Економісти 90-х років XX ст. найважливішою ознакою цієї категорії називали самостійне управління економікою. Але така ознака другорядна або похідна від наявності у руках суверенної держави, нації або народу (залежно від існування відповідних форм суверенітету) власності на все національне багатство, в тому числі природні ресурси, землю тощо. При цьому економічний суверенітет органічно пов'язується з верховенством держави над своєю територією.
У середині 90-х років у Росії з'явилось багато наукових робіт, призначених з'ясуванню сутності економічної безпеки. Це поняття близьке за змістом до категорії "економічний суверенітет", тому варто стисло проаналізувати погляди вчених на їх сутність. Так, у "Великому економічному словнику" економічний суверенітет визначено як "вищий ступінь самостійності держави або окремого регіону у сфері господарської діяльності"1. В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна його охарактеризовано як економічну незалежність держави2. У "Сучасному економічному словнику" зазначено, що "економічний суверенітет — це економічна незалежність держави, регіону від інших держав і регіонів"3. Ці диференціації є надто абстрактними, підводять одне невідоме (економічний суверенітет) під інше невідоме (економічна незалежність), зводять зміст категорії лише до незалежності у господарській діяльності, а отже, збіднюють зміст категорії "економіка".
При визначенні економічної безпеки виокремлюються три основні підходи.
1. Підхід з урахуванням різних видів інтересів країни — національних, суспільних та ін. При цьому категорію розглядають як "...стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист національних інтересів влади, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів"4.
2. Визначення через використання поняття "стійкість". Так, В. Паньков стверджує, що " національна економічна безпека — це стан національної економіки, що характеризується стійкістю, "імунітетом" щодо впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, які порушують нормальне функціонування суспільного відтворення, підривають досягнутий рівень життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напругу в суспільстві, а також загрозу самому існуванню держави"5.
3. Визначення через поняття "незалежність". Л. Абалкін характеризує економічну безпеку Росії як "сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного оновлення і самовдосконалення " 6.
З'ясування сутності економічного суверенітету через інтереси слід розглядати як форму вияву такого суверенітету, а отже, як відсутність визначення на рівні сутності. До того ж національні інтереси країни не обмежені сферою економіки, а соціальна політика (хоча й тісно пов'язана з економічною) є окремим видом політики.
Визначення економічного суверенітету через незалежність потребує попереднього розкриття сутності незалежності. Трактування продуктивних сил і економіки як складових економічного суверенітету є науково некоректним (економіка без продуктивних сил не існує), логічніше говорити про економічну систему, а замість стійкості економіки — про розширене відтворення такої системи, що передбачає її стабільність навіть в умовах глобалізації. Тому економічний суверенітет доцільно визначати як можливість розширеного відтворення національної економічної системи і передусім прогресу продуктивних сил в інтересах людини, своєчасної адаптації до можливих несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов, особливо до умов глобалізації.
Суттєвим недоліком усіх визначень є абстрагування від відносин економічної власності, а отже, від політекономічного аспекту проблеми. Усунувши недоліки і врахувавши вимоги діалектичного методу дослідження можна визначити це поняття.
Економічний суверенітет України (в політекономічному аспекті) — власність українського народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності передусім в інтересах найманих працівників.
Деякі автори дають визначення цієї категорії через право народу на таке багатство, але цей підхід ігнорує власність в економічному контексті, а отже, акцентує увагу на поверхневих зв'язках. При встановленні власності українського народу на національне багатство уповноважені ним органи повинні регулювати розвиток усієї системи продуктивних сил, а виходячи із змісту категорії "власність", зокрема враховуючи її економічний аспект, вони повинні регулювати і відносини власності між людьми з приводу привласнення елементів системи продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення. Таке визначення глибинної суті економічного суверенітету України може бути конкретизоване при з'ясуванні основних його цілей, структури та значення для майбутньої долі українського народу. Вирішальну роль у цій конкретизації відіграє аналіз структури економічного суверенітету.
Причини послаблення економічного суверенітету України наприкінці XX — на початку XXI ст. та методи посилення економічної безпеки
Руйнування технологічного способу виробництва та шляхи його оновлення.
Основні шляхи та засоби подолання економічної небезпеки в межах економічної власності і господарського механізму.
4.8. Сучасна економічна система та тенденції її розвитку на початку ІІІ-го тисячоліття
Моделі перехідної економіки та роздержавлення й приватизації у постсоціалістичних країнах
Найважливіші моделі перехідної економіки в постсоціалістичних країнах.
Причини роздержавлення і приватизації та їх основні моделі.
Особливості перехідної економіки в країнах, що розвиваються.
Новітні тенденції в еволюції економічної власності у розвинутих країнах