Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - 3.2. Інституціональний зміст інфраструктури ринку

Зміст і сутність ринкової економіки зумовлюють структуру ринку. Тому цілком логічно і закономірно, що від їх трактування залежить розуміння питань, пов'язаних з інфраструктурою ринку. Визначення ринкової економіки як саморегульованої системи призводить до характеристики інфраструктури як самоорганізованих ринкових організацій та установ. Сучасному тлумаченню поняття ринкової економіки як змішаної або регульованої системи має відповідати певним чином організована інфраструктура. З одного боку, вона ґрунтується на механізмі саморегуляції, а з іншого — перебуває під регулятивним впливом інституціональних трансакцій. У сучасних розвинених країнах вже сформувалося соціально-економічне середовище, в якому ринкову економіку значною мірою регулює держава, сукупність базових ринкових інститутів (ринок, конкуренція, ціна, гроші та ін.), інтегрована в мережу інших соціальних інститутів: громадянське суспільство, національні інтереси, культура, менталітет, сфера управління тощо.

Отже, для ринкової системи властива функціональна сумісність і взаємозалежність окремих інфраструктурних інститутів. Такі складові, як виробничі й торговельні підприємства, біржі, банки, страхові компанії, надають ринковій системі організованої завершеності, поєднують виробників і споживачів у спільний відтворювальний процес.

Під час переходу від моделі економічної системи державного соціалізму, де держава відігравала головну роль в економіці, до змішаної з ринковими регуляторами кардинальної трансформації зазнає й інфраструктура, що виявляється як у зміні інституціональної сутності власне інфраструктури, так і у формах та методах функціонування її елементів.

Природа інфраструктури може визначатися з огляду на складові інфраструктурного комплексу, до якого належать виробнича, соціальна, інституціональна й екологічна інфраструктури тощо. Але такий підхід не дає змоги фокусувати увагу саме на ринковій інфраструктурі, склад якої виходить за межі її загальноекономічного трактування. Співвідношення загальноекономічної, інституціональної та ринкової інфраструктур зображено на рис. 3.2.

З погляду організаційно-економічних відносин інфраструктура (від лат. infra — нижче, під і structura — будова, розміщення) — це сукупність галузей, що забезпечують нормальне функціонування економіки. Розрізняють виробничу і соціальну інфраструктури. До виробничої належать шляхи, канали, мости, транспорт, зв'язок, водопостачання і каналізація тощо; до соціальної — школи, лікарні, театри, стадіони та ін.

З позиції інституціональної економічної теорії інфраструктура — сукупність правил, норм та обмежень, що визначають характер економічних відносин у процесі взаємодії суб'єктів господарювання. Зміст цих правил визначається сутністю економічної системи (формами власності, наявністю і розвитком конкуренції, характером ціноутворення).

Інституціональна ринкова інфраструктура — це специфічна система загальноприйнятих, законодавчо і традиційно усталених норм, правил та обмежень, а також організацій, формування, регулювання та використання яких забезпечує функціонування ринкової системи відповідно до мети і стратегії економічної політики держави. Складові інституціональної ринкової інфраструктури фактичним функціонуванням вирівнюють умови господарської діяльності для різних суб'єктів економічної системи.

Інституціональна ринкова інфраструктура формується переважно під дією базисних інститутів, до яких належать власність, трансакційні витрати й інформація; функціонує на різних рівнях господарської діяльності (підприємство, галузь, регіон, держава, континент, світове господарство, глобальна економіка). Аналіз ринкової інфраструктури через її інституціональний зміст є найадекватнішим сучасному стану національної економіки і тим завданням, що вона має вирішувати.

Інституціональна інфраструктура — ширше поняття, ніж ринкова, оскільки інститути інфраструктури діють у всіх складових економічних систем, тоді як ринкова інфраструктура забезпечує функціонування тільки ринкової економічної системи.

Рис. 3.2. Структурні елементи системи інфраструктури

Інституціональна інфраструктура є носієм усього спектра соціальних відносин (політичних, економічних, правових, психологічних тощо) і взаємодії в суспільстві; виробнича — це елемент, ланка тільки виробничих (економічних) відносин. Водночас соціальна інфраструктура, яку правильніше назвати персональною (суб'єктною), пов'язана з відносинами, що забезпечують відтворення власне людини як вирішального суб'єкта відтворювального процесу в єдності виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Доведено, що в сучасних умовах трансакційні витрати не можуть бути незначними, і тим більше нульовими, а роль держави як інтеграційного начала створення інфраструктурних об'єктів суттєво змінюється в напрямі від витратних функцій (фінансування інфраструктурних елементів сфери виробництва) до регуляційних повноважень, напрацювання та впровадження норм і правил з метою ефективного функціонування капіталу в інфраструктурній сфері. Ці норми й правила мають бути, з одного боку, досить жорсткими й захищати інтереси суспільства в цілому, аз іншого — створювати сприятливі умови для припливу капіталу в інфраструктуру (наприклад, податкові пільги, державні замовлення та ін.).

