Економічний аналіз діяльності підприємства - Савицька Г.В. - 1.8. Методика виявлення і підрахунку резервів

Сутність господарських резервів і класифікація їх. Методи визначення величини резервів.

Під господарськими резервами розуміють можливості підвищення ефективності діяльності підприємства на основі використання досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду.

З розвитком науково-технічного прогресу (НТП) появляються нові види сировини і матеріалів, нові види машин і устаткування, нові технології, більш досконалі форми організації праці, що дає змогу знижувати матеріаломісткість, трудомісткість продукції та послуг, прискорювати оборотність коштів, підвищувати рентабельність та інші показники ефективності бізнесу.

Господарські резерви класифікують за різними ознаками (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Класифікація резервів в аналізі господарської діяльності

За просторовою ознакою виділяють внутрігосподарські, галузеві, регіональні і загальнодержавні резерви.

До внутрігосподарських належать ті резерви, які виявляють і які може бути використано тільки на досліджуваному підприємстві.

Вони базуються на повнішому і економнішому використанні виробничих потужностей, трудових і матеріальних ресурсів, застосуванні найновіших досягнень НТП у галузі техніки, технології та організації виробництва, на виробленні правильної структурної, цінової, інвестиційної, фінансової стратегій у сфері бізнесу і т. д.

Галузеві резерви - це ті, які може бути виявлено тільки на рівні галузі, наприклад виведення нових сортів культур, порід тварин, розробка нових систем машин, нових технологій, удосконалених конструкцій виробів тощо. Пошук цих резервів входить до компетенції галузевих об'єднань, міністерств, концернів.

Регіональні резерви може бути виявлено і використано в межах географічного району (використання місцевої сировини і палива, енергетичних ресурсів, централізація допоміжних виробництв незалежно від їхнього відомчого підпорядкування і т. д.).

До загальнодержавних резервів можна віднести ліквідацію диспропорцій у розвитку різних галузей виробництва, зміну форм власності, системи управління національною економікою і т. ін. Використання таких резервів можливе тільки за допомогою заходів на загальнодержавному рівні управління.

За ознакою часу резерви поділяють на невикористані, поточні і перспективні.

Невикористані резерви - це втрачені можливості підвищення ефективності виробництва щодо плану або досягнень науки і передового досвіду за минулі проміжки часу.

Під поточними резервами розуміють можливості поліпшення результатів господарської діяльності, які можна реалізувати протягом найближчого часу (місяця, кварталу, року).

Перспективні резерви розраховані звичайно на тривалий час. Використання їх пов'язане зі значними інвестиціями, впровадженням найновіших досягнень НТП, перебудовою виробництва, зміною технології виробництва, спеціалізації тощо.

За стадіями життєвого циклу виробу резерви бувають на стадіях передвиробничій, виробничій, експлуатації і утилізації виробу.

Найбільшого ефекту досягають при пошуку резервів на передвиробничій стадії. Тут може бути виявлено резерви підвищення ефективності виробництва за рахунок удосконалення конструкції виробу і технології його виробництва, використання дешевшої сировини тощо. Саме на цій стадії об'єктивно бувають найбільші резерви зниження собівартості продукції. І чим повніше їх виявлено на цьому етапі, тим вища ефективність цього виробу взагалі.

На виробничій стадії відбувається освоєння нових виробів, нової технології, а потім здійснюється масове виробництво продукції. На цьому етапі величина резервів зменшується за рахунок того, що вже проведено роботи для створення виробничих потужностей, придбання необхідного обладнання та інструментів, налагодження виробничого процесу. Отже, докорінна зміна цього процесу вже неможлива без великих втрат. Тому на цій стадії життєвого циклу виробу виявляють і використовують ті резерви, котрі не зачіпають виробничого процесу. Ці резерви пов'язані з поліпшенням організації праці, підвищенням її інтенсивності, зі скороченням простоїв обладнання, з економією і раціональним використанням сировини та матеріалів.

Експлуатаційна стадія поділяється на гарантійний період, протягом якого виконавець зобов'язаний ліквідувати неполадки, які виявив споживач, і на післягарантійний. На стадії експлуатації об'єкта резерви більш продуктивного використання його і зниження витрат (економія електроенергії, палива, запасних частин і т. ін.) залежать головним чином від якості виконаних робіт на перших двох стадіях.

Резерви на стадії утилізації - це можливості одержання доходу внаслідок повторного використання утилізаційних матеріалів і скорочення витрат на утилізацію виробу після завершення його життєвого циклу.

Отже, щоб домогтися більшого ефекту, необхідно проводити пошук резервів безперервно і систематично на всіх стадіях життєвого циклу виробу і особливо на перших, більш ранніх його стадіях, де приховано найсуттєвіші резерви.

За стадіями процесу відтворення виокремлюють резерви у сфері виробництва і у сфері обігу. Основні резерви, як правило, перебувають у сфері виробництва, але багато їх є і у сфері обігу (запобігання різноманітним втратам продукції на шляху від виробника до споживача, а також зменшення витрат, пов'язаних зі зберіганням, перевезенням і продажем готової продукції).

