Економічна теорія - Мочерний С.В. - Сутність податків та їх структура

Податки і податкові системи.

Податок з'явився в період розпаду первіснообщинного ладу. У сучасному суспільстві податки є основним джерелом формування та розвитку процесу одержавлення національного доходу.

Податки — частина національного доходу або ВВП, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі (у розвинутих країнах) з метою виконання соціально-економічних, політичних, правових функцій та досягнення воєнних цілей.

Одним з перших грошових податків був подушний податок на більшість громадян Римської імперії, який називали "трибутом".

За феодалізму основними податками були прямі помайнові у формах поземельного і подушного. Поземельний податок сплачували феодали, інші верстви заможного населення — подушний. В Україні оподатковувалися селяни, міщани, а козаки, шляхта, духовенство були звільнені від податку. За часів Б. Хмельницького з кожного двору вільних військових сіл і містечок збирали 4 таляри чиншу для купівлі військових припасів, а також 2—3 злотих з дому для гетьмана. З 1665 р. почали збирати податок з млинів у розмірі третини помолу для утримання російських гарнізонів, який сплачувало все працездатне населення; податки з різних промислів; з продажу хліба, різних продуктів, худоби та інші види податків (за перевіз через ріки, з весіль, на утримання ратуш тощо). У1783 р. було встановлено подушний податок у розмірі 1 крб. 20 коп. з селян і козаків; з поміщицьких і монастирських селян — по 72 коп. за рік (70 коп. у корчмі коштувало відро меду).

На нижчій стадії розвитку капіталізму основним видом податку був по-майновий, який сплачували фермери, ремісники, міщани, дрібна і середня буржуазія. Оподатковувалися земля, будинки, промислові і торговельні споруди та інше майно. Податок на заробітну плату у США вперше почали виплачувати у 1919 р. окремі категорії службовців.

А. Сміт вбачав необхідність податків насамперед в утриманні уряду. Податок повинна сплачувати кожна особа, його розміри і термін сплати мають чітко визначатися, а витрати на збір — бути мінімальними. Крім того, оподаткування повинно сприяти розвитку промисловості і торгівлі, а держава мусить створювати такі податкові умови для капіталу, щоб він залишався у своїй країні і не перекачувався в інші. А. Сміт критикував ті види податків, встановлення яких на споживчі товари призводить до зростання заробітної плати і відповідно — витрат виробництва. Тому він негативно ставився до податку на заробітну плату, але обстоював оподаткування ренти.

Д. Рікардо також обгрунтував необхідність створення сприятливих податкових умов для капіталу. Податок, на його думку, — "це частина продукту, землі і праці, яка надходить у розпорядження уряду"; оскільки податки зменшують нагромадження, вони е негативним явищем. Дж. Мілль визначав податки як частину національного доходу, яка примусово і безвідплатно вилучається державою переважно у трудящих для здійснення нею своїх функцій. Подібне визначення сутності податку переважало і в радянській економічній літературі.

У працях К. Маркса відсутнє чітке визначення сутності податку. Він називав податок джерелом життя для апарату виконавчої влади, вважав сильний уряд і високий податок тотожними поняттями, а податок — економічним виразом існування держави. Вчений наполягав на тому, що через державні податки клас капіталістів експлуатує клас селян.

Шведський економіст К. Вікселль стверджував, що розподіл податкового тягаря має політичний характер, оскільки податкові рішення є прерогативою власників, які перекладають основний тягар податку на широкі верстви населення. Надзвичайно актуальні сформульовані ним основні принципи справедливого оподаткування (корисності і рівності), згідно з якими вилучені у населення через механізм податку кошти повинні повернутись у формі державних послуг. З цією метою, на думку вченого, доцільно розширити державний сектор, який повинен забезпечити послуги для тих верств населення, які не спроможні їх оплатити. Крім того, податки не повинні порушувати добробут соціальних груп.

Дж. Кейнс наполягав на прогресивності в оподаткуванні, доводив, що за допомогою податків (а також державних видатків і відсотка) можна досягти рівноваги між сукупним платоспроможним попитом і пропозицією. Зокрема, зайві заощадження доцільно вилучати за допомогою податків і спрямовувати ці кошти в Інвестиції і поточні державні витрати. Податки загалом він трактував як вмонтовані механізми гнучкості. Основним напрямом теорії Кейнса було антикризове регулювання, тому зниження податків він вважав чинником послаблення рівноваги економічної системи.

Представники неокласичного напряму (М. Фрідмен і А. Леффер та ін.) відстоювали ідеї зменшення податків на капітал, оскільки вони пригнічують інвестиції, ділову активність. На думку Леффера, підвищувати податки можна лише до певної межі (оскільки це сприяє зростанню доходів бюджету), щоб не підривати стимули до економічної діяльності. Ці ідеї надзвичайно актуальні для економіки України.

