Зовнішньоекономічна діяльність підприємства - Тюріна Н.М. - 8.7. Оцінка надійності та вибір комерційних банків суб'єктами ЗЕД

Кліринг - визначення належних до виконання зобов'язань за правочинами, підготовка документів, що є підставою їх припинення та/або виконання, а також забезпечення виконання таких зобов'язань;

Клірингова діяльність - це діяльність по встановленню взаємних зобов'язань (збір, звірення, коректування інформації з угод із цінними паперами й підготовка бухгалтерських документів по них) і їхньому заліку по поставках цінних паперів і розрахункам по них.

Клірингова діяльність може здійснюватися тільки юридичною особою на основі відповідної ліцензії. Організація, що спеціалізується на клірингу між учасниками відповідного ринку, може називатися: клірингова організація, клірингова палата, кліринговий центр, розрахункова палата.

Процедура клірингу. Відповідно до поняття "клірингова діяльність" процедура клірингу складається із трьох частин:

1) збір вихідної інформації, її звірення й у випадку наявності розбіжностей в інформації, отриманої від протилежних сторін угоди, проведення її коректування;

2) підготовка бухгалтерських документів на основі вихідної інформації про угоди; дана інформація необхідна, щоб провести відповідні перерахування коштів з банківських або інших розрахункових рахунків учасників ринку й перереєстрації прав власності на передані у зв'язку із цим цінні папери;

3) проведення заліку взаємних вимог учасників ринку друг перед іншому по грошових платежах і поставкам кожного цінного папера. Процедура заліку дозволяє різко скоротити потоки грошей і переміщення цінних паперів між учасниками ринку, оскільки в цьому випадку здійснюються лише рух підсумкових грошових сум і сальдоване переміщення цінних паперів.

Кожна країна вибудовувала систему клірингу виходячи з історичного розвитку власних біржових інститутів, рівня довіри між учасниками ринку, принципів торгів і розрахунків.

У загальному випадку, існує дві принципові системи клірингових взаємин: коли клірингова компанія не є центральною стороною по угоді і коли вона є такою (рис. 8.12).

Рис.8.12. Принципова схема роботи клірингової компанії, яка є центральною стороною по угоді [115]

У першій схемі клірингова організація сама не є безпосереднім учасником угоди, хоча при цьому гарантує її виконання. Ризик невиконання зобов'язань у рамках процедури клірингу усувається за рахунок реалізації принципу Постачання Проти Платежу (Delivery Versus Payment). Після того як Компанія А укладає угоду з Компанією В (наприклад продає Компанії В цінні папери), з біржі направляється інформація про угоду в клірингову компанію, що у свою чергу (провівши залік і розрахувавши нетто позицію) відправляє доручення в Депозитарій (для завершення розрахунків по цінних паперах) і в Центральний Банк чи в будь-яку іншу дублюючу платіжну систему (для завершення грошових розрахунків).

Таким чином, при здійсненні клірингу на основі БУР клірингова компанія бере на себе ризики розрахунку вимог і зобов'язань і виконання угод (постачання паперів і грошей). Відзначимо, що механізми управління ризиками при використанні принципу БУР можуть бути різними. Зокрема, може застосовуватися правило повного або часткового депонування коштів і паперів, чи, наприклад, розвинута система кредитування коштами і паперами, забезпечена пулом банків.

Також використовується принцип солідарної відповідальності учасників ринку (створення гарантійного фонду), різні види страхування, система лімітів тощо.

Основна відмінність другої схеми клірингу від першої полягає в тому, що клірингова компанія в даному випадку стає контрагентом по угоді. Фактично, вона стає продавцем для покупця цінного паперу і покупцем для його продавця. При цьому клірингова компанія бере на себе кредитний ризик, що виникає при здійсненні угоди: у випадку відмови чи неможливості завершення угоди однієї зі сторін, клірингова компанія буде зобов'язана завершити цю угоду (продавши цінні папери покупцю або виплативши їхню вартість продавцю).

Таке серйозне залучення клірингової організації в операції на ринку багаторазово збільшує рівень ризику, якому піддається клірингова компанія, але це так само знижує ризики, яким піддаються учасники торгів.

