Економічна теорія - Мочерний С.В. - 7.3. Неолібералізм

Неолібералізм — напрям в економічній науці та практиці управління господарською діяльністю, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання господарства, вільного від надмірної регламентації. Держава лише повинна забезпечити умови для конкуренції та здійснювати контроль там, де вони відсутні, оскільки надмірне державне втручання загрожує нормальному функціонуванню ринкової системи.

Концепція спонтанного характеру ринкового порядку

Ідеї ліберально-ринкової системи австрійського вченого Ф.-А. Хайєка були підтримані економістами багатьох країн. Його вважають найвпливовішим теоретиком лібералізму у XX столітті. Чільне місце у його теорії лібералізму належить концепції про спонтанний характер ринкового порядку. Вона відіграє двояку роль: по-перше, є одним з головних методологічних принципів і, по-друге, центральною ланкою теорії лібералізму Ф.-А. Хайєка.

Хайек Фрідріх-Августфон (1899—1992) народився у Відні. Навчався у Віденському університеті, студентом підтримував соціалістичні ідеї, які спонукали його вивчати економіку. Доктор права, доктор економіки. У 1927 р. разом з Л. Мізесом заснував і чотири роки очолював Австрійський інститут економічних досліджень (кон'юнктури). Переїхав до Лондона, де працював спочатку професором місцевого університету, а потім — завідуючим кафедрою економіки і економічної статистики в Лондонській школі економіки. Професор Чиказького, Фрейбурського, Зальцбурзького університетів.

Автор праць "Чиста теорія капіталу" (1941), "Дорога до рабства" (1943), "Використання знання у суспільстві" (1945), "Контрреволюція науки" (1952), "Структура сприйняття" (1960), "Конституція свободи" (1960), трилогія "Право, законодавство і свобода" (1978—1979).

Лауреат Нобелівської премії (1974), почесний член Лондонської школи економіки, почесний доктор Токійського, Віденського, Зальцбурзького університетів.

На думку вченого, ринкова економіка виникає і еволюціонує у результаті взаємодії людей. Однак це не означає, що такий характер її формування і розвитку надає людям можливість цілеспрямовано впливати на ці процеси. Ринкова економіка розвивається відповідно до власної внутрішньої логіки, зумовленої тією обставиною, що в її формуванні люди керуються своїми практичними знаннями, втіленими у звичаях і звичках. Це "неявне" знання (більшою частиною не усвідомлюване його носіями і тому невідокремлюване від них) формалізоване, узагальнене у різноманітних теоріях, і є основою економічної політики. Практичні знання, які використовують господарські суб'єкти, є своєрідною "розсіяною" і "такою, що швидко псується" інформацією про постійно змінні конкретні умови та параметри поточної діяльності у сфері економіки, причому це величезний обсяг інформації. Характер знання, що лежить в основі еволюції ринкового порядку, повністю виключає, на думку Ф.-А. Хайєка, можливість будь-якого втручання у цей процес без загрози часткового або повного руйнування. Ринковий порядок, стверджує вчений, принципово відрізняється від природних та технологічних об'єктів і систем, знання про які у вигляді конкретних даних, формул, графіків тощо легко піддаються формалізації і можуть бути використані для управління такими об'єктами та системами.

Ф.-А. Хайек вважає, що провідна роль у формуванні і поширенні практичних поточних знань про господарство належить механізму ринку, який через систему цін, зміни співвідношення попиту і пропозиції, рекламу тощо систематично передає інформацію про те, що, де, як, коли виробляти, купувати та продавати, і тим самим забезпечити координацію дій учасників ринку. Отже, ринок розглядається як своєрідний інформаційний механізм, що забезпечує отримання не фрагментарного, а системного знання про економіку, без якого неможлива ефективна господарська діяльність. З цих позицій Ф.-А. Хайек полемізує з іншими представниками неокласичної школи, які вважають, що ринок — це соціальний механізм, який розподіляє обмежений і відомий обсяг ресурсів відповідно до обсягу і структури потреб покупців. Хайєк вважає, що якби проблема полягала в такому розподілі, то ринок з властивою йому конкуренцією був би не потрібний. Завдання виконала б система планового розподілу виробничих продуктів з єдиного центру. Ринок у змозі ефективно розподіляти ті ресурси, які раніше не були і не могли бути спрямовані на такі господарські цілі, які раніше не були і не могли бути виявленими. Конкуренція, писав Хайєк, це ефективний спосіб спрямування невідомих ресурсів на невідомі цілі. Ці завдання ринок може виконати тому, що він виявляє, поширює і ефективно використовує раніше невідомі дані про потреби, ресурси і технології, тобто діє як специфічна інформаційна система.

