Економічна теорія - Мочерний С.В. - Сутність ринку праці та ринку робочої сили.

Економісти називають різні об'єкти купівлі-продажу товару, який створює продукцію. Найпоширеніші три точки зору: це праця, робоча сила, послуги праці (або робочої сили).

Уперше об'єктом купівлі-продажу працю назвав В. Петті. Заробітну плату він розглядав як ціну праці, а величину зарплати — як необхідні засоби для існування робітника (їх мінімум). Аналогічно суть цих понять трактував А. Сміт. Основою заробітної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і виховання дітей, а її нижньою межею — фізичний мінімум. Крім цього, на величину зарплати впливають традиційні норми споживання, особливості культури, боротьба робітників за свої права й інтереси, співвідношення сил між ними і власниками засобів виробництва.

Д. Рікардо виокремлював природну і ринкову ціну праці. Природна — це вартість певної суми життєвих засобів, необхідних як для утримання робітників, продовження роду, так і частково для їх розвитку. Ринкова коливається навколо природної під впливом природного руху працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю. Як об'єкт купівлі-продажу працю розглядають і деякі сучасні західні вчені (німецький економіст М. Гертнер, англійський економіст Дж. Хікс та ін.).

Цю точку зору послідовно заперечував К. Маркс. Він вважав, що працю як процес свідомої, доцільної діяльності людей, у якій вони видозмінюють зовнішню природу, не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Можна продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару робочої сили, і ці категорії не слід ототожнювати. Капіталіст купує у робітника-власника робочої сили тимчасове розпоряджання нею. Купівля-продаж праці також вступає у суперечність із законом вартості, не дає змогу розкрити джерело вартості і додаткової вартості.

Ще В. Петті, визнаючи зарплату мінімумом засобів до існування, доходив висновку, що у вигляді зарплати робітник отримує лише частину створеної ним вартості. З ним погоджувався А. Сміт, але, крім того, він джерелом доходу капіталіста вважав винагороду за працю і ризик.

Д. Рікардо не бачив різниці між робочою силою і працею як її функцією. Правильно визначаючи вартість товару працею, він одночасно вважав, що робітник продає капіталісту працю. Але у такому разі він мав би отримувати повний еквівалент своєї праці (відповідно до вимог закону вартості), який дорівнює всій створеній робітником вартості. Оскільки такий еквівалент робітник не одержує, то Д. Рікардо джерелом прибутку називав нееквівалентний обмін, тобто не дотримувався вимог закону вартості.

М. Туган-Барановський вважав трактування заробітної плати як ціни товару робоча сила помилковим,оскільки її не можна відчужувати від робітника (і продавати); вона є не об'єктом, а суб'єктом господарства; у визначенні вартості робочої сили суспільно необхідними витратами її виробництва наявна тавтологія1. Якщо брати до уваги його перший аргумент, то відчужувати (а також продавати) неможливо і працю. Проте його позиція виявилася дещо непослідовною, оскільки вчений послуговувався поняттям "робоча сила". Одночасно з цим він зауважував стосовно продажу трудової послуги і праці. Оскільки Туган-Барановський неодноразово говорив, що капіталіст привласнює безкоштовно надлишок робочого часу робітника, об'єктом купівлі-продажу залишаються послуги праці.

Теоретико-методологічна нечіткість попередніх точок зору зумовила появу ще однієї концепції, яка полягає у тому, що товаром є не робоча сила, а послуги, які нею надаються, або послуги праці. П.-Е. Самуельсон з цього приводу зазначав, що люди за певну ціну "здають свої послуги в оренду", а заробітна плата е формою доходу, ціною одного з факторів виробництва. Іншими формами доходу він називав прибуток, ренту, позичковий відсоток. Це твердження певною мірою збігається з думкою К. Маркса, що капіталіст купує тимчасове розпоряджання робочою силою.