Інституціональний підхід дає змогу по-новому визначити сутність інфраструктури: це не лише "сукупність елементів, що забезпечують безперервне багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків, взаємодію суб'єктів ринкової економіки...", а й спосіб, характер взаємодії сукупності інститутів, організацій та установ, що гарантують ринкові безперешкодний рух товарів і послуг, капіталів, робочої сили тощо. Інфраструктура (за родовими ознаками) — відображення тих економічних відносин, які виникли на певному етапі розвитку і притаманні певному суспільству. Проведемо аналогію між твердженням К. Маркса про докорінну відмінність економічних систем суспільства не за продукцією, що виробляється, а за використовуваними для виробництва засобами праці, і характеристикою інфраструктур. Одна економічна система відрізняється від іншої (наприклад, командно-адміністративна від ринкової) не загальними умовами, потрібними для нормального функціонування економічної системи (інфраструктура в загальноекономічному значенні), а специфічною (директивно-розподільною щодо централізованої планової економіки і ринковою стосовно ринкової економіки) інфраструктурою. В умовах двох різних економічних систем інфраструктура так чи інакше відповідає ознакам планової або ринкової економіки, характеру інститутів і організацій, що відображають (становлять) зміст дії планового або ринкового механізму.

Ринкова інфраструктура — це система взаємопов'язаних, взаємодіючих, субординованих інститутів, що функціонують як в межах окремих ринків (мікрорівень), котрі виконують відповідні функції, так і в національній економіці загалом (макрорівень). Основна функція інфраструктури передбачає забезпечення взаємозв'язків між складовими системи, до яких належать її об'єкти та суб'єкти. Призначення інституціональної інфраструктури полягає у відпрацюванні такої нормативно-правової бази, яка діє у визначених межах певного господарського організму і створює однакові умови для діяльності суб'єктів господарювання й отримання вигоди. Однією з умов розвитку ринкових відносин є самоорганізація на основі взаємної домовленості формально рівноправних суб'єктів господарювання. З метою реалізації інфраструктури потрібні:

1) наявність таких організацій та інститутів, що забезпечують встановлення найефективніших зв'язків між потенціальними партнерами;

2) загальні правила, закони, нормативні акти, що регулюють взаємовідносини суб'єктів господарювання. Взаємозв'язок таких процесів організації та самоорганізації, як відображення державного регулювання, з одного боку, і доступної суб'єктам господарювання свободи самовизначення — з іншого, в ринкових умовах здійснюється за допомогою механізмів інфраструктури. Він забезпечує синтез, взаємовплив і взаємодію процесів організації та самоорганізації в суспільствах із ринковою економікою.

Ринкову інфраструктуру можна розглядати як систему функціональних органів ринкового господарства та відповідну їм сукупність інститутів, організацій, установ, державних і комерційних служб, що забезпечують нормальну діяльність усіх складових ринку. Очевидно, що під час визначення змісту ринкової інфраструктури потрібно розмежовувати її інституціональну складову (як сукупність правил і норм) й економічну основу.

Багато вчених (О.М. Чаусовський та ін.) тлумачать інститути як норми і правила, що утворюють правову та регулювальну інфраструктуру, формують певну ієрархію, структуруючи інституціональне середовище. Але ієрархія інфраструктури характерна для централізованої економіки, а ринкова інфраструктура — це відмова від ієрархії та перехід до контрактних відносин, що у більшості випадків зумовлені неформальними правилами, рутиною господарської взаємодії суб'єктів ринку.

Формування ринкових відносин, які ґрунтуються на особистих інтересах суб'єктів господарювання, й уособлення економічної діяльності потребують забезпечення взаємодії для їх досягнення. Таку взаємодію забезпечує інфраструктура, що є невід'ємним атрибутом будь-якої економічної системи. Саме інфраструктура створює можливості для реалізації специфічних економічних відносин, властивих для кожної з систем. Економічна система змінюється за умови, якщо відповідні трансформації спостерігаються і в інфраструктурі. Однією з визначальних ознак будь-якої розвиненої економіки вважаються правила гри. Тому з переходом від однієї економічної системи до іншої об'єктивною необхідністю є створення умов для формування відповідного механізму інфраструктури. Отже, перехід до ринкової системи можливий лише тоді, коли створюються механізми ринкової інфраструктури. Створення умов переходу до ринкової системи в концептуальних рамках неокласичних, монетаристських моделей спричинює формування відповідних механізмів інфраструктури, що базуються на законах "невидимої руки". У цих рамках з'являються інститути стихійної інфраструктурної взаємодії продавців і покупців, торгових і фінансових посередників, інших агентів ринку.

З позицій інституціональної економіки змінюється уявлення про ринок. Ринок — не "божественна машина", не таємна сила, керована невидимою рукою конкуренції всіх проти всіх, а суспільний інститут, що постійно розвивався шляхом свідомої діяльності людини. Це сукупність соціальних інститутів, у межах яких регулярно здійснюються специфічні обміни. Обмін передбачає контрактні угоди і зміну прав власності, а ринок частково складається з механізмів, що надають цим видам діяльності структуру, організацію та легітимність.

Механізм ринкової інфраструктури — спонтанне досягнення загальної згоди економічними агентами (у їх взаємодії) на основі вбудованих у ринкові інститути норм, правил і традицій, які забезпечують функціонування економічної системи.

