Економічна теорія - Мочерний С.В. - Міжнародна економічна інтеграція.

Процеси інтернаціоналізації технологічного способу виробництва супроводжуються посиленням міжнародної концентрації виробництва, міжнародною кооперацією та спеціалізацією тощо. В сукупності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації виробничих відносин (або відносин економічної власності) й господарського механізму, що, у свою чергу, детермінує процес інтернаціоналізації соціальних, правових та інших надбудовних відносин.

Найбільшого розвитку ці процеси набули в інтеграції країн Західної Європи, зокрема в утворенні та функціонуванні Європейського економічного співтовариства, або Спільного ринку. Спершу це було об'єднання шести країн (ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Голландії та Люксембургу), які підписали Римський договір 1957 р., що набрав чинності з 1.1.1958. У1973 р. до них приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 р. — Греція, у 1986 р. — Португалія та Іспанія. У 1991 р. на сесії ЄЕС було підписано угоду між ЄЕС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про створення Європейського економічного простору (ЄЕП).

Згідно з Єдиним європейським актом 1987 р. і Маастрихтським договором 1991 р. було утворено Європейський Союз із загальною кількістю населення понад 370 млн осіб, до якого належали 15 країн.

Подали заяви про входження до ЄС Україна та інші держави, але наша країна може претендувати на вступ лише через 15—20 років (за умови проведення реформ в інтересах народу).

Головними органами ЄС є Рада міністрів (до якої входять представники країн-учасниць на рівні міністрів і яка наділена законодавчою владою, а її рішення обов'язкові й належать до національного законодавства); Європейська комісія (членів якої призначають уряди національних країн на 5 років), яка виступає із законодавчими ініціативами та сприяє їх втіленню в життя та ін.; Європейський парламент (до нього прямим голосуванням обирають депутатів, які здійснюють законотворчу діяльність і контролюють діяльність ЄС, Європейського суду та ін.).

За час існування ЄС створено митний союз (знижені, а відтак скасовані митні збори при перевезенні з країни в країну, встановлені єдині тарифи в торгівлі з іншими державами); жителі країн-учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспортів і віз (лише з національним посвідченням особи); організовані ринки товарів та послуг, робочої сили, капіталів; почалося взаємне визнання свідоцтв та дипломів про освіту; громадяни інтегрованих країн мають право на постійне проживання в іншій країні за наявності роботи та ін.; компанії цих країн роблять взаємні інвестиції майже без перепон; проводиться спільна сільськогосподарська політика. Надалі заплановано узгоджувати єдину податкову, цінову політику тощо, тобто домогтися повної економічної інтеграції. З 1993 р. будь-який банк-резидент має право на здійснення всіх банківських операцій у будь-якій країні ЄС. У 1999 р. створено Центральний європейський банк, який разом із центральними банками інших країн ЄС формує єдину Європейську систему центральних банків, а у безготівковий і готівковий обіг запроваджено в 2002 р. єдину валюту — євро. Єдиний наднаціональний бюджет ЄС становить понад 100 млрд євро (1,5 ВВП цих країн). ЄС проводить також єдину соціальну політику, спрямовану, згідно з офіційними документами, на забезпечення вищого рівня соціальної єдності, унеможливлення експлуатації.

Загалом життєвий рівень більшості населення підвищується. Наприкінці 80-х років жителі ЄС витрачали на продовольство до 20 % (у 2000 р. — 11%) споживчих витрат, у 1987 р. уперше витрати на відпочинок та розваги перевищували витрати на харчування. Передбачено скорочення середнього робочого тижня до 35—36 годин та ін. Зростають темпи реальних доходів населення. Однак економічна інтеграція супроводжується й значними втратами. У країнах ЄС зросло безробіття (до 22 млн осіб), із сільськогосподарського обігу через перевиробництво продукції на початку 2000 р. було вилучено 15 млн га землі, знищено чимало готової сільськогосподарської продукції, тоді як у цих країнах налічується майже 30 млн бідних.

Загалом з часу виникнення ЄС досягнуто значних успіхів в економіці та соціальній сфері. Так, наприкінці XX ст. угруповання майже стало світовим лідером з продуктивності праці завдяки активній науково-технічній політиці національних держав та наднаціональних органів. ЄС подолала відставання від США у розвитку ядерної енергетики, літакобудування, мережі високошвидкісних залізничних магістралей, дослідженні космічного простору та інших високотехнологічних сферах економіки. Про активну участь держави в цих процесах свідчить те, що її частка в їх фінансуванні становила ЗО—40 %, вклад у фінансування науково-дослідних робіт, зокрема венчурного капіталу, лише за 1998—2000 рр. зріс більше ніж у 3 рази і досяг 50 млрд євро. Торгівля власними товарами в країнах ЄС становила в 1958 р. 36 % загального товарообороту, а в 2002 р. — до 64 %. На початку 2001 р. країни ЄС здійснювали 70 % всіх нагромаджених іноземних інвестицій в економіку США, внаслідок чого загальна сума активів, контрольованих європейськими компаніями на території США, була на 1,2 трлн дол. більшою, ніж обсяги американських активів в економіці ЄС. Цьому, зокрема, сприяло те, що із 200 наймогутніших промислових монополій світу 69 були із країн ЄС (американських — 64, японських — 53).