Останнім часом набуває популярності точка зору про наявність у соціально орієнтованій ринковій економіці ринку праці та ринку робочої сили. Так, російський економіст В. Буланов стверджує, що у разі вивчення взаємозв'язків, які характеризують це явище, доцільніше говорити про систему ринку праці. Якщо ж аналізуються суб'єкти ринку, або відносини з приводу робочої сили розглядаються крізь призму суб'єктів цих відносин (насамперед через можливість працівника включитися у трудовий процес, його становище після виходу зі складу зайнятих), то сукупність працівників, що опинилися в ситуації ще непрацюючих або вже непрацюючих, але шукаючих роботу, доцільно називати ринком робочої сили. Проте цей підхід також не є системним.

При з'ясуванні цих двох категорій слід розрізняти техніко-економічний, соціально-економічний та юридичний аспекти. З техніко-економічного погляду об'єктом купівлі-продажу не може бути ні робоча сила, ні праця (бо вони не відчужуються від особистості найманого працівника), а лише результат праці робітника, або уречевлена праця, втілена у певний товар. Окремі елементи техніко-економічного (або технологічного) відчуження робочої сили від особистості мають місце тоді, коли, наприклад, надмірно швидкий рух конвеєра виснажує робочу силу або робітник володіє вузькою спеціалізацією, яка підпорядковує його машині. У такому разі відбувається деградація особистості, праця перестає сприяти розвитку фізичних і розумових здібностей людини. Щоб подолати таке відчуження, у розвинутих країнах впроваджується ротація робочих місць, автономним бригадам дозволяється регулювати ритм роботи конвеєра та ін. Техніко-економічне відчуження робочої сили, самого процесу праці від особистості найманого працівника значною мірою збігається з техніко-економічним відчуженням найманої людини-працівника від засобів виробництва, але не відповідає йому.

Суспільно-економічне відчуження робочої сили та праці від особистості найманого працівника відбувається тоді, коли праця протистоїть капіталу, не діє закон єдності праці і власності, і якщо за наявності змістовної праці працівник отримує нижчу заробітну плату порівняно з вартістю робочої сили, а отже, вона не відтворюється на якісно оптимальному рівні. Це призводить до втрати інтересу до такої праці, намагання знайти більш оплачувану роботу, навіть з гіршим змістом праці.

Юридичний аспект відчуження робочої сили та праці від особистості полягає в тому, що у сфері обміну юридично вільний найманий працівник в усному чи письмовому договорі (контракті) за певну плату віддає капіталісту-підприємцю право тимчасово розпоряджатися своєю робочою силою, процес споживання якої у сфері безпосереднього виробництва є процесом праці. Найманий працівник зобов'язується виконувати всі правила внутрішнього розпорядку. Процес відчуження цих об'єктів ринку робочої сили і ринку праці може відбуватися лише в юридичному аспекті. Продаючи капіталісту тимчасове розпоряджання робочою силою, найманий працівник залишається її власником. У договорі купівлі-продажу робочої сили обидва суб'єкти (найманий працівник і капіталіст) виступають як юридично рівноправні особи, фіксуючи при цьому юридичний вираз власної волі. Тому в західній економічній літературі поширюється точка зору щодо наявності ринку трудових контрактів1.

Якщо не розмежувати економічний та юридичний аспекти процесу купівлі-продажу робочої сили, то можна частково погодитися з думкою Я. Певзнера та С. Брагінського про те, що робоча сила є предметом купівлі-продажу за рабовласницького суспільства і кріпацтва. Доказовість цього положення зумовлена тим, що за рабовласницького суспільства об'єктом купівлі-продажу була особистість раба, а робоча сила — тільки складовою цієї особистості. Це справедливо тільки частково, оскільки ні раб, ні кріпак не були юридично вільними особами і не могли розпоряджатися своєю робочою силою. Проте це не означає, що об'єктом купівлі-продажу при капіталізмі можуть бути послуги робочої сили, адже вони не відчужуються не тільки від особистості, а й від робочої сили, є нерозривними від процесу трудової діяльності.

Завдання полягає у з'ясуванні об'єктів ринку праці і ринку робочої сили, основних суб'єктів і типів відносин, що виникають між ними у разі купівлі-продажу. Більшість економістів, які дотримуються концепції ринку праці, але заперечують наявність ринку робочої сили, об'єктом такого ринку, як правило, вважають робочу силу. Такими об'єктами в деяких працях називаються попит і пропозиція робочої сили, що відповідає загальним вимогам будь-якого ринку, є його конкретизацією з урахуванням попиту і пропозиції на пропонований товар.

