Кредитування і контроль - Вовк В.Я. - 7.1. Система пільгового кредитування підприємств АПК

7.1. Система пільгового кредитування підприємств АПК

Історично Україна має потужний агропромисловий комплекс, який завжди забезпечував близько 90 % її продовольчих ресурсів. Агропромисловий комплекс (АПК) є органічним поєднанням сільського господарства і галузей промисловості, транспорту, торгівлі тощо, які обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його продукцію до споживача.

Сучасний стан АПК визначають такі фактори:

- відсутність обґрунтованої концепції реформування і розвитку аграрного сектору країни та недосконала законодавча база проведення аграрної реформи;

- значне відставання агропромислового виробництва від інших галузей народного господарства за рівнем фон-доозброєння праці;

- застарілі технології виробництва та використання морально і фізично зношеної техніки, що призводить до значних втрат врожаю: галузь забезпечена технікою лише на 60 % від потреби, крім того, понад 80 % парку сільськогосподарської техніки вже відпрацювали свій амортизаційний строк, внаслідок чого близько 12-15 % зернових залишаються на полях щорічно;

- значні платежі в бюджет і особливо позабюджетні фонди призводять до скорочення прибутковості сільськогосподарських підприємств;

- зростання дебіторської заборгованості за реалізовану сільськогосподарську продукцію, що потребує вдосконалення системи розрахунків і додаткового фінансового забезпечення галузі;

- висока ризиковість галузі з відносно низьким рівнем прибутковості порівняно з іншими галузями економіки;

- уповільнена оборотність коштів на виробничій стадії у зв'язку з тривалим у часі технологічним процесом у землеробстві і тваринництві;

- відсутність відповідних механізмів регулювання аграрного ринку та підтримання цін на основні види сільськогосподарської продукції;

- відсутність дієвих механізмів захисту внутрішнього ринку та заходів щодо створення сприятливих умов для експорту сільськогосподарської продукції;

- поступове і нерівномірне нагромадження витрат, яке наприкінці виробничого циклу завершується поверненням коштів у формі виручки від реалізації продукції, тому сезонні витрати сільськогосподарським товаровиробникам доцільніше відшкодовувати за рахунок кредиту, ніж за рахунок власних коштів, бо останнє вимагає вилучення з обігу значних сум, розмір яких великою мірою визначається розміром закупівельних цін й одержаним прибутком;

- низький рівень інвестиційної привабливості. Враховуючи ці та інші особливості, що впливають на розвиток галузі, сільськогосподарські товаровиробники не можуть забезпечити себе власними обіговими коштами у повному обсязі, у зв'язку з чим виникає потреба у залученні додаткових ресурсів, в основному за рахунок банківських кредитів.

Динаміку кредитів, наданих сільському господарству протягом 1999-2006 рр., наведено на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Динаміка кредитів, наданих сільському господарству, мисливству та лісовому господарству у 1998- 2005 рр. (розраховано за даними "Бюлетеня НБУ на 1 січня відповідно)

Наведені на рис. 7.1 показники свідчать про стійку тенденцію до зростання обсягів кредитування сільського господарства, мисливства та лісового господарства: на 1 січня 2006 р. загальна сума таких кредитів порівняно з 2004 р. збільшилася на 57 %; з 2003 р. - на 79,6 %; з 2002 р. - більш ніж у 3 рази. Загальна сума вимог банків за кредитами, наданими сільському господарству, мисливству та лісовому господарству станом на 1 січня 2006 р., становила 8192 млн грн, при цьому обсяг довгострокових кредитів становив 4141 млн грн, що на 70 % більше, ніж у попередньому році, а обсяг короткострокових кредитів - 4051 млн грн, що на 45,6 % більше порівняно з 2004 р. Це свідчить про збільшення обсягів кредитів, спрямованих на фінансування капітальних вкладень сільгоспвиробників.

Динаміку відсоткових ставок за кредитами, наданими сільгоспвиробникам протягом 1999-2006 рр., наведено на рис. 7.2.

Рис. 7.2. Динаміка відсоткових ставок за кредитами, наданими сільському господарству, мисливству та лісовому господарству за 2000-2005 рр. (розраховано за даними "Бюлетеня НБУ")

Наведені на рис. 7.2 дані свідчать про зниження рівня відсоткових ставок за кредитами, наданими сільському господарству, мисливству та лісовому господарству, що робить такі кредити більш доступними для сільгоспвиробників. При цьому річні відсоткові ставки за кредитами, наданими сільгоспвиробникам, станом на 1 листопада 2005 р. зменшилися на 1,4 пункта порівняно з аналогічним періодом 2004 р., а порівняно зі ставками, встановленими на кінець листопада 2003 р., - на 1,6 пункта. Станом на 1 грудня 2005 р. кредити сільгоспвиробникам видавалися під 18,2 % річних.