П.-Б. Самуельсон вважає, що при оподаткуванні необхідно дотримуватись принципів ефективності (сприяти переливу капіталів, пожвавленню ділової активності і найраціональнішому використанню ресурсів) і справедливості (хто має більше доходів, повинен брати більшу участь у формуванні доходів для фінансування соціальних програм).

Основними функціями податку є фіскальна, регулююча і стимулююча.

Фіскальна функція означає збір грошових коштів з населення, підприємств (загалом фізичних і юридичних осіб). В Україні податки виконують здебільшого цю функцію, причому її ефективність поступово знижується.

Регулююча функція забезпечує регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, перерозподілу значної частки національного доходу, співвідношення між попитом і пропозицією та інших макроекономічних пропорцій, усього процесу суспільного відтворення. Виконання податком регулюючої функції супроводжується контролем держави за оновленням основних фондів, циклічністю виробництва, розгортанням НТП та іншими явищами, що означає недоцільність виокремлення контролюючої функції податку. В Україні ця функція реалізується незадовільно.

Стимулююча функція полягає у стимулюванні інвестиційного процесу (при зниженні ставок оподаткування, проведенні політики прискореної амортизації та ін.), здійсненні НДДКР, прискоренні темпів економічного зростання, збільшенні величини платоспроможного попиту тощо. В Україні ця функція частково втілюється за окремими напрямами лише в останні роки.

Регулююча і стимулююча функції податку тісно переплітаються. Водночас між ними є певні відмінності, розбіжності під час реалізації, що зумовлює доцільність їх розмежування. Так, встановлення високих податкових ставок на прибутки підприємств означає виконання однієї з розподільчих функцій (перерозподіл частки національного доходу), але не стимулює інвестиційний процес. Регулюючу і стимулюючу функції податку науково неправильно виокремлювати поряд з економічною.

Про посилення основних функцій податку свідчить, зокрема, той факт, що на початку XX ст. за допомогою податків у доходах багатьох розвинутих країн акумулювалось до 9 % ВВП (у 1913), а 2000 р. — до 41 % (у Швеції — понад 53 %, США — 29 %, Японії — 27 %). В Україні цей показник (податковий коефіцієнт) становив у 2001 р. приблизно 25 %. Посилення регулюючої та стимулюючої функцій податку виявляється в тому, що без активної податкової політики неможливо встановити оптимальне співвідношення між платоспроможним попитом і пропозицією, між споживанням і нагромадженням та іншими макроекономічними пропорціями, а отже, забезпечити відносну рівновагу економічної системи. Без вилучення значної частки додаткового і необхідного продукту та їх подальшого розподілу неможливо забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елементу економічної системи, сформувати ефективний господарський механізм, забезпечити плюралізм типів і форм економічної власності і т. ін.

Податкова система — сукупність принципів оподаткування, окремих видів податків, відповідних суб'єктів та об'єктів оподаткування в їх взаємодії, підпорядкованих законам розвитку і функціонування економічної системи за допомогою податкової політики.

Складовими податкової системи є податкова структура — комплекс взаємозв'язків між окремими видами податків і податкова політика — спрямування розвитку податкової системи відповідно до соціально-економічної мети суспільства та економічних законів.

Окремими видами податків у розвинутих країнах є особистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на соціальне страхування, податок на прибуток корпорацій, помайновий, податок зі спадщини і дарувань. З точки зору суб'єктів оподаткування розрізняють федеральні і місцеві податки (у межах останніх — податки штатів, земель, кантонів, муніципальні), а з погляду механізму їх вилучення — прямі і непрямі. З позиції об'єктів оподаткування виокремлюють заробітну плату, прибуток (у формі підприємницького доходу, торговельного прибутку і земельної ренти), різноманітні види майна (будинки, земля, споруди, автомобілі, цінні папери та ін.), спадщину і дарування.

Основними принципами сучасної податкової системи є:

1) ефективність (втілюється у регулюючій і стимулюючій функціях податків);

2) справедливість (недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення, частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств населення);

8) корисність (вилучені через податкову систему кошти повинні повернутись до трудящих у формі соціальних витрат);

4) оптимальне співвідношення між економічною ефективністю і справедливістю (недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм, що може гальмувати інвестиції, або вилучення таких податків із заробітної плати, які підтримуватимуть заінтересованість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці);

5) мінімалізація витрат на управління податковою системою, управління нею на основі раціональних законів, зрозумілість для основної маси платників механізму оподаткування.

В Україні ці принципи поки що не виконуються.