Зовнішньоекономічна діяльність підприємства - Тюріна Н.М. - Розділ 8. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ І БАНКІВСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

8.1. Сутність міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті [104].

Зовнішня торгівля є основою для проведення міжнародних розрахунків, оскільки саме у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.

Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн. Тобто суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів (ст..344 Господарського кодексу).

Процес проведення міжнародних розрахунків регулюється нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків. До нормативно-правових актів міжнародного права, розроблених міжнародними організаціями, можна віднести, наприклад, Конвенцію, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (1930 р.) [87], Конвенцію про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (1930 р.) [84], Конвенцію про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (1930 р.) [85], Конвенцію, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки (1931 р.) [88], Конвенцію про гербовий збір стосовно чеків (1931 р.) [86], Конвенцію про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (1988 р.) [89], Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви (1995 р.) [90].

Міжнародні звичаї, що застосовуються в банківській практиці, відображені в збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП). Це, зокрема, Уніфіковані правила по інкасо (в редакції 1995 р.) [103], Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1993 р.) [128], Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимогою.

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті здійснюються з урахуванням положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [23].

Важливу роль у здійсненні міжнародних розрахунків (хоч вони і носять характер рекомендацій) відіграють Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 [34].

На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать [104]:

- політичні та економічні відносини між країнами;

- позиція країни на товарних та грошових ринках;

- ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;

- валютне законодавство;

- міжнародні торговельні правила та звичаї;

- регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

- різниця в темпах інфляції в окремих країнах;

- стан платіжних балансів;

- банківська практика;

- умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод;

- конвертованість валют.

Типи міжнародних розрахунків

1. Національною валютою: торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами; напряму.

2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро): торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн.

3. Клірингові розрахунки: міжнародні платіжні угоди клірингового типу - угода між урядами двох і більше країн при обов'язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов'язань.

4. Золото використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.

Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для проведення міжнародних розрахунків, є простий, переказний вексель; боргова розписка; чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.

Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки, а саме:

- платіж готівкою;

- авансовий платіж;

- платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупцю [104]. Платіж готівкою у міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично тут не застосовуються. У цьому разі поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому і кредитному способам платежу.

Особливості готівкових розрахунків:

- Розрахунок готівкою не припускає посередників між експортером і імпортером, а заснований на постійному міжособовому контакті суб'єктів розрахунків або їх представників;

- Можливий ризик невиконання експортером зобов'язань, покладених на нього в договорі;

- Готівковий розрахунок може бути укритий від держави;

- Необов'язкове оформлення договору купівлі-продажу. У такому разі, розрахунок називається "безпаперовим", оскільки відсутня звітність про виконаний акт купівлі-продажу;

- Готівковий розрахунок - це єдиний вид розрахунку, який також може бути умовою платежу, тобто, наприклад, "якщо оплата буде проведена готівкою, то імпортер одержує знижку у розмірі 5% від суми договору".

Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках практично не використовуються, оскільки це дуже незручний спосіб платежу.

Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. а найчастіше - під час виконання замовлення.

Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого - забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків.

Аванс може надаватися в грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення (при цьому використовуються митні режими переробка на митній території або поза нею). Аванс у грошовій формі визначається у відсотках до контрактної вартості замовлення і передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті через якийсь час після поставки товару. Таким чином, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит. Оскільки цей кредит надається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще фірмовим товарним кредитом.

Досить поширеною формою кредиту є кредит з опціоном негайного платежу. Його сутність полягає в такому: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він втрачає знижку з ціни товару, яка надається у разі негайної оплати. Ця умова зазвичай обумовлюється в контракті, а також в акредитиві, якщо використовується акредитивна форма розрахунків.

Кредити можуть надаватися на короткий чи тривалий період. Користування кредитом передбачає сплату відсотків покупцем товару. У контракті обумовлюються:

- вартість кредиту, яка вимірюється у відсотках річних;

- строк користування кредиту;

- строк погашення кредиту;

- пільговий період, протягом якого за кредитом не сплачуються відсотки.

Кредит надається тільки за наявності у продавця достатньої кількості резервного капіталу. Межа кредиту, тобто максимальний його розмір, не може перевищувати 10% від капіталу покупця. Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80 - 85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покупцем своїх зобов'язань за контрактом.[104]

Способами запобігання неплатежам або затримкам платежів є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви відомих банків, векселі, банківські акцепти та аваль векселів, чеків.