Серед банків-лідерів, які активно надають кредити підприємствам АПК, можна назвати "Аваль" (надав близько 31 % від загальної суми кредитів, виданих сільгоспвиробникам), "Промінвестбанк" (близько 18 %), "Приватбанк" (близько 9 %), "Індекс-банк" і "Прокредитбанк". Найбільш привабливими є галузі агропромислового комплексу, пов'язані з вирощуванням і переробкою рослинницької продукції. Це пояснюється більш швидким оборотом капіталу в цих галузях і можливістю позичальників погашати кредити протягом 8-10 міс. із моменту їх видачі.

Кредитування сільського господарства потребує формування банками адекватної кредитної політики, яка б виходила зі статусу аграрного сектору і завдяки цьому створювала б пріоритетні умови для його розвитку. Аграрному сектору притаманні особливості об'єктивного характеру, що позначаються на кредитних відносинах, а саме:

- подовжений цикл виробництва;

- підвищена кредитомісткість галузі;

- потреба у тривалих строках залучення кредитних ресурсів;

- необхідність швидкої переробки та реалізації виробленої продукції внаслідок неможливості зберігати її протягом тривалого часу;

- специфічність застави з погляду ліквідності та мінливості заставної вартості (зокрема землі та майна спеціалізованих виробництв);

- сезонність виробництва продукції, особливо у рослинництві;

- залежність від впливу погодних факторів рівня врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. Також необхідно враховувати, що несприятливі погодні фактори (заморозки, град, бурі, урагани, повені, зливи, засухи, пожежі) можуть призвести до часткової або повної загибелі врожаю та сільськогосподарських тварин;

- низький рівень менеджменту, відсутність реального власника та кваліфікованого персоналу на сільськогосподарських підприємствах.

З метою стимулювання кредитування сільського господарства та в результаті посилення зусиль уряду щодо реформування аграрного сектору у 2000 р. в Україні була впроваджена система пільгового кредитування АПК, відповідно до якої кредити надаються не безпосередньо сільгоспвиробникам, а банкам, що беруть участь у програмі кредитування АПК, з частковим погашенням кредитних ставок за рахунок коштів державного бюджету. Метою цієї системи було припинення постачань матеріально-технічних ресурсів на село через державні структури та забезпечення своєчасного виконання посівних робіт і збирання врожаю.

Динаміку бюджетних компенсацій, спрямованих на здешевлення кредитних ставок для сільгоспвиробників протягом 2000-2006 рр., подано на рис. 7.3.

Рис. 7.3. Динаміка бюджетних компенсацій, спрямованих на здешевлення кредитних ставок для сільгоспвиробників за 2000-2006 рр.

Успіх цієї системи було закріплено законодавчо - у законах України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр." та "Про Державний бюджет України" на 2001 і 2006 рр., постановах Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи щодо кредитування комплексу сільськогосподарських робіт" від 25 лютого 2000 р. № 398 та "Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу у 2001 році" від 27 січня 2001р. № 59і.

Відповідно до розробленої програми, кредитування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється з поєднанням загального порядку надання кредитів зі спеціальним режимом кредитування, що враховує особливості ведення сільськогосподарського виробництва й умов проведення економічної та земельної реформ на селі. Складові механізму кредитного забезпечення сільського господарства наведено на рис. 7.4.

Кредитування здійснюється в напрямах, визначених Кабінетом Міністрів України, шляхом безпосереднього спрямування банками коштів на оплату розрахунково-платіжних документів, наданих позичальниками до сплати.

Система пільгового кредитування АПК поширюється:

- на цукрові та буряконасінневі заводи;

- зернозаготівельні та зернопереробні підприємства;

- підприємства та організації споживчої кооперації;

- сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, що займаються заготівлею і збутом сільськогосподарської продукції;

- спеціалізовані підприємства з виробництва м'яса свинини та птахогосподарства;

Рис. 7.4. Складові механізму кредитного забезпечення сільського господарства

- підприємства та організації сільськогосподарського машинобудування, що займаються виробництвом і реалізацією сільськогосподарської техніки;

- інші підприємства агропромислового комплексу.

З метою стимулювання розвитку фінансової інфраструктури та збільшення доступу до кредитних ресурсів сільськогосподарських товаровиробників до списку кредиторів окрім банків також були включені кредитні союзи. Банки для здійснення пільгового кредитування АПК можуть використовувати не тільки кошти, надані Національним банком, а й інші акумульовані ресурси. Кредитні союзи пропонують сільгоспвиробникам більш спрощену процедуру оформлення кредиту, але вимагають вищі відсоткові ставки за кредитами. Цей вид кредитування в

Україні поки що майже не розвинений у зв'язку з недостатністю у кредитних союзів кредитних ресурсів. Кредити сільгоспвиробникам надаються строком:

- до 12 міс. - на поповнення оборотних коштів;

- трьох років - на придбання основних засобів (нині розглядається можливість збільшення цього строку до п'яти років).

