюється в процесі руху фіктивного капіталу. Тому його джерелами є перерозподіл певної маси доходів на користь засновників, створена найманими працівниками додаткова вартість та організаторська діяльність засновників. У двох останніх випадках засновницький прибуток є різновидом підприємницького доходу.