Як пояснює Ф.-А. Хайєк, спонтанний характер ринкового порядку означає, що будь-яке втручання у нього може лише підірвати механізм ринку і паралізувати господарську систему загалом. Більше того, будь-який свідомий контроль над господарським життям, будь-яка економічна політика, націлена на отримання певних результатів, чи політика повної зайнятості, економічного зростання, боротьби з інфляцією або економічними спадами, балансування попиту і пропозиції грошової маси тощо, на думку Ф.-А. Хайєка, в принципі неможлива, оскільки вона не в змозі врахувати і використати необхідні для її успішної реалізації масиви знань, і може мати руйнівні наслідки для економіки. Не менш негативні наслідки матиме втручання у ринковий порядок з метою його реформування або вдосконалення, незалежно від того, в якими намірами це робиться. Ринковий порядок розвивається за законами внутрішньої логіки, що не мають нічого спільного з морально-етичними нормами, які відстоюють представники певних соціальних верств і класів, вимагаючи справедливості, рівності у розподілі прибутків, майна тощо.

Ідею спонтанності розвитку ринкового порядку Хайєк поширив і на його складові, у тому числі й на гроші. Вони, на його думку, не повинні бути інструментом економічної політики держави, який забезпечує постійний темп приросту грошової маси в обігу згідно з обсягом попиту на гроші (за моне-таристською теорією), бо це суперечить самій природі цього явища. Стабільність грошової системи може забезпечити лише її лібералізація, яка передбачає відміну урядової монополії на емісію грошей і заміну її конкуренцією приватних емітентів. Така конкуренція відповідала б ринковій природі грошей і була б здатна не допустити породжені політикою державного регулювання економіки інфляцію та економічні спади. Позиція Хайєка спрямована проти монетаризму і кейнсіанської концепції, що розглядає гроші як один з інструментів державного впливу на економіку.

Кейнсіанство взагалі стало однією з головних мішеней критики Ф.-А. Хайєка. Виступаючи проти нього, вчений використав свою концепцію спонтанного ринкового порядку, яка в принципі заперечує будь-яке втручання держави в економічне життя суспільства. Хайєк спирався і на свої уявлення про "неявне" знання господарських суб'єктів, докоряючи Кейнсу тим, що він переоцінює можливості економічної науки, яка дає лише абстрактне, неповне знання про загальні тенденції економічного життя і залишає осторонь головне — практичні знання господарських агентів, що є основою реальних економічних процесів. Неприйнятним для вченого виявився й підхід Кейнса до явищ ринкової економіки з позицій макрорівня, оскільки цей рівень економічних залежностей не має аналогів у реальній дійсності, де всі економічні рішення приймають індивіди з урахуванням власних суб'єктивних оцінок і переваг.

Концепцію спонтанного характеру ринкового порядку, а також вчення про "неявне" знання Ф.-А. Хайєк широко використовував, критикуючи соціалізм. Концентрація економічної влади в руках планових органів матиме лише негативні наслідки з багатьох причин: вона підриває природний хід суспільно-історичного процесу, позбавляючи його внутрішніх рушійних сил розвитку; нав'язує суспільству довільно вибрану шкалу цінностей, якою воно має керуватися у своїй господарській діяльності. Така шкала відображає боротьбу різних груп у центральних, зокрема планових, органах, а інколи й волюнтаристські дії вищих посадовців, а тому дезорієнтує суспільство при визначенні конкретних цілей господарювання та засобів їх досягнення. Централізована планова економіка, на думку Ф.-А. Хайєка, позбавлена механізмів компенсації помилок господарських суб'єктів, які діють у ринковій економіці. У ній господарські рішення приймають всі без винятку суб'єкти економіки, тому помилки одних компенсує успішна господарська діяльність інших. У плановій економіці помилку можна помітити і виправити тільки після завдання господарству непоправної шкоди. Планова економіка не в змозі ні використати "неявне" знання, що лежить в основі господарської діяльності, ні адекватно його замінити. Така система ліквідує економічну свободу громадян і перетворює їх з активних самостійних суб'єктів господарювання на пасивні об'єкти планової економіки.

Проти соціалізму спрямована праця Ф.-А. Хайєка "Згубна самовпевненість: помилки соціалізму" (1989). У ній протиставлено капіталізм, який розглядається як "розширений порядок людського співробітництва", що природно виник у результаті наслідування, як висловлювався автор, певній моральній практиці, і соціалізм, який вчений характеризує як штучно сконструйовану соціально-економічну систему. З його точки зору, єдино можливий шлях розвитку для людства — це капіталізм. Тому проблему вибору між капіталізмом і соціалізмом він трактує як питання про саме Існування людського суспільства, наголошуючи, що суперечка про ринковий порядок і соціалізм є суперечкою про виживання. Наслідування соціалістичній моралі привело б до знищення більшої частини сучасного людства та зубожіння основної маси тих, хто залишився. Хайєк вважає, що система, яка спонтанно, природно виникла, завжди досконаліша від штучно створеної. Саме за ринкового порядку, відзначає він, виробляється і накопичується більше знань та багатства, ніж це можливо в централізовано керованій економіці, тому що капіталізм "володіє найвищою здатністю використовувати розсіяні знання" завдяки притаманній йому ринковій конкуренції, що є єдиним відомим людству способом інформування господарських суб'єктів про напрями діяльності, які можуть забезпечити максимальний результат.