На сьогодні переважна частина кредитів, наданих сільгоспвиробникам, є короткостроковими (строком до 12 міс), що, як правило, спрямовані на забезпечення фінансування польових робіт, тоді як довгострокові кредити дають змогу вирішити проблему розширення виробництва та оновлення виробничих фондів.

Головними причинами, що стримують розвиток довгострокового кредитування сільського господарства, є: висока відсоткова ставка за кредитами, незадовільний фінансовий стан позичальників, низька ліквідність застави за кредитами, високий рівень витрат банків, пов'язаних з наданням кредитів, та ін.

Для контролю за станом кредитів, наданих у режимі спеціального кредитування, банки відкривають окремі кредитні рахунки, на яких обліковуються коротко -, середньо- і довгострокові банківські кредити. Середньо- і довгострокове кредитування, як правило, здійснюється на умовах відкриття кредитної лінії.

Під час оформлення кредитних угод, що укладаються банками із сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими підприємствами агропромислового комплексу, у договорі встановлюється відсоткова ставка, згідно з якою нараховується сума плати за користування кредитом на загальних підставах, і додатково зазначається:

- розмір часткової (компенсаційної) плати за користування кредитами банків (у відсотках), яка відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету;

- розмір плати за користування кредитом (у відсотках), яку має сплатити банку позичальник. На сьогодні розмір часткової компенсації ставки за кредитами, наданими банками сільгоспвиробникам для проведення польових робіт протягом року, становить 50 % облікової ставки, встановленої Національним банком на день укладання кредитної угоди; розмір часткової компенсації ставки за кредитами, наданими банками сільгоспвиробникам на фінансування власних поточних виробничих витрат, а також для закупівлі тракторів і комбайнів усіх видів та іншої сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва (крім сплати лізингових платежів за техніку, отриману на умовах фінансового лізингу), і зернозаготівельним підприємствам на здійснення заставних операцій із зерном протягом року становить 70 % облікової ставки, встановленої Національним банком на день укладання кредитної угоди; розмір часткової компенсації ставки за кредитами, наданими банками іншим підприємствам агропромислового комплексу виключно на надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам і на закупівлю виробленої сільськогосподарськими товаровиробниками продукції, а також для закупівлі тракторів і комбайнів усіх видів та іншої сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва (крім використання залучених кредитів на сплату лізингових платежів за техніку, отриману на умовах фінансового лізингу), протягом року становить до 50 % облікової ставки, встановленої Національним банком на день укладання кредитної угоди.

Пільгові кредити надаються виключно на конкурсній основі у межах встановлених за регіонами лімітів для часткової компенсації ставки за кредитами за рахунок коштів державного бюджету, визначених Міністерством аграрної політики за погодженням із Міністерством фінансів. При видачі пільгового кредиту сільгоспвиробникам банки обов'язково враховують наявність гарантованих умов для їх погашення.

Ефективність дії цільової програми фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств через систему здешевлення кредитів багато в чому залежить від механізму її практичної реалізації. Механізм часткової компенсації відсоткової ставки банкам за кредитами, наданими на пільгових умовах сільгоспвиробникам, наведено на рис. 7.5.

Отже, механізм часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами, наданими сільгоспвиробникам, є надто громіздким внаслідок значної кількості учасників, що значно ускладнює процедуру отримання пільгового кредиту та збільшує час його оформлення банківськими установами.

Також до недоліків запропонованої системи кредитування АПК можна віднести:

- недостатність коштів державного бюджету, що виділяються на здешевлення кредитів для сільгоспвиробників (наприклад, у 2003 р. ця сума становила лише 75 млн грн (загальна сума кредитів, наданих сільгоспвиробникам, - 4561 млн грн), у 2004 р. - 100 млн грн (загальна сума кредитів, наданих сільгоспвиробникам - 8333 млн грн)), для задоволення всіх наявних потреб;

- занадто складна процедура оформлення пільгових кредитів, що затримує доступ сільськогосподарських підприємств до кредитних ресурсів;

- неповернення отриманих кредитів сільгоспвиробниками. Заборгованість за кредитами сільському господарству у 2001 р. була погашена лише на 71 %. Однак, як стверджували у Міністерстві аграрної політики, показники за областями дуже відрізнялися. Так, 28 % боргів було повернуто в м. Севастополі, 37 % - у Хмельницькій області, 39 % - у Волинській області. Усе це, зрозуміло, не стимулює банки до подальшого фінансування сільського господарства.