Ринкова інфраструктура як підсистема соціально-економічної системи (ринкової економіки) виконує дві головні функції. Вони визначаються за допомогою змісту сучасної змішаної економіки, в якій співіснують, протидіють, взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну дві парадигми ринку: саморегулювання як ендогенна і регулювання як екзогенна складові функціонування і розвитку суспільного виробництва.

Перша функція ринкової інфраструктури полягає в саморегулюванні основних елементів ринкової системи (ринку товарів, фінансового, фондового, валютного, інформаційного ринків, ринку праці, ринку капіталів тощо) власне суб'єктами ринків та їх самокерованими інституціями.

Друга функція передбачає інфраструктурне регулювання, що здійснюється шляхом діяльності суб'єктів соціально-економічної системи (домогосподарств, фірм, регіонів держави, посередників), значення яких особливо збільшується в перехідній економіці.

Використання ринкової інфраструктури дає змогу ринкові виконувати такі функції:

полегшення учасникам ринкових відносин реалізації їх інтересів;

— підвищення оперативності й ефективності роботи ринкових суб'єктів на основі спеціалізації окремих суб'єктів економіки і видів діяльності;

— організаційне оформлення ринкових відносин;

— полегшення форм юридичного та економічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики.

У період розвитку економіки переважно на засадах вільної конкуренції та ціноутворення, тобто в умовах переважання ринкового спонтанного саморегулювання, розвивалася також відповідна ринкова інфраструктура. При цьому переважала функція спонтанного саморегулювання. Перехід до змішаної економіки сприяє збільшенню ролі регуляторних механізмів ринкової інфраструктури. Ця функція більш характерна для таких інститутів ринку, як біржа, ярмарки, виставки, аукціони, тендери, торгові палати, торгові доми та ін.

Класичну інфраструктуру ринку подано на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Інфраструктура ринку та її складові

Класифікація ринкової інфраструктури та її специфічний зміст визначаються особливостями ринків, у межах яких функціонують її елементи.

Біржа — це організаційна форма оптової торгівлі масовими стандартними товарами або систематичних операцій з купівлі-продажу валюти, робочої сили та цінних паперів.

У сучасній ринковій економіці біржа (державна або акціонерна організація) виконує такі функції:

1) надання місця для торгівлі, в якому збираються покупці й продавці та домовляються про ціни;

2) організація біржового торгу;

3) встановлення правил торгівлі, в тому числі стандартів на продукцію, що реалізується через біржу;

4) розробка пакетів типових контрактів з угод купівлі-продажу;

5) врегулювання або арбітраж суперечок;

6) інформаційна діяльність;

7) надання окремих гарантій під час угод З цінними паперами або товарами, отримання за це визначених комісійних.

Угода ( операція) — погодження про взаємну передачу прав і обов'язків щодо біржового товару, яке супроводжується переходом фінансового інструменту (грошей, банківських документів та ін.) від однієї особи до іншої.

Створення організаційно-технічних та економічних інституцій ринкової інфраструктури в Україні, згідно з концепцією переходу України до ринкової економіки, в основному відбулося. Проте це ще не забезпечило відповідного, цивілізованого розвитку ринкових відносин і ринкової інфраструктури. Наприклад, створення значної кількості бірж мало б сприяти підвищенню ділової активності, але цього не сталося (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Кількість бірж в Україні

Очевидно, що значне збільшення кількості бірж без адекватних змін в інституціональному середовищі діяльності всіх суб'єктів ринкових трансакцій й розвитку інститутів інфраструктури зумовило відставання темпів зростання обсягу укладених угод від створення нових бірж. За 1996— 2003 рр. обсяги укладених угод збільшилися у два рази, а кількість створених — бірж понад п'ять разів (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. Обсяги укладених угод за видами діяльності бірж

Аналіз процесу створення та функціонування бірж в Україні дає підстави зробити декілька висновків. Зрозуміло, що більшість організацій, які називаються біржами, мають недостатньо спільних ознак з класичною біржею; законодавство допускає структурні перекоси в біржовій діяльності та потребує вдосконалення. Як наслідок у 2003 р. на кожній біржі в середньому уклали угод лише на суму 25,8 млн грн (майже 3,7 млн євро), що згідно зі ст. 63 Господарського кодексу України дає змогу віднести вітчизняні біржі до середніх підприємств.

Зміст ринкової інфраструктури доцільно визначати через ту роль, яку вона відіграє в забезпеченні нормального функціонування ринків за допомогою діяльності ринкових інститутів та організацій. Це свідчить про взаємозв'язок і взаємодію інфраструктури з економічною системою. Щоправда, ринкову інфраструктуру з позицій інституціоналізму не можна з'ясувати тільки за тим місцем, що вона займає в економічній системі, та впливом, який має на неї остання. Адже не аналізуються такі важливі соціальні складові, як соціопсихологічні, ментальні, національні, правові, владні, релігійні й інші неекономічні, але досить істотні чинники, що можуть суттєво вплинути як на інститути інфраструктури, так і на ринкову систему загалом.