Залежно від особливостей здійснення розрахунків між сторонами угоди, розрізняють такі системи клірингу [114]: 1) одинична система; 2) залік.

Одинична система є фундаментальною формою клірингу і виконання. Покупець цінних паперів після укладення угоди переводить грошові кошти або їхній еквівалент у допустиму для продавця форму. Продавець, своєю чергою, тримає цінні папери у формі, придатній для поставки покупцю. Після цього обидві сторони обговорюють певний механізм обміну паперів на гроші. Всі подальші угоди між сторонами протягом цього біржового дня здійснюються за цією самою схемою, але цілком незалежно від попередніх або подальших угод.

Систему заліку використовують за значної інтенсивності фондових операцій. Вона вможливлює зведення розрахунків за певним видом цінних паперів до мінімальної кількості їх передач. Замість одиничної системи оброблення здійснюють сукупно, зрештою наприкінці робочого дня для кожної сторони визначається одна кінцева абсолютна цифра, що характеризує її стан і зобов'язання. Разом із тим залік ускладнює процедуру клірингу. Система заліку є найпридатнішою для ринків з великими обсягами, особливо для тих, де значна кількість угод укладається між відносно незначною кількістю учасників.

Існують системи заліку двох видів: двосторонні й багатосторонні.

Двостороннім, або парним, визначається залік, що відбувається між двома одними й тими самими сторонами, які впродовж одного робочого біржового дня уклали кілька угод щодо одного виду цінних паперів. У цьому разі система двостороннього заліку дає змогу визначити підсумкове число належних передач кожною стороною цінних паперів або грошей. Таким чином здійснюється зіставлення зустрічних вимог і розрахунок чистого сальдо заборгованості одного контрагента іншому. Таке зіставлення може здійснюватися як за цінними паперами (за кожним видом цінних паперів), так і за грошовою сумою. Не завжди на одному й тому самому ринку метод грошового взаємозаліку може збігатися з методом взаємозаліку за цінними паперами (це залежить від способу і системи здійснення фінансових платежів і поставки цінних паперів). Двосторонній залік застосовують рідко, головним чином на позабіржовому ринку у відносинах між сторонами, які довіряють одне одному, а також на невеликих фондових біржах з невеликою кількістю учасників і незначним обігом.

За багатостороннього заліку процедура починається з того, що для кожного учасника клірингу здійснюється калькуляція його власних вимог або зобов'язань за всіма угодами за конкретний період (як правило, день). З усіх вимог конкретного учасника вираховують усі його зобов'язання й обчислюють чисте сальдо, для учасника сальдо називається "позицією". Якщо сальдо дорівнює нулю, має місце "закрита позиція"; якщо сальдо не дорівнює нулю - "відкрита позиція". Якщо сальдо додатне, тобто обсяг вимог конкретного учасника перевищує його зобов'язання, тоді вважають, що в нього відкрита "довга позиція". Якщо сальдо від'ємне, тобто зобов'язання учасника перекриваються його вимогами, то вважають, що у нього відкрита "коротка позиція".

Процедура багатостороннього взаємозаліку з розрахунком чистих позицій учасників угоди на етапі клірингу у зарубіжній літературі дістала назву неттінг (від англ. netting).

За результатами процедури взаємозаліків за кожним видом цінних паперів і за грошовими засобами визначають учасників клірингу, які мають короткі позиції (їх називають нетто-боржниками) і учасників, які мають довгі позиції (їх називають нетто-кредиторами).

З технічного боку можна виділити дві принципово різні схеми клірингу на основі CCP - "відкрита пропозиція" і "новація".

Відкрита пропозиція.

Особливість методу відкритої пропозиції полягає в тому, що при укладенні угоди договір між контрагентами по угоді не підписується.

Фактично, при збігу цін зустрічних заявок автоматично формуються два контракти: на купівлю активу між кліринговою палатою і брокером і аналогічний контракт на продаж активу з іншим брокером. У результаті брокерська організація - кліринговий член не піддається кредитному ризику. Метод відкритої пропозиції особливо ефективний у випадку анонімних торгів, при яких використовують принцип безупинного зустрічного аукціону.

Новація.