Логічніше об'єктами ринку праці в юридичному аспекті вважати зафіксовані в трудових контрактах умови про співвідношення темпів зростання продуктивності праці, номінальної та реальної заробітної плати, виплат за понадурочну роботу, нічні зміни та працю у вихідні дні, доплати за шкідливі умови праці, підвищення кваліфікації, обсяг та інтенсивність виконаних робіт, ступінь відповідальності за збереження техніки, різних преміальних виплат за економію сировини, електроенергії та інших доплат, пов'язаних з безпосереднім процесом праці тощо. Всі ці об'єкти ринку праці можна визначити як "умови праці та оплата її результатів".

Умови праці — це комплекс факторів трудового процесу, оточуючого виробничого середовища, стану місця роботи і ставлення працівника до виконуваної роботи, які впливають на його здоров'я та тривалість життя, працездатність і ступінь задоволення працею, процес відтворення сукупної робочої сили і ефективність праці. До таких факторів належать психофізіологічні (наявність або відсутність, часткова відповідність фізичних і нервово-емоційних навантажень фізіологічним можливостям людини, які сприяють працездатності або погіршують її тією чи іншою мірою), санітарно-гігієнічні (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму), естетичні (комфортність умов праці, тобто якість оформлення робочих місць, зручність і зовнішній вигляд спецодягу, загальне оформлення цеху та інших підрозділів) і соціально-психологічні (дотримання працівниками умов охорони праці і техніки безпеки).

Важливим напрямом поліпшення умов праці є гуманізація технологічного процесу, що передбачає впровадження нової техніки і технологій, збагачення змісту праці, можливість розвитку професійно-кваліфікаційного рівня, гарантування безпеки праці та ліквідації негативного впливу техніки і технології на довкілля.

Суб'єктами ринку праці є капіталісти, наймані працівники (представлені профспілками) та опосередковано держава, оскільки вона встановлює мінімальний рівень заробітної плати для більшості галузей народного господарства, тривалість робочого дня та інші умови, але безпосередньої участі в укладенні трудових контрактів не бере. Безпосереднім суб'єктом ринку держава є лише в державному секторі економіки, де вона виконує функцію підприємця.

Відносини, в які вступають суб'єкти ринку праці, російські економісти вважають "суспільними відносинами". Проте це поняття не дуже точне, оскільки містить економічні, соціальні, правові, політичні, національні, культурні та інші відносини. Логічнішою буде категорія "відносини економічної власності" з урахуванням насамперед її юридичного та частково економічного аспектів (тією мірою, в якій останній відображається у праві власності, а саме у таких вузлових поняттях права, як "володіння", "розпоряджання" і "користування ").

Ринок праці — сукупність (або підсистема) відносин власності між найманими працівниками, капіталістами і державою (опосередковано) з приводу умов праці та часткової оплати її результатів.

Оплата часткова, тому що обмежена величиною необхідного продукту в галузі безпосереднього виробництва, що виявляється у формі заробітної плати у сфері розподілу.

Категорія "ринок робочої сили" масштабніше, ніж "ринок праці".

Ринок робочої сили — відносини власності (в юридично-економічному аспекті) між найманими працівниками, капіталістами і державою (безпосередньо та опосередковано) з приводу купівлі-продажу сукупної робочої сили, її використання, оплати, а отже, розширеного відтворення не лише працездатного населення, а й зростання його загальної кількості, забезпечення пенсіонерів та інших непрацездатних верств.

Першою важливою відмінністю ринку робочої сили від ринку праці е те, що до останнього належать лише зайняті працівники сфери матеріального і нематеріального виробництва, але не безробітні. З точки зору структурної класифікації вартості робочої сили до неї включають не лише конкретні об'єкти ринку праці, зафіксовані в трудових контрактах, а й оплату щорічних відпусток за вислугу років, профспілкової діяльності, вихідну допомогу, виплати підприємців на соціальне забезпечення, що є другою важливою відмінністю ринку робочої сили від ринку праці. Структурними елементами ринку робочої сили е також співвідношення між трудовими ресурсами і робочими місцями, міграційні процеси населення, у чому полягає третя важлива відмінність між цими ринками.