Середня заробітна плата в промисловості США становить лише 78 % рівня ЄС. Рівень бідності в країнах ЄС скоротився в середньому з 18—23 % до 2—5 %, тоді як у США — з 21 % до 12 %; з 1969 по 2000 рік робочий час середньої американської сім'ї зріс на 22 %, тоді як в ЄС з 1960 по 1990 рік скоротився більше як на 23 %; упродовж 90-х років XX ст. тривалість робочого часу середнього американця за рік збільшилась з 1943 до 1977 годин, тоді як у Франції скоротилась з 1597 до 1511 год., в Німеччині — з 1673 до 1480 год. на рік.

У 2004 р. до складу ЄС увійшло ще 10 країн Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр, Мальта). Найвищий рівень економічного розвитку був у Польщі, найнижчий в Естонії; за обсягом ВВП на душу населення у 2000 р. на першому місці була Словенія (20,5 тис. дол.), на останньому — Болгарія (7,9 тис. дол.). В ЄС у 2001 р. витрати на підтримку сільського господарства сягали понад 37 млрд дол., тому відбувається радикальний перегляд принципів і норм відрахування на витрати ЄС. Крім того, допомога новим країнам ЄС на їх адаптацію до транспортної інфраструктури та екології до 2006 р. становитиме понад 7 млрд евро. Прийняття до свого складу цих країн обійдеться бюджету ЄС лише в 2004 р. у 5,3 млрд евро, а до 2008 р. — 80 млрд евро, в тому числі 16 млрд — на проведення сільськогосподарської політики, 47 млрд евро — на фінансування через структурні фонди. Платежі 10 країн в бюджет ЄС складатимуть максимум 1,25 ВВП (ниві 1,5 ВВП). До 2010 р. кількість країн-членів ЄС зросте до 27.

Економічна інтеграція супроводжується політичною, юридичною та іншими видами інтеграції у сфері надбудови. Сьогодні ЄС — це переважно конфедеративний устрій з елементами федерації. Такі органи цієї організації, як Рада та Комісія, наділені правом прийняття юридично обов'язкових для держав — членів цього товариства рішень з багатьох питань. Крім проблем вільного переміщення товарів, послуг, робочої сили та капіталів, керівні органи товариства мають право вирішального голосу (наднаціональне право) у сфері сільськогосподарської, антитрестівської, транспортної політики та у сфері зовнішньої й внутрішньої торгівлі. Згідно з рішеннями Маастрихтського договору, в ЄС запроваджено єдине громадянство. Але ці країни не проводять єдиної промислової політики. Згодом органи ЄС матимуть право регулювати валютні відносини і навіть військову політику. Тому справедливим є твердження Дж. Піндера (професора Королівського інституту міжнародних відносин Великобританії) про те, що розвиток співтовариства з часу його утворення може розглядатися як поступ до створення федеративної системи. Якщо інтеграція пошириться й на сферу безпеки, то, на його думку, це співтовариство стане федеративною державою. У 2004 р. йдеться про затвердження єдиної Конституції ЄС.

Нині, коли наднаціональні органи приймають закони лише у межах тих функцій, які добровільно делегують їм національні держави, закони окремих країн не можуть протиставлятися законам співтовариства і не повинна виникати проблема їх пріоритету. З прийняттям у 1986 р. єдиного Європейського акта в разі конфлікту національного права і права співтовариства пріоритет надається праву співтовариства.

Право співтовариства поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб у країнах. Для того щоб воно набрало чинності, не потрібна згода всіх учасників співтовариства. Наприкінці 90-х років сферами такого права, крім названих, стали єдина політика в соціальній сфері, у сфері охорони навколишнього середовища, фундаментальних досліджень, регіональна політика. Більшість країн ЄС дійшли висновку про необхідність поглиблення інтеграції у сфері зовнішньої політики та безпеки. Планується створення Кабінету міністрів ЄС. До 2010 р. постане питання обрання президента, головною функцією якого буде координація діяльності держав співтовариства у політичній, військовій, соціальній, економічній та інших сферах.

У XXI ст. продовжуватиметься боротьба двох суперечливих тенденцій: тенденції до утворення моноетнічних держав і до створення економічних угруповань країн конфедеративного і федеративного типів.