Важливе значення має групування резервів за видами ресурсів. Окремо розглядають резерви, пов'язані з найповнішим і з найефективнішим використанням земельних ресурсів, засобів праці, предметів праці і трудових ресурсів. Така класифікація резервів необхідна для збалансованості їх за всіма видами ресурсів.

Наприклад, виявлено резерв збільшення випуску продукції за рахунок ефективнішого використання трудових ресурсів. Але щоб їх освоїти, необхідно у тому самому обсязі виявити резерви збільшення виробництва продукції за рахунок кращого використання засобів праці і предметів праці. Якщо за яким-небудь ресурсом резервів не вистачає, то до уваги беруть найменшу величину резервів, виявлену в одному з них.

За економічною природою і характером впливу на результати виробництва резерви поділяють на екстенсивні й інтенсивні. Резерви екстенсивного характеру пов'язані з використанням у виробництві додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, земельних та інших). Резерви інтенсивного типу базуються на повнішому і раціональнішому використанні наявного виробничого потенціалу. З прискоренням НТП слабшає роль резервів екстенсивного характеру і посилюється пошук резервів інтенсифікації виробництва.

За джерелами утворення резерви поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належать резерви, котрі може бути освоєно силами і засобами самого підприємства. Зовнішні резерви - це технічна, технологічна або фінансова допомога суб'єкту господарювання з боку держави, органів вищого рівня, спонсорів і т. д.

За способами виявлення резерви поділяються на явні і приховані. До явних належать резерви, котрі легко виявити за матеріалами бухгалтерського обліку і звітності. Це недостача і псування продукції та матеріалів на складах, виробничий брак, втрати від списування боргів, виплачені штрафи, перевитрати усіх видів ресурсів порівняно з діючими нормами на підприємстві та ін. Такі втрати є результатом безгосподарності, марнотратства, невиконання зобов'язань за договорами, незадовільного стану устаткування, недостатньо високої професійності кадрів, низького рівня організації виробництва, порушення технологічних процесів, невиконання плану інноваційних заходів тощо. Для ліквідації цих перевитрат слід вжити заходів для удосконалення техніки, технологій та організації виробництва. Необхідно також навести порядок у зберіганні і перевезенні матеріальних цінностей, організувати дієвий облік і контроль за їхнім рухом, забезпечити виконання зобов'язань перед покупцями і постачальниками, строго дотримувати фінансової і розрахункової дисципліни і т. д.

До прихованих належать резерви, що пов'язані з упровадженням досягнень НТП та передового досвіду і не передбачені планом. Для виявлення їх необхідно провести порівняльний внутрігосподарський аналіз (з досягненнями передових дільниць, бригад, робітників), міжгосподарський (з досягненнями провідних підприємств галузі), а в деяких випадках - міжнародні порівняння. І хоча ці резерви не відображають у звітності як перевитрати ресурсів порівняно з можливостями вітчизняної і зарубіжної практики, однак зволікання у виявленні і використанні їх часом тягне за собою втрати значно більші, ніж перевитрата ресурсів щодо планового рівня.

Отже, класифікація резервів дає змогу глибше зрозуміти сутність і організувати пошук їх комплексно і цілеспрямовано.

Кількісне вираження величини резерву - це різниця між можливим (прогнозним) рівнем досліджуваного показника і його фактичною величиною на поточний момент:

РІУ = У_М-У_Ф.

Для того, щоб величина виявлених резервів була реальною, підрахунок резервів має бути, по можливості, точним і обґрунтованим . Методика підрахунку резервів залежить від характеру резервів (інтенсивні чи екстенсивні), способів виявлення їх (явні чи приховані) і способів визначення величини їх (формальний підхід чи неформальний). При формальному підході величину резервів визначають без ув'язки з конкретними заходами для освоєння їх. Неформальний підхід (виявлення резервів за суттю) базується на конкретних організаційно-технічних заходах.

Для визначення величини резервів в аналізі застосовують ряд методів: прямого рахунку, порівняння, детермінованого факторного аналізу, функціонально-вартісного аналізу, математичного програмування та інші.

Метод прямого рахунку застосовують для підрахунку резервів екстенсивного характеру, коли відома величина додаткового залучення або величина безумовних втрат ресурсів. Можливість збільшення випуску продукції (Р Т УВП) у цьому разі визначають так: додаткову кількість ресурсів або величину безумовних втрат ресурсів із вини підприємства ІДР) ділять на фактичну витрату їх на одиницю продукції (УР_ф) або помножують на фактичну ресурсовіддачу (Рв_ф), тобто на матеріаловіддачу, фондовіддачу, продуктивність праці і т. д":

РІУВП = ДР:УР_Ф або РІУВЛ = ДРРв_ф .

Метод порівняння застосовують для підрахунку величини резервів у тому разі, коли втрату ресурсів або можливу економію їх визначають, порівнюючи з нормами або з витратами їх на одиницю продукції на передових підприємствах.