Другий метод проведення клірингу за принципом CCP припускає укладення контракту на купівлю/продаж активу між контрагентами-брокерськими компаніями, з наступною перереєстрацією (новацією) виникаючих прав і зобов'язань на клірингову палату. При такому методі проведення клірингу і розрахунків учасники ринку несуть кредитні ризики до моменту реєстрації контрактів у кліринговій компанії, тобто до моменту здійснення новації. Метод новації більш пристосований для ринку низько-ліквідних активів, а також для ринку, на якому знаходяться в обігу інструменти з відстроченим терміном виконання зобов'язань (наприклад, термінові контракти - ф'ючерси й опціони, для яких кредитний ризик є відкладеним у часі). Крім того, метод новації може бути використаний для ринку великих разових угод (наприклад, для великих облігаційних пакетів), що припускає договірний неанонімний характер здійснення операцій.

8.7. Оцінка надійності та вибір комерційних банків суб'єктами ЗЕД

Світова економічна криза і банкрутство багатьох банків гостро ставить питання про необхідність всебічної оцінки фінансового стану комерційних банків з метою уникнення ризику втрати грошей їх вкладниками. На сьогодні таку оцінку проводять за допомогою рейтингування. Перевагою цього підходу є те, що в процесі оцінки виконується не тільки внутрішній аналіз його діяльності, а й порівняння результатів роботи банку з результатами інших банків.

Науково обґрунтовані рейтинги банків виконують багато важливих функцій. Серед них такі:

- визначення місця банку серед інших банків, що, своєю чергою, дає можливість менеджеру оцінити "слабкі" та "сильні" сторони кредитної установи порівняно з іншими і прийняти адекватні рішення щодо вдосконалення її майбутньої діяльності;

- оцінка банків клієнтами - підприємствами і населенням, інвесторами для прийняття рішень стосовно співпраці з тією чи іншою банківською установою;

- міжнародна оцінка надійності та стабільності з метою налагодження контактів і надання рейтингу банківській системі країни загалом.

Основна мета рейтингового оцінювання у практичній сфері полягає у визначенні допустимого рівня довіри до банку з боку потенційних клієнтів, його надійності. Смисловою характеристикою цього терміна є категорії "стабільність" та "стійкість". Обидві характеристики тією чи іншою мірою покладено в основу різних рейтингових методик.

Методи та прийоми оцінки фінансової стійкості комерційних банків постійно змінюються і вдосконалюються, оскільки можуть змінюватися цілі моніторингу, розширюватися перелік підходів, а також сфера їх застосування.

Зокрема, сучасні підходи до організації моніторингу фінансового стану банків можна класифікувати наступним чином (табл. 8.3) [63]:

1) коефіцієнтний аналіз та аналіз однорідних груп (Німеччина, США);

2) рейтингові системи оцінки, що передбачають ранжування банків (США, Італія, Франція, Росія, Україна, Польща, Чехія, Словаччина, Туркменістан, Казахстан, Узбекистан, Вірменія, країни Балтики);

Таблиця 8.3. СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ БАНКІВ У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ [63]

3) комплексні оцінки банківського ризику (Великобританія, Нідерланди);

4) статистичні моделі (системи "попереднього реагування") (США);

5) макропруденційний аналіз (країни-члени МВФ).

Застосування кожного з цих підходів передбачає виконання відповідних завдань, зокрема: 1) оцінку поточного фінансового стану (стійкості); 2) прогнозування майбутнього фінансового стану; 3) визначення категорії ризику; 4) кількісний аналіз та певні статистичні процедури.

Варто відзначити, що рейтингові системи, коефіцієнтний аналіз, комплексні оцінки банківських ризиків забезпечують оцінку поточного фінансового стану комерційних банків, тобто оцінку їх фінансової стійкості на певну дату. Для оцінки фінансової стійкості банку в майбутньому призначені статистичні моделі.

У міжнародній банківській практиці здебільшого використовують недержавні рейтинги, перевагою яких є їх відкритість. Публікація рейтингів незалежними агентствами дає змогу самостійно вибрати банк, який відповідає необхідним критеріям. Об'єктивність таких рейтингів значною мірою залежить від достовірності даних і системи використовуваних показників.