Протиставляючи капіталізм і соціалізм, Ф.-А. Хайєк розмежовує два принципи регулювання відносин між людьми:

— інстинкти, що відображають біологічну природу людини і відіграють визначальну роль на початковому стадному етапі розвитку людства;

— правила розширеного порядку як спонтанно утворена діюча система людської поведінки у суспільстві (особливо ті, що стосуються чесності, договорів, приватної власності, конкуренції, прибутку і приватного життя).

Ці правила, на відміну від інстинктів, що передаються біологічним шляхом, поширюються завдяки традиціям, навчанню і наслідуванню. Люди вимушені жити у двох конфліктуючих системах правил, оскільки правила розширеного порядку змушують утримуватися від того, до чого людей спонукають інстинкти (наприклад, до захоплення чужої власності, порушення договорів).

Загалом опозиційна будь-яким формам державного втручання і взагалі макроекономічного регулювання соціально-економічна філософія неоавстрійської школи тривалий час вважалася реліктом епохи aissez їаіге (мінімальної економічної ролі держави), пережитком старомодного лібералізму. Лише у зв'язку з кризою кейнсіанства у 70-ті роки і марксизму у 80—90-ті роки XX ст. зріс інтерес до концепцій неоавстрійців. З'ясувалося, що Ф.-А. Хайєк та його прихильники відіграли помітну роль в обстоюванні принципів вільного підприємництва, а багато їх положень, наприклад концепція спонтанного ринкового порядку, "очищення" ринків від впливу держави, профспілок та інших "забруднюючих" факторів, послужили основою для новітніх концепцій неоконсерватизму.

Ф.-А. Хайєк вивчав широке коло проблем економіки. У праці "Чиста теорія капіталу" він проаналізував оборот капітальних благ, враховуючи їх відтворення, зношуваність, замінність та специфічність. На відміну від мо-нетаристів учений був проти покладення в основу грошової політики питання про залежність між кількістю грошей та рівнем цін. У присвячених теорії грошей працях він запровадив поняття їх нейтральності та розглянув їх роль в економіці. Хайєк також є одним з авторів концепції децентралізації грошей, підтриманої останнім часом деякими представниками монетарної школи. Суть його ідеї конкурентної емісії ("Вибір валюти", 1976) полягає у передаванні права випуску (емісії) грошей у приватні руки, оскільки неможливо досягнути грошової рівноваги з допомогою політизованих кредитно-грошових установ.

Вклад Хайєка у розроблення теорії торгових циклів полягає в розвитку ідеї впливу постійних грошових ін'єкцій у народне господарство на ціни в різні періоди. У книзі "Грошова теорія і економічний цикл" він суттєво розширив межі кредитно-грошової теорії циклу, доповнив її аналізом процесів, що відбуваються на ринку робочої сили, а також показав механізми впливу інфляції на виробництво. Остання обставина позитивно відрізняє Ф.-А. Хайєка від багатьох представників західної економічної науки, включаючи противників інфляційної політики стимулювання економіки. Вони не могли теоретично пояснити негативний вплив інфляції на економіку.

Цікавим видається науковий підхід Ф.-А. Хайєка до вирішення практичної проблеми. Феномен стагфляції він розглядав в контексті порушення структурної рівноваги у виробництві. Визначаючи можливі напрями виходу з подібної ситуації, вчений відмовляється від кейнсіанських рекомендацій, які, на його думку, здатні лише "загнати хворобу вглиб" і відтягнути вирішення питання, ускладнюючи ситуацію.

На широкій аналітичній та історичній основі вчений охарактеризував процес пригнічення особи у зв'язку з втратою нею економічної самостійності, відходом до ринку як універсального механізму вільного узгодження інтересів. У 1978 р. вчений стверджував, що соціальна справедливість — не більш як порожня формула, а спроби втілити її на практиці несумісні з суспільством вільних людей. Своєю теорією Нобелівський лауреат захищає людину як самодостатню цінність загалом, та в умовах науково-технічної революції і економічної кризи зокрема.

У доробку Ф.-А. Хайєка вимальовуються контури послідовної та пройнятої внутрішньою єдністю світоглядної системи. Його ідеї, незважаючи на абстрактний теоретичний характер, помітно вплинули на практичну політику багатьох країн, на світогляд відомих політичних діячів.