Економічна теорія - Мочерний С.В. - Сільське господарство та особливості його розвитку.

Сільське господарство є однією з пріоритетних галузей народного господарства, в якій процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання мають свої особливості, значною мірою зумовлені природними факторами. Істотні відмінності у розвитку відносин економічної власності наявні і у сфері торгівлі. З'ясування особливостей сільськогосподарського виробництва та закономірностей розвитку відносин економічної власності у цій сфері дає змогу окреслити шляхи радикальних аграрних перетворень. Особливості розвитку торговельного капіталу (власності), джерела торговельного прибутку, розвиток сучасної торгівлі тощо потребують дослідження як важлива складова економічної системи.

Продуктивні сили та відносини власності у сільському господарстві

Сільське господарство та особливості його розвитку.

Сільське господарство було і залишається найважливішою галуззю економіки, адже саме від його стану і перспектив розвитку залежить забезпечення життєдіяльності людини. Навіть тепер на планеті голодує приблизно одна шоста населення. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової і легкої промисловості. Крім того, у цій галузі суспільство безпосередньо взаємодіє з природою, від чого залежать здоров'я, психологічний, нервовий, емоційний стан людини тощо.

У сільському господарстві постійно розвиваються продуктивні сили і відносини економічної власності. Найшвидшими темпами ці зміни відбувалися в останні два століття. Так, в середині XVIII ст. у сільському господарстві було зайнято до 80 % сукупної робочої сили планети. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у розвинутих країнах 40 % населення працювало в аграрному секторі (в промисловості — приблизно 35 %), а наприкінці 90-х років XX ст. — 5 % працездатного населення, у США — всього 2,5 %. Тоді ж в Україні у сільському господарстві було зайнято 17 % населення.

Скорочення кількості працюючих у сільському господарстві розвинутих країн зумовлене значним зростанням продуктивності праці у цій галузі, що дає змогу невеликій кількості працівників прогодувати основну масу населення. Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері забезпечує їжею понад 130 жителів країни, а в Україні — приблизно 12—13 осіб.

Сільському господарству України була заподіяна величезна шкода під час насильницької колективізації 1929—1932 рр., штучно створеного голодомору, непродуманої аграрної політики за часів панування адміністративно-командної системи та після набуття незалежності. Внаслідок цього найбагатша у світі на чорноземи країна, яка (за даними ФАО ООН) може прогодувати не менше 1 млрд осіб, неспроможна поки що забезпечити продовольством власне населення (а тваринницьку галузь — кормами), що найповніше виявилося у 2003 р.

Жодна галузь народного господарства так не залежить від природно-кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед використанням землі як специфічного засобу виробництва, її родючістю, місцерозташуванням. Специфічність землі як знаряддя праці полягає в тому, що вона одночасно є і предметом праці. У процесі праці на землі завдяки її властивостям (якість під впливом природних процесів та раціонального використання може поліпшуватися та ін.) виникає найбільший синергічний ефект, нова продуктивна сила, якою певною мірою є сама земля.

До специфічних основних виробничих фондів сільського господарства належать: продуктивна худоба, деревинні, плодоягідні та інші культури; своєрідними оборотними фондами є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничим фондам сільського господарства притаманні повільніша оборотність (внаслідок нетривалого використання), висока фондомісткість виробництва. Виробництво продукції рослинництва і тваринництва детермінується дією біологічних законів. Так, строки досягнення відповідних показників стосовно рослин і тварин надзвичайно мало піддаються регулюванню. Частково на ці процеси впливає робота селекціонерів. Такі особливості вирощування сільськогосподарської продукції позначаються на ритмічності роботи підприємств обробної промисловості, які займаються її перевезенням і переробкою.

Специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає мобілізації матеріальних, технічних і людських зусиль, оскільки посіяти і зібрати врожай без втрат потрібно у вкрай стислі строки, а між робочим періодом і результатом пролягає тривалий проміжок часу. Сільськогосподарська техніка має бути якісною і не повинна простоювати у міжсезонний період. Для цього створюють універсальні машини (наприклад, трактори) з набором різних пристроїв. Через низьку якість комбайнів Україна щорічно втрачає до 4 млн т зерна. Залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо. Так, в Україні у 1999 і 2003 рр. через несприятливі погодні умови довелося пересівати значні площі сільськогосподарських угідь, на зниження морозостійкості озимих культур негативно вплинула відсутність необхідної кількості внесених добрив.

Інтервал між робочим періодом і результатами у сільському господарстві значно впливає на формування доходів працівників цієї сфери, оскільки остаточний розмір таких доходів стає відомим лише після реалізації сільськогосподарської продукції. Отже, основними особливостями розвитку сільського господарства є:

1) тісне переплетіння і взаємодія економічних законів з природними й біологічними;

2) безпосередня взаємодія людини з природою, від особливостей якої залежить здоров'я людини, її психічний, нервовий, емоційний стан тощо;

3) менш інтенсивний характер дії економічних законів, зумовлений специфікою землі, сільськогосподарського виробництва;

4) величезна різноманітність природно-кліматичних умов і місцерозташування ділянок землі не тільки в масштабі планети, а й у межах окремих країн, зокрема в Україні налічується 650 різновидів ґрунтів;

5) наявність, крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці, природних (наприклад, хімічний, механічний склад ґрунту) та біологічних чинників;

6) значний інтервал між робочим періодом і результатом;

7) можливість обмеження впливу природних чинників на результати сільськогосподарського виробництва запровадженням нової техніки, технології, культури виробництва та ін.;

8) найбільший синергічний ефект;

9) найбільша адекватність приватної власності на частину землі, певного життєвого простору біологічній стороні сутності людини;

10) специфіка формування доходів працівників сільського господарства;

11) складність професії землероба. Тому продуктивні сили сільського господарства — це процес безпосередньої взаємодії складної робочої сили з природою (передусім із землею) та з іншими засобами виробництва, внаслідок чого виникає нова продуктивна сила, втілена у необхідних суспільству продуктах сільського господарства.