Кредит і банківська справа - Вовчак О.Д. - 15.2. Аналіз пасивів банку

Дослідження діяльності банків необхідно починати з пасиву балансу, який характеризує джерела коштів і природу фінансових зв'язків банку, оскільки саме пасивні операції значною мірою визначають умови, форми та напрями використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів.

Головною метою аналізу пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження її вартості та підвищення фінансової стабільності.

Аналіз пасивів банку проводиться в такому розрізі:

— аналіз структури пасивів за джерелами формування ресурсів (співвідношення власного капіталу та зобов'язань);

— визначення розміру власного капіталу, його структури та достатності;

— аналіз дотримання основних нормативів достатності капіталу;

— аналіз зміни статутного капіталу банку;

— дослідження та оцінка обґрунтованості розподілу прибутку;

— аналіз структури зобов'язань з позиції витратності та стабільності ресурсної бази;

— розроблення стратегії розширення клієнтської бази з метою здешевлення ресурсів;

— оцінка ділової активності банку щодо залучення ресурсів;

— розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фінансового потенціалу банку.

Аналіз пасивів банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку та його зобов'язаннями. Структура ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів.

На наступному етапі аналізу вивчають зміни у структурі пасивних операцій банку.

При цьому визначають:

— питому вагу кожного складника ресурсів банку в їх загальній сумі;

— абсолютне відхилення загальної суми ресурсів і кожен її складник на звітну дату порівняно з базовим періодом.

Після вивчення структури пасивних операцій аналізують кожен її складник. Насамперед здійснюють аналіз власного капіталу банку і виявлення його суми за балансом.

Під час аналізу капітал банку оцінюють за різними аспектами: брутто-капітал (балансовий капітал) і нетто-капітал (регулятивний капітал).

Стан капіталу банку характеризується його розміром, структурою (відносними частками складників) і темпами зростання як капіталу загалом, так і окремих його складників.

Потім вивчають зміни в структурі балансового капіталу та в його складниках.

Крім аналізу структури капіталу, важливо визначити ефективність його використання, для чого можна скористатися такими показниками:

Прибутковість капіталу =

Розмір кредитних вкладень на 1 грн капіталу =

Під час аналізу наведених показників порівнюють дані на звітну дату з даними на відповідні дати минулих років.

На наступних етапах аналізу власного капіталу банку докладно аналізують достатність банківського капіталу та зміни, які відбулися у його складниках.

Достатність капіталу — це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.

Під час аналізу для оцінки достатності капіталу визначають виконання економічних нормативів капіталу банку за трьома показниками, встановленими НБУ:

1) Н1 — регулятивний капітал банку;

2) Н2 — норматив адекватності регулятивного капіталу;

3) НЗ — норматив адекватності основного капіталу.

Додатковими показниками достатності капіталу можуть бути такі коефіцієнти:

а) К1 — визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів:

К1 =

Рекомендовані значення знаходяться у межах 0,15—0,20;

б) К2 — співвідношення чистого капіталу та загальних активів:

К2 = .

Значення цього показника має бути не меншим 0,04;

в) К3 — коефіцієнт достатності капіталу — показує максимальну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25—80 % покривати його зобов'язання. Показник розраховується за такою формулою:

К3 = .

г) К4 — коефіцієнт маневрування — дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Якщо значення К4 від'ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку. Розрахунок коефіцієнта здійснюють за формулою:

К4 =.

Оптимальне значення цього показника — від 0,5 до 1,0;

ґ) К5 — коефіцієнт достатності капіталу — характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банку, повинна вдвічі перевищувати внески засновників:

К 5 = .

Мінімальне значення цього показника — 0,15, максимальне — 0,5;

д) К6 — коефіцієнт захищеності капіталу, він розраховується за формулою:

К6 =.

Коефіцієнт К6 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи.

Однією з головних проблем планування капіталу банку є вибір значення співвідношення між власним капіталом та зобов'язаннями. З одного боку, чим більше це співвідношення, тим вищий рівень надійності банку. З іншого боку, чим більша частка зобов'язань у загальній сумі ресурсів банку, тим (за інших рівних умов) буде вищою прибутковість капіталу. У теорії фінансового аналізу такий ефект називається ефектом фінансового важеля.

Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки, тобто зміни його розміру за кілька років, а також його частки в загальній сумі власного капіталу, у валюті балансу та в зобов'язаннях банку.

Крім того, в процесі аналізу формування статутного капіталу вивчають структуру акціонерного капіталу, і, передусім, склад акціонерів банку. Для цього використовують дані аналітичного обліку. При цьому враховують, що частка одного акціонера в загальній сумі статутного капіталу не повинна перевищувати 85 %. Цей аналіз дає можливість визначити, яким фізичним та юридичним особам належить більшість голосів на загальних зборах акціонерів. Крім того, на початковому етапі аналізу діяльності банку аналізують оплату статутного капіталу і виявляють ще неоплачену його частину.

Загальну характеристику масштабів діяльності банку дає показник приросту статутного капіталу (К_с.к.):

К_с.к. =

Цей показник дає можливість визначити темпи експансії, тобто розширення діяльності банку й зміцнення його статусу.

Ефективність використання статутного капіталу визначають за допомогою таких показників, як:

— розмір кредитних вкладень на 1 грн статутного капіталу;

— розмір прибутку на 1 грн статутного капіталу;

— розмір прибутку на одну акцію;

— розмір прибутку на одного акціонера;

— строк окупності акціонерного капіталу.

Значення статутного капіталу в діяльності банку визначають за допомогою таких показників:

— питомої ваги статутного капіталу в загальній сумі капіталу;

— питомої ваги статутного капіталу у валюті балансу.

Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу характеризується особливим показником — мультиплікатором капіталу (М):

М =

Чим вище числове значення мультиплікатора капіталу, тим істотнішим є потенційний ризик втрат. Для середнього банку мультиплікатор капіталу становить 15 %, а для великого банку, фінансового центру — 20—25 %.

У процесі аналізу резервного капіталу банку необхідно:

— перевірити створення резервного капіталу відповідно до чинного законодавства;

— проаналізувати тенденції зростання резервного капіталу;

— з'ясувати причини витрат кожної суми вказаного капіталу (тобто причини, напрями, заходи).

У загальній сумі ресурсів, якими володіє банк" переважають зобов'язання банку (рис. 15.2).

Аналіз зобов'язань банку проводять у такій послідовності:

1) визначають загальний обсяг зобов'язань банку, їх частку в загальних пасивах і динаміку їх зміни за допомогою стандартних показників (абсолютний приріст, темп зростання та темп приросту);

2) аналізують частку окремих складників ресурсної бази (структуру зобов'язань) у динаміці (вертикальний аналіз);

3) аналізують окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів на вимогу та міжбанківських кредитів;

4) визначають ступінь використання залучених та запозичених коштів;

5) контролюють дотримання банком нормативів обов'язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ;

в) визначають раціональність формування ресурсної бази банку з позиції витратності та стабільності й окреслюють окремі напрями її оптимізації.

Аналізуючи обсяг зобов'язань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну оцінку. Збільшення сум зобов'язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку.

Рис. 15.2. Склад зобов'язань банку

Чим вища частка зобов'язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30 %) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Через дефіцит вільних коштів у суб'єктів господарювання частка міжбанківських кредитів у структурі зобов'язань досягає 40—50 %.

Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку.