Зовнішньоекономічна діяльність підприємства - Шкурупій О.В. - 2.1. Меркантилізм (mercantilism)

2.1. Меркантилізм (mercantilism)

Меркантилізм - теорія і політика торгового капіталу періоду первісного нагромадження (європейські держави XVI- XVIII ст.). Згідно з підходами меркантилізму економічний добробут визначається кількістю придбаних дорогоцінних металів. Основний зміст меркантилізму полягає в обмеженні імпорту та збільшенні експорту для того, щоб в країні накопичувалось істинне, на думку прихильників меркантилізму, багатство - золото, срібло тощо, а сальдо торгового балансу було б незмінно активним.

Представниками цієї економічної думки можна назвати таких науковців, як У. Стаффорд (W. Stafford), Т. Ман (T. Mann), Д. Стюарт (J. Steuart), А. де Монкретьєн (A. de Montchrestien), А. Серра (A. Serra) та ін. У своїй еволюції меркантилізм пройшов два етапи: 1) ранній меркантилізм XVI ст., 2) пізній меркантилізм XVII-XVIII ст.

1. Ранній меркантилізм, або інакше - монетаризм, засновувався на теорії "грошового балансу". Залучення та утримання грошей в країні забезпечувало збільшення багатства суспільства і держави. Вивіз грошей був заборонений як громадянам країни, так і іноземцям; металеві і паперові знаки мали витрачатися лише всередині країни. Основні положення раннього меркантилізму: а) багатство суспільства створюється у сфері обігу; б) основним багатством є золоті та срібні гроші, в) мета державної політики у сфері зовнішній торгівлі - нагромадження в країні таких надходжень (золота і срібла).

2. Пізній меркантилізм засновувався на теорії активного торгового балансу. На теоретичній основі пізнього меркантилізму почав формуватися протекціонізм економічної політики держави. Одним з основних положень теорії меркантилізму XVII-XVIII ст. є перевищення експорту над імпортом, що забезпечує приплив грошей з-за кордону і сприяє зростанню національного багатства. Звідси відповідна зовнішньоторговельна політика держави: субсидії експортним галузям і суб'єктам господарювання, заохочення експорту готової продукції та заборона вивозу сировини, обмеження імпорту тих товарів, які можуть становити конкуренцію вітчизняним аналогам та ін.

Основні положення пізнього меркантилізму: а) вивіз товарів за кордон має перевищувати ввіз, при цьому цінність імпорту визначається лише тим, наскільки він стимулює, а отже, зростанню сприяє експорт; б) для забезпечення активного торгового балансу можуть бути використані два способи - по-перше, вивіз готової продукції (більш дохідної порівняно з сировиною); по-друге, через надання посередницьких послуг у здійсненні зовнішньоторговельних операцій за наявності контролю держави за вивозом коштів за кордон; в) застосування мита дозволяє заохочувати вивіз товарів і обмежувати ввіз.

Сучасний протекціонізм розглядається не як обов'язкова та виняткова модель розвитку, а як окремий випадок економічної політики. Мотиви сучасного протекціонізму: захист новітніх ("молодих") видів виробництва і галузей; запобігання виникненню на національному ринку явищ імпортного демпінгу; сприяння диверсифікації виробництва; створення умов для збільшення зайнятості; підтримка оборонної промисловості тощо.

2.2. Теорія абсолютних переваг (absolute advantage theory)

А. Сміт (A. Smith) запропонував теорію абсолютних переваг, яку протиставив меркантилізму. Теорія А. Сміта стала підґрунтям політики фритредерства - вільної торгівлі.

Абсолютні переваги - це можливість країни виробляти певний товар із меншими витратами порівняно з іншими країнами. А. Смітом було доведено, що зовнішня торгівля створює позитивний ефект збільшення національного багатства, без застосування додаткових ресурсів. Обґрунтування цього положення полягає у такому. Зазвичай експортується той товар, який ціниться вище за кордоном, ніж в країні його виготовлення, оскільки там він дефіцитний. Через це товар дає експортний дохід, який вищий порівняно з тим, який утворюється на внутрішньому ринку. В умовах закритої економіки і за відсутності зовнішньої торгівлі для аналогічного приросту доходу необхідно було б залучати додаткові ресурси - без цього такий приріст був би неможливим.

На підставі доказів, що зовнішня торгівля веде до збільшення національного багатства А. Сміт вивів правила ефективних експортних позицій країни, а саме: 1) експортувати варто той товар, відповідно якого в країні досягнуті абсолютні конкурентні переваги; 2) абсолютні переваги досягаються тоді, коли національний товар має більш низькі витрати порівняно з витратами інших держав на виробництво аналога.

Здійснюючи експорт товарів, за якими витрати виробництва нижчі, ніж за кордоном, варто одночасно імпортувати ті товари, що мають більш високий рівень витрат всередині країни порівняно з виробництвом поза її межами. Як наслідок, кожна з країн буде виробляти дешевші товари понад внутрішньої потреби, здійснюючи обмін надлишками із закордонними партнерами за наявності взаємної вигоди.

Таким чином, в економічній системі А. Сміта були визначені об'єктивні умови міжнародної спеціалізації, а саме: якщо витрати виробництва певного товару однієї нації нижчі порівняно з витратами виробництва іншої нації, то перша з них має абсолютні переваги і може спеціалізуватися на виробництві та торгівлі цього блага. За умов пріоритетного розвитку галузей, що досягай абсолютних переваг, результатом орієнтації країн на ефективну спеціалізацію стає природний процес міжнародного поділу праці.

Взаємні вигоди учасників міжнародної торгівлі, за А. Смітом, визначаються так: 1) міжнародна спеціалізація веде до збільшення загальної кількості товарів, що випускаються у всіх учасників світової торгівлі; 2) світова торгівля дозволяє одержати більше товарів, у ширшому асортименті та за нижчими цінами.

А. Сміт виділяв: 1) природні переваги країни (кліматичні, природні умови) і 2) набуті переваги, ті, які визначаються спеціалізацією виробництва. Сучасний підхід до використання теорії абсолютних переваг потребує урахування таких визначальних факторів, як використання наукових і технологічних досягнень, оскільки саме вони забезпечують набуті конкурентні якості країни.