Резерв збільшення випуску продукції за рахунок зменшення витрат ресурсів на одиницю продукції у зв'язку з упровадженням досягнень науки та передового досвіду визначають так: резерв зменшення питомих витрат ресурсів помножують на планований (можливий) обсяг виробництва продукції і ділять на можливу питому витрату ресурсів на одиницю продукції з урахуванням виявлених резервів зниження їх або помножують на планований рівень ресурсовіддачі:

■ ін¹; '' РЇУВП = ^{РІУРУВП}"

УРм

або

РЇУВЛ=*РІУРУВЛ_М Рв_м.

Для визначення величини резервів широко використовують методи детермінованого факторного аналізу; ланцюгової підстановки, абсолютних різниць, відносних різниць та інтегральний метод. Наприклад, якщо обсяг валової продукції подати як добуток числа робітників і продуктивності праці (ВП = ЧР o РВ), то резерви збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок збільшення чисельності робітників можна визначити, використовуючи спосіб абсолютних різниць, за формулою

РЇВПцр "рТ¥Р-РВф, а за рахунок продуктивності праці - за формулою

РІВП_РВ=ЧР_МРЇРВ. Цей само розрахунок за методом ланцюгової підстановки такий: ВП_ф = ЧР_ф o РВ_ф; ВПуп = ЧР_М ■ РВ_Ф; ВП" = ЧР_М ■ РВ_и;

РЇВП_3&Г=ВП_и-ВП_ф;

Р Т ВЛ чр = ВП _ум - ВЯ_Ф; Р Т ВЯрв = ВЯ_М - ВЯ_ум. Цей само розрахунок за методом відносних різниць:

РТВЯрв =(вя_ф +рТвя_чр)^^.

Цей само розрахунок за інтегральним методом:

ртвя_чр=рт ¥р.рвф+|(рі¥ррт рв); рТвярв =рТрв?р_ф +|(рТ¥ррТрв).

Цей само розрахунок за методом логарифмування:

1в(ВЯ_м:ВЯ_ф)

1е(ВЯ_м:ВЯ_ф)

Результати кореляційного аналізу також широко використовують для підрахунку господарських резервів. З цією метою отриманий коефіцієнт рівняння регресії при відповідних факторних показниках потрібно помножити на їхній можливий приріст:

РТУ=РТхг&і,

де р Т у - резерв збільшення результативного показника;

Р Т Х| - резерв приросту факторного показника;

Ь_і - коефіцієнти регресії рівняння зв'язку.

Велику допомогу у виявленні резервів надають способи математичного програмування, котрі дають змогу оптимізувати величину показників із урахуванням умов господарювання та обмежень на ресурси і, тим самим, виявити додаткові і невикористані резерви виробництва шляхом порівняння величини досліджуваних показників за оптимальним варіантом із їхнім фактичним або плановим рівнем.

Особливо високоефективним методом виявлення резервів є функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Використання цього методу дає на ранніх стадіях життєвого циклу виробу знайти зайві витрати і запобігти їм шляхом удосконалення його конструкції, технології виробництва, використання дешевшої сировини та матеріалів тощо.

Істотну допомогу у визначенні величини резервів надає маржинальний аналіз, методика якого базується на поділі витрат, залежно від обсягу виробництва продукції (послуг), на постійні і змінні. Величина постійних витрат (амортизація, орендна плата, управлінські витрати і т. ін.) не залежить від динаміки обсягу виробництва в короткотривалому періоді. Навпаки, сума змінних витрат (заробітна плата виробничого персоналу, сировина, матеріали, паливо, енергія на технологічні потреби) змінюється пропорційно до обсягу виробництва продукції. Отже, від динаміки обсягу діяльності підприємства залежить середній рівень багатьох питомих показників (витрат на 1 грн продукції, собівартості окремих виробів, їхньої трудомісткості, матеріаломісткості, рентабельності тощо). Маржинальний аналіз дає змогу встановити, як змінюється середній рівень питомих показників при збільшенні (зменшенні) обсягу виробництва продукції.

Наприклад, собівартість одиниці продукції визначається відношенням суми витрат (В) до кількості виробленої продукції (7ВЯ):

УВП

Тобто, для зниження її рівня необхідно знайти, з одного боку, резерви збільшення обсягу виробництва продукції (р Т УВІі, а

з другого - резерви скорочення витрат на її виробництво Р 4- В)

за рахунок економнішого використання всіх видів ресурсів. Разом з цим необхідно враховувати, що для освоєння резервів збільшення виробництва продукції буде потрібно додатково витратити сировину, матеріали, збільшаться витрати на оплату праці виробничого персоналу, зростуть також інші змінні витрати (В_д). Оскільки пропорційно до обсягу виробництва збільшиться тільки змінна частина витрат, а постійна залишиться незмінною в короткотривалому періоді, то це вже саме собою викличе зниження собівартості виробу. У підсумку методику підрахунку резервів зниження собівартості продукції формалізовано можна записати так:

^{м ф}~гат_ф+рТгвл увл_ф-

Аналогічно визначають резерви зниження трудомісткості, матеріаломісткості продукції, зростання рентабельності, фондовіддачі та ін.

Усі виявлені в такий спосіб резерви слід підкріпити відповідними заходами. Тільки в цьому разі величина резервів буде реальною і обґрунтованою.