Формування повноцінного ринку робочої сили в Україні передбачає встановлення заробітної плати на рівні вартості цього товару, створення ринку житла (забезпечення можливості його придбання чи оренди), надання працівникові змоги вільного пересування як у межах країни, так і поза нею, всебічної інформованості про вакантні робочі місця.

До інфраструктури ринку робочої сили належать прийняті державою закони, нормативні акти про регулювання заробітної плати та допомоги з безробіття тощо; колективні договори й угоди між підприємцями та найманими працівниками та арбітражні суди, що займаються цими питаннями; служби зайнятості і працевлаштування; галузеві та загальнонаціональні профспілкові організації і спілки підприємців; певна сукупність кас, банків, фондів, реклама тощо. Деякі з цих елементів (нормативні акти про допомогу безробітним та виплату пенсій, служби зайнятості і працевлаштування) не входять до інфраструктури ринку праці, сфери трудових відносин, що функціонують на підприємстві. Це — ще одна характерна ознака ринку робочої сили, яка відрізняє його від ринку праці.

Розрізняють зовнішній (професіональний) та внутрішній ринки робочої сили. Зовнішній (професіональний) ринок робочої сили передбачає мобільність робочої сили між фірмами і підприємствами. Його основою є висока загальноосвітня та професійно-кваліфікаційна підготовка, яка дає змогу працювати найманому робітникові у різних галузях. Внутрішній ринок робочої сили більше відповідає вимогам внутрішнього ринку праці, оскільки він позначає рух кадрів усередині підприємства у разі переходу на інше робоче місце (за комплексом виконуваних функцій подібно до попереднього) або на вищу посаду чи розряд.

Відповідно до цих ринків формують систему профосвіти. Так, зовнішній ринок передбачає високу підготовку з отриманням диплома або сертифіката про освіту, а внутрішній — підготовку працівників лише для певної фірми чи підприємства. У деяких країнах висока професійна підготовка забезпечується через систему учнівства, за якої особи, що навчаються професії, беруть на себе частину витрат. У Великобританії, наприклад, так готують майже половину кваліфікованих кадрів у промисловості. Великі компанії практикують підготовку професійних кадрів на малих підприємствах або наймання кваліфікованих робітників спочатку на роботи, які потребують нижчої кваліфікації. Японська система підготовки кадрів з системою пожиттєвого найму належить до внутрішнього ринку праці.

На зовнішньому ринку праці профспілки формуються за галузевою та професіональною ознаками, на внутрішньому — в межах підприємств і фірм.

Ринок робочої сили (у тому числі ринку праці) можна детальніше охарактеризувати на основі сегментації цих ринків за професійною структурою працездатного населення, зокрема за його поділом на працівників з обмеженою працездатністю, за структурою безробітних щодо періодів вимушеного безробіття та ін.

Сутність ринку робочої сили (а водночас і ринку праці) розкривають такі функції:

1) остаточне визначення вартості робочої сили, вплив на відхилення ціни на цей товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

2) регулювання попиту і пропозиції робочої сили;

3) налагодження контактів між продавцями і покупцями робочої сили;

4) забезпечення конкуренції між найманими працівниками, мотивація їх до підвищення загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівнів з одночасним зниженням ціни робочої сили;

5) забезпечення конкуренції між підприємцями, стимулювання їх до підвищення якості умов праці та рівня часткової оплати праці;

6) сприяння збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягнення ефективної зайнятості;

7) прискорення міграційних процесів у національному та інтернаціональному масштабах, вирівнювання умов відтворення робочої сили;

8) сприяння виявленню шляхів і заходів соціального захисту робочої сили.

Ринок робочої сили, як і ринок інших товарів і послуг, за сучасних умов є регульованим. Важливою особливістю його є гнучкість, що зумовлюється інтенсивнішою дією закону суспільного поділу праці та ін.