Економічна теорія - Мочерний С.В. - Заробітна плата, її форми та системи

Заробітна плата та її функції.

Різні економісти заробітну плату розглядали як плату за працю, робочу силу, послуги праці або робочої сили, а також здачу послуг людей в оренду за певну ціну (П.-Б. Самуельсон). Інші американські економісти стверджують, що "заробітна плата, або ставка заробітної плати, — це ціна, що виплачується за використання праці"1. Намаганням уникнути відповіді на цю дискусійну проблему є твердження окремих українських авторів про те, що "заробітна плата є доходом, який отримує людина від реалізації своїх фізичних та інтелектуальних здібностей створювати блага"3. Ці погляди відображають істину лише частково, а комплексна характеристика проблеми повинна передбачати, що заробітна плата є одночасно грошовим виразом вартості і ціни робочої сили, з одного боку, і часткової оплати праці — з іншого. Як грошовий вираз вартості і ціни робочої сили зарплата відображає інтереси найманого працівника, а як грошовий вираз часткової оплати результатів праці — інтереси капіталіста-підприємця. У другому разі йдеться не про повну оплату праці (необхідної і додаткової), а лише про оплату необхідної. Тому твердження авторів підручника "Основи економічної теорії" за редакцією Ю. Ніколенка, що розподіл за вартістю робочої сили був основою формування заробітної плати в умовах домонополістичного капіталізму, а натепер це здійснюється з урахуванням якості кожного індивіда, потребує уточнення8. Насправді йдеться лише про те, що на стадії домонополістичного капіталізму, коли заробітна плата наближалась до рівня фізичного мінімуму — нижньої межі вартості робочої сили — переважала відтворювальна функція заробітної плати на найнижчому рівні. За сучасних умов значно посилилась роль стимулюючої функції заробітної плати, оплати за кількістю та якістю праці.

К. Маркс мінімальною заробітною платою вважав вартість життєвих засобів, фізично необхідних робітникові і членам його сім'ї. Концепція мінімуму засобів існування (А. Тюрго) набула поширення ще в кінці XVIII ст. У середині XIX ст. цю концепцію відстоював німецький соціаліст Фердінанд Лассаль (1825—1864) (як теорію "залізного" закону заробітної плати). П.-Б. Самуельсон безпідставно вважає марксистську теорію заробітної плати лише версією "залізного" закону заробітної плати.

Продуктивна теорія заробітної плати закорінена у концепції факторів виробництва Ж.-Б. Сея, у XX ст. її детальніше розробляв Дж.-Б. Кларк. А. Маршалл, П.-Б. Самуельсон та інші вчені також розглядали заробітну плату як ціну одного з факторів виробництва, що визначається граничним продуктом — додатковим випуском продукції при використанні ще однієї одиниці праці (або одного працівника) за незмінності всіх інших витрат.

Обмеженість цих підходів полягає у відстоюванні концепцій оплати праці та факторів виробництва, запереченні експлуатації. Окремі західні економісти, хоч і визнають теорію факторів виробництва, але вбачають за ними не фізичну продуктивність засобів праці, землі, а працю людей. Так, К. Еклунд зазначає, що різні фактори виробництва — це люди.

Соціальна теорія заробітної плати, яку відстоювали Т. Веблен, Й. Шумпетер, М. Туган-Барановський та ін., розглядає заробітну плату як результат співвідношення соціальних сил суспільства, насамперед робітничого класу і буржуазії. Цей фактор діє, але не є визначальним. У методологічному аспекті така теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає лише як категорію розподілу. При цьому ігнорується відтворювальна функція заробітної плати, яка повинна забезпечувати відтворення працівника і членів його сім'ї. Ця функція передбачає дію закону вартості стосовно товару робоча сила, його купівлі-продажу. Об'єктивною основою реалізації функції є встановлення верхньої межі ціни робочої сили. Мінімальна заробітна плата за таким критерієм повинна давати змогу купувати певну сукупність товарів і послуг, яка задовольнятиме не лише фізіологічні, а й мінімальні соціальні та духовні потреби.

Заробітна плата — грошовий вираз вартості й ціни товару робоча сила, а також часткової оплати результатів праці з урахуванням виконуваних заробітною платою основних функцій.

Заробітна плата повинна виконувати також стимулюючу, розподільчу і соціальну функції. Стимулюючи передбачає формування у працівників високоефективних стимулів до праці через механізм впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати, які спонукають до економії робочого часу, зростання продуктивності праці, економії сировини, електроенергії тощо, до раціонального використання техніки та ін., а також встановлення оптимального рівня заробітної плати відповідно до продуктивності та ефективності праці, її антиподом є "зрівнялівка" в оплаті праці. В умовах НТР, зокрема автоматизації виробництва, сфера диференціації праці звужується залежно від її продуктивності, але вона зростає відповідно до ефективності праці (тобто на диференціацію праці впливають раціональне використання ресурсів, співвідношення між результативністю праці і раціональністю чи економічністю здійснених затрат робочої сили).

Розподільча функція заробітної плати полягає у тому, що шляхом її підвищення або зниження забезпечується приплив робочої сили у певні галузі, райони народного господарства і відплив з інших, у встановленні оптимальних критеріїв співвідношення оплати праці (часткової) між сферами, секторами та галузями, всередині окремих галузей. Виконання зарплатою стимулюючої та розподільчої функції ґрунтується на дії законів попиту і пропозиції, зростання продуктивності праці та ін.

Соціальна функція заробітної плати має сприяти утвердженню соціальної справедливості залежно від ефективності праці. Всі функції заробітної плати повинні оптимально узгоджуватись.

Поки що в Україні жодна із названих функцій у повному обсязі не реалізується.

Оскільки купівля-продаж робочої сили об'єктивно виявляється у формі купівлі-продажу праці, то вартість (і ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Така форма приховує наявність експлуатації, оскільки заробітна плата маскує купівлю-продаж робочої сили і згладжує межі між необхідною і додатковою працею. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це — життєвий фонд робітника, який за умов товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.